1.2. Світове господарство і міжнародний ринок

Сучасне світове господарство як особлива органічна цілісна система почало складатись на базі світового ринку з кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Історія формування світового господарства розпочинається від першої міжнародної операції купівлі-продажу товару (інакше кажучи, продажу за гроші) або першої міжнародної бартерної операції (тобто обміну одного товару на інший). Зрозуміло, що нині у людства немає речових чи письмових доказів, коли саме це відбулося, і що саме було предметом першої зовнішньоекономічної угоди. Незаперечно одне: міжнародне господарство почало зароджуватися дуже давно. Наука стверджує, що людство зазнало трьох великих суспільних поділів праці. На світанку цивілізації тваринництво відокремилось від землеробства. Землеробські і тваринницькі племена почали обмінюватися продукцією. Отже, постала і ставала дедалі гострішою потреба удосконалення засобів виробництва. Наступним суспільним поділом праці було відокремлення ремісництва від землеробства і тваринництва, яке стало основою сучасної промисловості.

Розвиток обміну, розширення його територіальних меж спричинили третій суспільний поділ праці – відокремлення купецтва. Саме завдяки йому почало розвиватися світове господарство як сукупність взаємопов’язаних господарств різних держав.

В результаті першого великого суспільного поділу праці, тобто коли виокремились скотарські племена і значно розвинувся обмін, виникли гроші. Процес еволюції форм грошей полягає в переході від “штучних грошей” (худоба, хутро, прикраси тощо) до “вагових грошей”, коли вагова кількість товару, наприклад, солі, металу тощо ставала грошовою одиницею. Зрештою роль грошей почали виконувати благородні метали – золото і срібло. Відбувся перехід від вагових металевих грошей до їх монетної форми, коли за гроші правили шматки металу певної маси, форми, сплаву з клеймом, яке засвідчувало їх товарний вміст. Спочатку монети карбували приватні особи – купці. Купець став посередником між виробником і покупцем і надавав послуги з продажу товарів. Слідом за купцем з’явився міняйло, який позичав гроші для обслуговування товарообігу.

Вважають, що Середземномор’я, разом із сусідніми районами Західної Азії, стало центром зародження світового господарства, яке згодом поширилося у напрямку Південної, Південно-Східної та Східної Азії, Росії, Америки, Австралії з Океанією, Тропічної Африки.

Таким чином, вважається, що світове господарство остаточно сформувалося наприкінці XIX ст. у результаті розвитку світового ринку, транспорту та машинної промисловості, адже саме у цей період проявилися наслідки двох важливих явищ того часу: а саме, радикального збільшення обсягів промислового виробництва та відповідно обсягів міжнародного товарообміну і виходу на арену економічного життя монополістично-корпоративних підприємницьких структур. Це стало потужними чинниками формування світового ринку, який, у свою чергу, є основою світогосподарської системи.

Для розвитку транспортної галузі характерним було створення океанського торговельного флоту, будівництво залізниць, що сполучили різні країни світу, початок розвитку міжнародних автомобільних перевезень, зародження повітряного транспорту.

А завдяки машинній промисловості стало можливим виробництво товарів в обсягах, достатніх не лише для задоволення внутрішніх потреб, а й для постачання на міжнародний ринок.

Світове господарство – це динамічна система взаємопов’язаних національних економік та відносин між належними до них суб’єктами економічного життя, яка діє на принципах міжнародного поділу праці й охоплює усі стадії циклу економічного відтворення. Це глобальний економічний організм, сукупність національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, підпорядковуються об’єктивним законам ринкової економіки. Світове господарство реалізується у різноманітних формах міжнародної економічної діяльності, які відповідають економічним інтересам підприємницьких та державних структур [24, с. 48].

Характерними рисами сучасного світового господарства є [10, с. 33; 14, с. 26]:

• розвиток міжнародного переміщення чинників виробництва, пере-довсім у формах ввезення – вивезення капіталу, робочої сили і технологій;

• зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках транснаціональних корпорацій;

• економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і чинників виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

• виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об’єднань.

Кінець ХХ і початок ХХІ ст. є періодом формування нової системи світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку чинників виробництва. Основною її рисою дедалі більше стає не суперечність, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Нівелюються, зближуються економічні рівні розвитку різних країн. Дослідження закономірностей формування міждержавних зв’язків, їх розвитку дає змогу зробити висновок про те, що прагнення до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічне зближення й об’єднання окремих країн у єдиний господарський комплекс є провідною тенденцією розвитку світового господарства.

Практичним механізмом, який реалізує закономірності світового господарства та міжнародної економічної діяльності, є інститут міжнародного ринку. Міжнародний ринок – продукт історичного розвитку економік країн, процесів виробництва. Разом з тим, він є ключовим чинником політики держав та підприємницьких агентів.

Відмінність світового господарства від світового ринку в тому, що для світового ринку переважно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. А світове господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов’язаними з міжнародною мобільністю чинників виробництва. Тобто поняття “світовий ринок” вважається вужчим за значенням, ніж поняття “світове господарство”, адже на світовому ринку відбувається лише міжнародна торгівля, а у світовому господарстві, окрім міжнародної торгівлі, ще й переміщення капіталу, робочої сили, технологій тощо.