3. З метою захисту прав і законних інтересів учасників розслі­дування кримінально-процесуальний закон містить такі загальні умови досудового розслідування:

а) необхідність обов'язкового роз'яснення і за­безпечення прав учасників досудового розслідуван­ня. Згідно із ст. 53 КПК суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав. Тобто особа, яка провадить розслідування, зобов'язана роз'яснити процесуальні права при розслідуванні справи особам, які за її рішеннями (постановами) визнані потерпілими, цивільними позивачами, притягнені як обвину­вачені, визнані цивільними відповідачами, поставлені в становище підозрюваного, та їх представникам як відразу після ознайомлення з таким рішенням, так і при провадженні конкретних слідчих дій. Таке роз'яснення повинно бути обов'язково відображено у відповідному процесуальному документі (або в постанові про визнання особи по­терпілим, цивільним позивачем тощо, або в окремій постанові про роз'яснення прав певному учаснику процесу);

б) обов'язковість розгляду клопотань. Особа, яка провадить розслідування, зобов'язана розглянути в строк не більше трьох діб і задовольнити кожне клопотання учасника процесу про ви­конання будь-яких слідчих дій, якщо обставини, про встановлення яких вони просять, мають значення для справи, або якщо необґрунтовано обмежуються їх права.

Клопотання можуть бути заявлені на будь-якому етапі проваджен­ня досудового розслідування, у тому числі при провадженні слідчих дій, пред'явленні обвинувачення, ознайомлення потерпілого, цивіль­ного позивача, цивільного відповідача чи їх представників, обвинува­ченого і його захисника з матеріалами кримінальної справи після за­кінчення досудового розслідування.

Письмові клопотання приєднуються до кримінальної справи, усні заносяться до протоколу слідчої чи іншої процесуальної дії.

Слідчий не вправі залишити заявлене клопотання без належного реагування. Якщо обставини, про встановлення яких подане клопотан­ня, мають значення для даної кримінальної справи і підлягають доказу­ванню та виявленню, клопотання повинно бути задоволено. У випадку повної або часткової відмови в задоволенні клопотання слідчий (дізна-вач) зобов'язаний винести мотивовану постанову (ст. 129 КПК).

Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка його заявила. Постанова слідчого, дізнавача про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання може бути оскаржена прокурору або до суду;

в) свобода оскарження рішень та дій органів дізнання, слідчого, прокурора. Дії і рішення органів ді­знання та слідчого можуть бути оскаржені учасником процесу про­куророві. Скарги можуть бути як письмові, так і усні, останні зано­сяться до протоколу. Слідчий або дізнавач зобов'язані протягом доби направити прокуророві скаргу, що надійшла до нього, разом із своїми поясненнями. Подача скарги не зупиняє виконання дії, яка оскаржу­ється, коли це не визнає за потрібне особа, яка провадить розслідуван­ня або прокурор. Прокурор зобов'язаний розглянути, розв'язати скар­ги і повідомити про результати скаржника на дії і постанови органів дізнання — протягом 10 днів, а на дії і рішення слідчого — протягом трьох днів після їх одержання (статті 110, 234, 235 КПК).

Дії прокурора при проведенні ним досудового слідства або окремих слідчих дій у справі можуть бути оскаржені учасниками процесу вище­стоящому прокуророві. Порядок та строки розгляду цих скарг аналогічний порядку розгляду скарг на дії і рішення слідчого (ст. 236 КПК).

Дії і постанови органів дізнання, слідчого і прокурора можуть бути оскаржені до суду. Скарги на дії і постанови органів дізнання розгля­даються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, крім випадків, прямо передбачених у законі, які надають можливість розгляду окремих з них ще на стадії досудового розслідування (статті 110, 234, 236 КПК).

Закон передбачає можливість оскарження до суду на стадії пору­шення кримінальної справи і досудового розслідування лише таких рішень та дій органів дізнання та досудового слідства: 1) затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину (ч. 7 ст. 106 КПК); 2) поста­нови про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування (ст. 525КПК України); 3) постанови про відмову в порушенні кримі­нальної справи (ст. 2361 КПК України); 4) постанови судді про відмову в обранні запобіжного заходу чи про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ч. 7 ст. 1652КПК України); 5) постанови про закриття справи (ст. 2365 КПК України); 6) постанови про порушення кримінальної справи (ст. 2367 КПК України).

Діяльність слідчого по відшкодуванню матеріальної шкоди, завданої злочином, і забезпечення виконання вироку в частині конфіскації майна. При наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріаль­на шкода або понесені витрати закладом охорони здоров'я на стаціонар­не лікування потерпілого від злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову.

Прокурор пред'являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього ви­магає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права.

При провадженні в кримінальній справі про злочин, за який може бути застосована додаткова міра покарання у вигляді конфіскації майна, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані вжити заходів до забез­печення можливої конфіскації майна обвинуваченого (ст. 29 КПК).

Тобто вжиття заходів для забезпечення відшкодування збитків, за­вданих злочином, і виконання вироку в частині конфіскації майна — це не право, а обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора і суду.

Вказані заходи можна поділити на:

а) загальнопроцесуальні, які полягають у здійсненні слідчих дій (допитів, оглядів, обшуків, виїмок тощо) та інших процесуальних дій

(дача доручень і вказівок органам дізнання про проведення оперативно-розшукових заходів з метою відшукання названого майна, вимога про

проведення ревізії) щодо забезпечення прав потерпілого, цивільного позивача, їх представників, а також розшукових дій по виявленню

майна підозрюваного, де б воно не знаходилось, або осіб, які за законом несуть матеріальну відповідальність за його дії (ч. 1 ст. 51 КПК);

б) спеціальні заходи процесуального примусу, які полягають у на­кладенні арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи

підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідаль­ність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходились,

а також у вилученні майна, на яке накладено арешт.

Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким пере­дано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відпові­дальність за його незбереження.

Не підлягають описові предмети першої необхідності, що викорис­товуються особою, у якої проводиться опис, і членами її родини. Пере­лік цих предметів визначено в Додатку до КК.

При складанні опису майна, на яке накладається арешт, обов'язкова присутність не менше двох понятих (ч. 1 ст. 127 КПК).

Арешт майна і передача його на зберігання оформляються прото­колом, який підписується особою, що проводила опис, понятими і особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна.

Для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запрошується спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою.

Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба (ст. 126 КПК).