План

Вступ..............................................................................................................................

Розділ 1 Теоретичні основи міжнародного менеджменту

1.1 Поняття міжнародного менеджменту......................................................

1.2 Види та функції міжнародного менеджменту..........................................

1.3 Характерні риси, стадії та парадигми міжнародного

менеджменту..................................................................................................................Розділ 2 Національні моделі менеджменту

2.1 Американська модель менеджменту

2.2 Європейська модель менеджменту

2.3 Японська модель менеджменту

Розділ 3 Розвиток міжнародного менеджменту

3.1 Розвиток та формування українського менеджменту

3.2 Тенденції розвитку міжнародного менеджменту

Висновок........................................................................................................................

Список використаної літератури............................................................................

Вступ

Сучасна система поглядів на управління сформувалася під дією об'єктивних змін у світовому суспільному розвитку. Відбувається визнання соціальної відповідальності менеджменту і бізнесу як перед суспільством, так і перед людьми, працюючими в організації. В управлінні економікою необхідно враховувати наступні глобальні тенденції:

значний ріст чисельності населення в світі, а марнотратне використання природних ресурсів призводить до руйнування зовнішнього середовища, екосистем, втрати біологічного різноманіття і генетичних ресурсів;

збільшення вживання природних ресурсів та їх малоефективне і нераціональне використання призводить до того, що їх поновлення (вода, повітря, ліс та ін.) не поспіває при цьому відновлюватися;

нераціональне використання ресурсів супроводжується забрудненням атмосфери, води і ґрунту такими з'єднаннями, які розкладаються на протязі тривалого часу, а самою складною і найбільш небезпечною проблемою є зміни клімату.

З другої половини XX століття індустріально розвинуті країни почали перехід до постіндустріального розвитку, для якого характерні принципово нові риси і закономірності. Основними змінами є: науково-технічний прогрес, а також концентрація наукового і виробничого потенціалу. В подальшому пройшла реструктуризація світової економіки, в якій помітну роль стали грати галузі, які задовольняли потреби населення, а також засновані на прогресивних технологіях. Виробництво в основному орієнтувалося не на задоволення масових потреб, а на спеціалізовані запити споживачів. Це привело до значного росту підприємницьких структур, створенню великої кількості малих і середніх підприємств, ускладненню системи зв'язків між організаціями, підвищенню значущості таких критеріїв життєдіяльності бізнесу як гнучкість, динамічність і адаптивність до вимог зовнішнього середовища.

В кінці XX століття основна увага була сконцентрована на соціальному аспекті управління: менеджмент був направлений на людину, щоб спонукати її до сумісних дій, робити їх зусилля більш ефективними. Орієнтація на нові умови розвитку суспільного виробництва знайшли відображення в принципах менеджменту, які показують зростаючу роль людини, її професіоналізм, особисті якості, а також всю систему взаємозв'язків працюючих в організації. Серед найважливіших принципів, які рекомендуються менеджерам, це: доброзичливе відношення до всіх працюючих; відповідальність за успішну діяльність організації; ефективне використання комунікацій (горизонтальних і вертикальних), як всередині організації, так і за її межами; створення атмосфери відкритості, чесності та довіри; сприяння професійному росту підлеглих; прагнення до постійного удосконалення особистої роботи і діяльності організації.

Розділ 1

1.1 Поняття міжнародного менеджменту

Область міжнародного менеджменту досить велика і в сучасних умовах підлегла визначальним тенденціям функціонування транснаціонального виробництва і капіталу, які склалися у світовій практиці.

Саме капітал у всіх його формах стає системоутворюючим фактором управління (особливо його міжнародного характеру). У його русі закладений принцип самоорганізації. І оскільки капітал і науково-технічний прогрес інтернаціональні, а національні чи регіональні господарські комплекси в більшій чи меншій ступені відособлені, це приводить у визначений момент часу до кількісного накладення протиріч і диспропорцій у середовищі прийняття управлінських рішень, що спричиняє перехід у нову якість. Закономірність даного процесу очевидна, тому що вона безпосередньо зв'язана з використанням порівняльних переваг окремих країн за допомогою глобального (міжнародного) управління, створенням і збільшенням вартості.

Поряд з цим не слід применшувати роль і невеликих компанії (бізнес - одиниць), які одержали доступ у це середовище завдяки відкриттю ринків, розвитку телекомунікацій, поширенню інформаційних технологій, змінам в організації міжнародних перевезень і збереженню товарів. Отже, основною характеристикою економіки даного типу є безупинна інтенсифікація діяльності.

У міжнародній економіці формуються структури, орієнтовані в першу чергу на мобільність і гнучкість організацій. Фактори виробництва можна швидко перемістити з одного місця в інше; менеджмент побудований на тих же принципах. Ті чи інші види діяльності, у тому числі другорядні операції, зосереджені у визначених районах, які несуть у результаті цього велике навантаження. Подібна стратегія дозволяє міжнародній компанії знайти вплив і динамізм.

Масова орієнтація міжнародної компанії на зниження витрат, мобільність і глобальні масштаби - риси, властивій економіці цього типу, - ставлять фундаментальні питання; відповіді на них багато в чому визначають розвиток сучасного міжнародного менеджменту.

Міжнародний менеджмент– це процес застосування управлінських концепцій та інструментів у багатокультурному середовищі та отриманні завдяки цьому додаткових переваг і заощадження часу.

Природа міжнародного менеджменту має дві основні складові:

• Функції і концепції загального менеджменту – базова складова;

• Національні моделі менеджменту материнських країн, в яких були засновані ті чи інші міжнародні корпорації – культурологічна складова.

Менеджмент - це процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з метою досягнення координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного досягнення завдань. Менеджмент пронизує всю організацію, торкається практично всіх сфер її діяльності.

Термін менеджмент утворився від англійського дієслова to manage (керувати), яке, в свою чергу, походить від кореня латинського слова manus (рука).

З ґрунтовного Оксфордського словника англійської мови можна отримати такі тлумачення менеджменту:

• спосіб, манера спілкування з людьми;

• влада та мистецтво управління;

• особливого роду вміння та адміністративні навички;

• орган управління, адміністративна одиниця.

Менеджмент як наука виник і розвивається в зв'язку з необхідністю пояснити, чому та в наслідок чого процвітають чи руйнуються організації. Науковці в області менеджменту шляхом випробувань та практики в області управління методом спроб та помилок відповідають на питання: Чим виявляється успіх організації? Відповідь на це питання дозволяє відповісти на більш прагматичне питання: Що може зробити керівник для забезпечення успіху організації? Організації складають основу світу менеджерів, саме в них спостерігаються процеси і стани, які є причиною існування менеджменту. Першочергова задача менеджменту полягає в створенні організаційної культури, творчого інноваційного клімату, які стимулюють працівників на нововведення.

Міжнародний менеджмент - це форма управління закордонними підрозділами

(управлінський процес) з боку основної компанії з метою формування, розвитку і використання її конкурентних переваг на світових ринках для одержання прибутку шляхом раціонального використання матеріальних і трудових ресурсів.

Базовими принципами теорії міжнародного менеджменту є концепції абсолютних переваг, відносних переваг, міжнародного життєвого циклу продукту і прямих іноземних інвестицій.

Концепція абсолютної переваги, засновником якої є Л.Сміт, стверджує, що одні країни можуть робити товари більш ефективно, ніж інші завдяки природній перевазі (наприклад, технології чи кваліфікованій робочій силі). Країни експортують ті товари, у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу, і імпортують ті товари, у виробництві яких перевага належить їх торговим партнерам.

Концепція відносної переваги, засновником якої є Д.Рікардо, стверджує, що загальний обсяг виробництва може бути збільшений завдяки зовнішній торгівлі навіть у тому випадку, якщо одна країна має абсолютну перевагу у виробництві будь-якої продукції. Теорія відносних переваг справедлива стосовно будь-якої кількості товарів і будь-якій кількості країн, а також для аналізу торгівлі між окремими районами, областями, республіками однієї держави.

Управлінський процес міжнародної компанії нерозривно зв'язаний з інтернаціоналізацією її виробничої діяльності. Необхідність інтернаціоналізації усіх форм діяльності міжнародної компанії (у тому числі й управлінської) зв'язана з конкуренцією як на внутрішньому, так і на світовому ринках. У процесі інтернаціоналізації виробництва визначаються три діалектично зв'язані характеристики взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин: матеріально-технічна основа усуспільнення виробництва, його соціально-економічні форми й організаційна структура.

Суб'єктами процесу інтернаціоналізації виробництва виступають всі елементи виробничих відносин, у першу чергу, безпосередні виробники і їх промислове і комерційне угруповання.

В основі міжнародного менеджменту лежить самостійна господарська міжнародна діяльність підприємців - фізичних і юридичних осіб.

Міжнародне підприємництво - це особливий вид діяльності поза межами

національних границь, її транснаціоналізація.

Форми міжнародного підприємництва дуже різноманітні. Вони включають створення дочірніх фірм і філій за рубежем, спільних підприємств із фірмами інших країн, змішаних компаній за участю місцевої державних і частки капіталу. У свою чергу, кожна з форм може базуватися як на одноособовій, так і на спільній власності в області капіталу, засобів виробництва чи технології, або на всіх цих компонентах у різних сполученнях.