4.1. Поняття, структура і види правової свідомості.
Під категорією „правова свідомість” розуміється те, як у свідомості людини відображаються ті аспекти суспільного життя, які пов’язані з існуванням права. При цьому, слід зазначити, що в процесі формування правової свідомості людини мають значення знання та уявлення людини про право, її відношення до правових приписів, а також почуття і емоції, що природно виникають в процесі знайомства людини зі змістом правових приписів та необхідністю їх виконання.
З цього приводу, правову свідомість можна визначити, як систему ідей, знань, уявлень, почуттів і емоцій, які виражають ставлення індивіда до чинного, минулого та бажаного права.
За своїм змістом правосвідомість є складним системним правовим явищем. Компоненти, що її утворюють (ідеї, теорії, концепції, почуття, емоції тощо), структурно об’єднуються в два відносно автономних компоненти – правову психологію, правову ідеологію. Третій компонент правової свідомості -правова поведінка виражає її прояв в діях суб’єктів.
І. До правової психології належать переживання, почуття, емоції, що виникають у людей у стосунках з правовими нормами та практикою їх реалізації.
Особливістю правової психології виступає те, що вона виражає ще не до кінця усвідомлене ставлення людини до права та правових явищ. Джерела формування правової психології пов’язані з конкретними життєвими ситуаціями, в яких може опинитися людина, не маючи відповідних правових знань. Тому правова психологія формується стихійно і безсистемно. Основним фактором її формування виступають емоції.
ІІ. Правова ідеологія - це система ідей, теорій, знань, які відображають правову реальність у свідомості людини на основі відповідного логічного аналізу.
Відмінність правової ідеології від правової психології полягає в тому, що правова психологія має переважно емоційний, поверховий характер, складається стихійно, а правова ідеологія в процесі пізнання людиною права використовує логіку, прагне дійти до виявлення сутності права, його змісту та визначити зв’язок між правовими явищами. Вона складається на основі аналізу змісту правових норм, вивчення юридичної літератури та в процесі здійснення юридичної практики.
Наприклад, слідчий в при наданні юридичної кваліфікації конкретному злочину (визначення статті Кримінального кодексу України, якою передбачений протиправний вчинок), керується не емоціями, а правовими знаннями на основі аналізу фактичної основи справи.
До системи правової ідеології можна включити правові ідеї, теорії, систему правових понять і категорій, правові принципи.
Правова психологія і правова ідеологія визначають готовність людини до певної поведінки відносно діючого права і вважаються внутрішніми проявами правової свідомості людини. Зовнішнім проявом правової свідомості, у свою чергу, виступає правова поведінка.
Правова поведінка – це вольовий бік правосвідомості, що відображає собою процес втілення правових норм в поведінці людей.
Для того, щоб приписи правової норми позитивно втілилися в поведінці людей, необхідно, щоб у людини сформувалася, так звана, правова настанова.
Правова настанова – готовність особи проявити активність у сфері реалізації права. Вона являє собою певну програму поведінки особи, яку вона планує здійснити у певній визначеній правом ситуації.
Наприклад, наявність правової настанови у співробітника міліції означає, що він готовий якщо буде потрібно, затримати злочинця, дотримуючись при цьому вимог, встановлених законом.
Існування правової настанови визначається наявністю таких умов як:
Поінформованості суб’єкта про зміст норми права.
Розуміння змісту норми.
Схвалення суб’єктом змісту правової норми.
Поважливе ставлення особи до прав інших людей.
Позитивна емоційна оцінка правової норми.
Готовність до дії.
Підсумовуючи вищенаведене, правова свідомість є комплексним поняттям, що включає до себе три взаємопов’язані компоненти: психологічний, ідеологічний та поведінковий.
Кожен з них є однаково важливим, оскільки почуття і емоції формують фон для сприйняття нами усіх аспектів суспільного життя, в тому числі і правових. При негативному емоціональному фоні, неможливо виробити в особи повагу до права.
Ідеологічний компонент пов’язаний з наявністю в особи правових знань, він передбачає логічне осмислення правового життя суспільства.
На основі поєднання психологічного та ідеологічного компонентів формується правова настанова – готовність людини свідомо вести себе відповідно до змісту правових приписів.
Так, в юридичній науці щодо диференціації правової свідомості за її видами існують певні критерії. Критерій (від грецьк. kriterion - засіб для судження) – тобто такі ознаки, на основі яких здійснюється оцінка, визначення та класифікація правової свідомості.
І. Першим критерієм класифікації правової свідомості виступають її носії (суб’єкти правової свідомості). За даним критерієм виділяють такі види як: індивідуальна, групова та суспільна правова свідомість.
Індивідуальна правова свідомість – це сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда.
Індивідуальна правова свідомість кожної особи є унікальною, проте вона може варіюватись у певних межах, які забезпечують приблизно однакову поведінку різних людей у передбачених правом ситуаціях.
Групова правова свідомість – виражає ставлення і оцінку права і правових явищ з боку соціальних груп, та колективів, а також відображає їх загальні інтереси і потреби, що проявляються в правовій сфері.
Суспільна правова свідомість – виражає ставлення до права з боку всього суспільства та відображує його інтереси.
Суспільна правова свідомість не має конкретного характеру. Це абстрактне поняття. Вона ніби узагальнює, призводить до загального знаменника уявлення про право та охоплює інтереси усіх індивідів та соціальних груп. Визначним у характері суспільної правової свідомості є вимоги людей, спрямовані на встановлення такого правового режиму, що створює оптимальні умови для реалізації усіх законних індивідуальних і групових інтересів. Чим вища індивідуальна правова свідомість, тим вища суспільна.
ІІ. Наступним критерієм класифікації правової свідомості за її видами виступає рівень усвідомлення, тобто глибина розуміння сутності права і мети його функціонування у суспільстві.
Відповідно даному критерію виділяють: побутову правосвідомість, професійну правосвідомість, доктринальну (наукову) правосвідомість.
Побутова правосвідомість - це найпоширеніший рівень правової свідомості, який формується на основі повсякденного досвіду людей у сфері правового регулювання. Як правило, даний вид свідомості має поверховий характер, визначається в більшій мірі почуттями і емоціями ніж реальними знаннями. Для людей з таким рівнем правосвідомості характерне знання в загальних рисах окремих принципів права, а також поєднання правових поглядів з моральними та етичними настановами. Даний вид правової свідомості характерний для людей без юридичної освіти, які в своєму повсякденному житті не стикаються з необхідністю вивчення змісту правових норм, наприклад: підлітки, домашні господарки тощо.
Професійна правосвідомість – вид правової свідомості, який притаманний юристам-професіоналам. Вона формується внаслідок отримання юридичної освіти, а також під час роботи в юридичній сфері (в правоохоронних органах, суді, адвокатурі, нотаріаті тощо). Носії професійної правосвідомості, як правило, не лише володіють спеціалізованими, конкретизованими знаннями чинного законодавства, але й вмінням, навичками його застосування.
Доктринальна (наукова) правосвідомість – вид правової свідомості, який властивий науковцям, викладачам вищих навчальних закладів юридичного профілю, що займаються теоретичною розробкою загальних або галузевих правових проблем. На відміну від професійної, наукова правосвідомість передбачає не лише наявність юридичної освіти, але й уміння оперувати правовими категоріями, принципами, теоріями, концепціями, здійснювати узагальнення правових знань.
До основних функцій правосвідомості відносять: пізнавальну, оцінну та регулятивну функції.
Пізнавальна функція спрямована на отримання нових знань про право, отримання інформації про зміст правових норм, що містяться у нормативно-правових актах.
Оцінна функція – полягає в оцінюванні особою законодавства, співвіднесенні правових норм зі своїми поглядами та життєвим досвідом. Кожна особа, відповідно до індивідуальної правової свідомості, має власне бачення того, яким повинне бути право, і нормативно-правові акти якого змісту повинні буті прийняті.
Регулятивна функція – проявляється у співвідношенні індивідуальної поведінки з чинною у суспільстві системою правових норм та має на меті дотримання правових приписів. За допомогою даної функції врегульовується індивідуальна поведінка, та життєдіяльність всього суспільства.