3. Зміни у зовнішній політиці.

Зовнішньополітична доктрина СРСР була сформульована в 1956 р. Вона містила в собі два основних принципи:

• необхідність мирного співіснування держав з різним політичним і суспільним ладом;

- визнання багатоваріантності шляхів побудови соціалізму з одночасним підтвердженням як головного – принципу пролетарського інтернаціоналізму.

Під пролетарським інтернаціоналізмом радянське керівництво розуміло практично безоплатну допомогу міжнародному комуністичному і національно-визвольному руху, а також соціалістичним країнам – з негласним правом втручатися в їхні внутрішні справи. Йшлося про поширення контролю з боку СРСР на території величезних регіонів.

У 1955 р. СРСР установив дипломатичні відносини з ФРН, підписав державний договір з Австрією.

У 1956 р. СРСР оголосив про припинення стану війни з Японією.

Відносини зі США. У роки ядерного протистояння СРСР і США намагалися робити перші кроки назустріч одне одному. У 1958 р. були укладені угоди зі США про співробітництво у сфері економіки і культури; почали здійснюватися обміни делегаціями вчених, діячів культури. У 1959 р. відбувся перший в історії візит лідера СРСР у США. Зустрічі М.Хрущова з президентом США Д.Ейзенхауером мали конструктивний характер. Однак переговори на вищому рівні не поклали край «холодній війні». Обидві країни і надалі прагнули домінувати у світі.

У 1961 р. СРСР забезпечив зведення Берлінської стіни, що вкрай негативно позначилась на міжнародній обстановці. А в 1962 р., під час Карибської кризи, світ опинився на межі глобальної війни. Події біля берегів Куби переконливо показали безперспективність відкритої воєнної конфронтації між ядерними державами.

СРСР і країни східного блоку. У 1950-ті роки у світі посилювалося блокове протистояння. У відповідь на утворення в 1949 р. блоку НАТО в травні 1955 р. була створена Організація Варшавського Договору (ОВД), у якій СРСР відігравав визначальну роль.

6