8.3. Процес вступу до Світової організації торгівлі (сот)
Причин прагнення набуття членства в СОТ багато, і основними серед них є: поліпшення та забезпечення гарантованого доступу до основних експортних ринків; використання недискримінаційного торгового режиму та механізму для врегулювання торгових спорів СОТ; створення передбачуваного, прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій.
Вступ до СОТ кожна країна здійснює на власних умовах, які визначаються в результаті переговорів між нею та членами СОТ. Цей процес регулюється статтею ХІІ (Приєднання) Марракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі. Проте у зазначеній статті не передбачено регламенту процедури набуття членства. Таку процедуру фактично було вироблено на основі досвіду вступу нових членів і вона включає такі основні етапи (схема 8.2) [2, с. 375]:
подання країною чи окремою митною територією заявки на вступ до СОТ;
створення органами СОТ Робочої групи;
підготовка та подання країною чи окремою митною територією (надалі заявником) меморандуму про зовнішньоторговельний режим країни;
надання заявником відповідей на запитання членів СОТ щодо меморандуму;
підготовка заявником проектів розкладів поступок стосовно товарів і послуг – основи для переговорів про доступ на ринки товарів та послуг з членами Робочої групи;
проведення переговорів щодо умов вступу (зобов’язання заявника з правил торгівлі, доступу на ринки товарів і послуг);
підготовка та узгодження звіту Робочої групи;
схвалення звіту Генеральною Радою;
ухвалення заявником Протоколу про вступ.
Заявка, подана державою чи незалежною митною територією на ім’я Генерального директора СОТ з висловленням наміру вступити до СОТ, поширюється серед членів СОТ, а країні надається статус спостерігача.
Статус спостерігача у Генеральній раді надається спочатку на п’ятирічний період. При цьому представники країни-спостерігача можуть бути присутніми на конференціях Міністрів, засіданнях Робочих комісій, груп, допоміжних органів Генеральної Ради за винятком засідань Комітету з питань бюджету, фінансування та управління.
Заявки на вступ розглядаються Генеральною Радою, яка вирішує питання щодо створення Робочої групи з питань розгляду заявки про вступ країни до СОТ.
Робоча група спочатку здійснює огляд торгового режиму країни на основі підготовленого та наданого нею меморандуму про зовнішньоторговельний режим. Заявник повинен зібрати та представити значний обсяг інформації, у тому числі інформацію щодо розвитку економічної та правової системи, стану приватизації, цінової і фінансової політики, валютної та банківської політики, торговельних договорів, митно-тарифної політики, статистичні дані тощо.
Закони та нормативні акти, які стосуються приєднання, мають надаватися членам Робочої групи одночасно з меморандумом, щоб вони могли перевірити їх на відповідність вимогам СОТ.
З огляду на комплексність структури меморандуму його підготовка урядом країни-претендента є складним процесом, який може тривати кілька років.
Після розповсюдження меморандуму члени Робочої групи можуть поставити уряду письмові запитання. Відповіді уряду в письмовому вигляді передають до Секретаріату, який збирає та розподіляє їх за темами, відповідно до розділів меморандуму (Економічна політика, Режим торгівлі товарами, Режим торгівлі послугами тощо).
Переговори про умови вступу поділяються на:
багатосторонні переговори про правила торгівлі;
двосторонні переговори про доступ на ринки товарів і послуг.
Багатосторонні переговори щодо правил торгівлі починаються з обговорення меморандуму, в тому числі питань членів СОТ та відповідей заявника. Основною метою таких обговорень є визначення відповідності торгового режиму заявника багатостороннім правилам. Заходи країни-заявника, що не відповідають вимогам СОТ, мають бути усунені (гармонізовані з загальноприйнятими правилами через прийняття відповідних законодавчих і нормативних актів та їх упровадження) або мають бути узгоджені спеціальні положення щодо них (наприклад термін приведення у відповідність).
Двосторонні переговори про доступ на ринки товарів починаються з того, що зацікавлені члени подають свої вимоги, а заявник готує свої початкові пропозиції. Виходячи з цих початкових документів, проводяться двосторонні переговори.
По завершенні двосторонніх переговорів розклади поступок стають невід’ємною частиною Протоколу про приєднання та Генеральної угоди з тарифів і торгівлі.
Головною перевагою пов’язання тарифних ставок, тобто максимальних імпортних тарифів у рамках СОТ є те, що кожній країні-члену забезпечується гарантований доступ на ринки інших країн-членів, оскільки кожен член не може збільшити тарифні ставки вище за пов’язані ставки, зазначені в його розкладі поступок.
Вимоги СОТ щодо тарифного регулювання з часом стають дедалі суворішими. Наприклад, від країн, що приєднуються, вимагається приєднання до багатьох секторальних угод та ініціатив, більшість з яких передбачає усунення тарифів (нульові ставки) на певні товарні групи, так звані нульові угоди. Вони поширюються на папір, сільськогосподарську техніку, меблі, будівельну техніку, наукове та медичне обладнання, цивільну авіатехніку, дистильовані спирти, пиво, насіння олійних культур, рибу, іграшки тощо.
Двосторонні переговори про доступ на ринки послуг починаються з того, що зацікавлені члени СОТ подають свої вимоги, а заявник готує свій проект Розкладу поступок (графіка зобов’язань у секторі послуг). Зобов’язання поділяються на дві частини: перша містить “горизонтальні” обмеження, які застосовуються до всіх секторів послуг, що зазначені у Розкладі (наприклад обмеження на купівлю землі нерезидентами); друга – містить зобов’язання у “специфічних секторах”, які застосовуються до певного сектора (наприклад обмеження на участь іноземного капіталу у секторі телекомунікацій).
У процесі приєднання, на стадії двосторонніх переговорів про доступ на ринок послуг та формування графіка специфічних зобов’язань та переліку вилучень з нього заявник має чітко визначити, до якої галузі та яким чином йому необхідно залучити інвестиції, а які галузі слід належним чином захистити, надавати перевагу вітчизняним постачальникам послуг.
Коли умови приєднання узгоджено, звіт Робочої групи, проект рішення та Протокол про вступ передаються до Генеральної Ради або на Конференцію Міністрів.
Після прийняття звіту Генеральною Радою чи Конференцією Міністрів і схвалення проекту рішення не менше, ніж двома третинами голосів членів СОТ, країна повинна ухвалити Протокол. Через 30 днів після прийняття Протоколу, вираженого підписанням або представленням документа про ратифікацію Протоколу, якщо такого роду угода потребує схвалення парламентом заявника, країна стає повноправним членом СОТ.
У цілому для отримання членства в СОТ країна повинна виконувати низку основних вимог, а саме:
гармонізація національного законодавства з положеннями угод СОТ; забезпечення прозорості законодавства, поширення інформації про нові та чинні правила, процедури, закони, нормативні акти та їх проекти;
зменшення ролі держави в експортно-імпортних операціях і значне розширення прав інших суб’єктів на здійснення торгівлі;
значна лібералізація доступу на національні товарні ринки, суттєве зниження ставок мита на значний перелік продукції (в тому числі приєднання до секторальних угод та ініціатив), скасування дії багатьох нетарифних заходів, навіть на традиційно важливу продукцію;
не застосовування експортних субсидій на сільськогосподарську продукцію, обмеження обсягу внутрішньої підтримки сільського господарства (окрім дозволених субсидій у рамках так званої “зеленої скриньки”);
значна лібералізація доступу на національні ринки послуг.
Звичайно, що членство в СОТ має для країни одночасно і позитивні (зменшення тарифних та нетарифних обмежень торгівлі з усіма членами СОТ, зростання обсягів залучення іноземного капіталу до економіки країни, передбачуваність торгівлі, можливість застосування захисних заходів та розв’язання суперечок у відповідності з угодами СОТ тощо), і негативні наслідки, пов’язані з лібералізацією зовнішньоторговельного режиму країни, появою значної кількості іноземних конкурентів, відсутність можливості підвищення ставок мита, крім випадків надзвичайної ситуації тощо. Тому важливою є готовність країни після вступу до СОТ використовувати отримані можливості та реалізовувати потенційні переваги, оскільки набуття членства в цій організації є не остаточним кроком, а лише початком складного шляху участі країни в міжнародній торговельній системі, що створює механізми цивілізованого захисту національних економічних інтересів відповідно до міжнародно визнаних правил і норм.