1. Загальні умови, пов'язані з вибором належного суб'єкта роз­слідування та його процесуальним становищем. До цієї групи за­гальних умов досудового розслідування належать:

а) підслідність кримінальних справ. Підслідність кримінальних справ — це сукупність встановлених законом ознак справи, відповідно до яких вона належить до відання певного органу досудового розслідування. Розрізняють такі види підслідності:

- предметна (родова) підслідність, яка визначається категорією (пред­метом, родом) злочину. Вона залежить від ступеня і характеру суспільної небезпеки злочину, а також від особливостей його об'єкта (сфери суспільних відносин). Предметна ознака підслідності виражена у кваліфі­кації злочину за статтями Особливої частини КК України. Відповідно в законі для кожного органу досудового слідства визначені переліки зло­чинів, віднесених до їх компетенції (частини 1, 2, 3, 4 ст. 112 КПК);

- персональна або спеціальна — обумовлюється особливостями суб'єкта злочину, тобто пов'язана з особистістю підозрюваної чи об­винуваченої особи, її посадовим чи службовим становищем, особливим правовим статусом у державі (приклад: усі справи про злочини, вчи­нені неповнолітніми, за винятком справ, що належать до виключної компетенції слідчих прокуратури, розслідуються слідчими органів внутрішніх справ (ч. 2 ст. 112 КПК));

- альтернативна — у справах про злочини, передбачені статтями 191, 210, 211, 255, 256, 257 КК України, досудове слідство провадить­

ся тим органом, який виявив даний злочин і порушив кримінальну справу. Отже, по перерахованих злочинах, справа може бути порушена

і розслідуватися будь-яким органом досудового слідства (тобто як слідчими прокуратури, ОВС, СБУ, так і слідчими податкової міліції);

- універсальна підслідність — це такий виняток з предметної під­слідності, коли родова ознака (кваліфікація злочину) взагалі не має значення. Універсальна підслідність виникає в одному випадку — коли прокурор приймає кримінальну справу до свого провадження неза­лежно від кваліфікації злочину (ч. 1 ст. 112, п. 5 ч. 1 ст. 227 КПК);

- за зв'язком справ — застосовується тоді, коли розслідування од­нієї справи пов'язане з розслідуванням іншої (наприклад: якщо під час

розслідування справ будуть встановлені злочини, передбачені статтями 384, 385, 386, 387, 388, 396 КК України (завідомо неправдиве показан­ня, розголошення даних досудового слідства або дізнання та ін.), до­судове слідство провадиться тим органом, до підслідності якого від­носиться злочин, у зв'язку з яким порушено дану справу (ч. 5 ст. 112 КПК));

- територіальна підслідність — визначає, слідчий якого саме адмі­ністративного району (області) повинен розслідувати дану криміналь­ну справу. Згідно із ст. 116 КПК досудове слідство провадиться в тому районі, де вчинено злочин. Якщо злочин було розпочато в одному

місці, а закінчено в другому, то кримінальна справа розслідується за місцем закінчення злочину.

Коли ж місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш швидкого і повного розслідування його слідство може провадитися:

за місцем виявлення злочину; за місцем перебування підозрюваного, обвинуваченого; за місцем перебування більшості свідків. Крім того, необхідність розслідування справи не за місцем вчинення злочину може бути обумовлена відводом, заявленим усім слідчим даного району, рішенням вищестоящого прокурора або начальника вищестоящого слідчого відділу;

б) прийняття справи до свого провадження .Факт прийняття справи до провадження відображається або в постанові про порушення кримінальної справи (коли її виніс той, хто і буде розслі­дувати порушену ним справу), або про це виноситься окрема постано­ва (коли провадження в порушеній справі доручається іншому органу розслідування). Розслідування кримінальної справи особою, яка не прийняла її до свого провадження, є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і тягне за собою визнання недопустимими отриманих нею результатів розслідування.

У випадку передачі справи від одного слідчого (особи, яка прова­дить дізнання) до іншого в матеріалах кримінальної справи, крім до­кумента, що підтверджує прийняття її до провадження, повинен мати місце також і акт, який підтверджує припинення повноважень на про­вадження в конкретній кримінальній справі колишнім слідчим (особою, яка провадить дізнання). Таким актом може бути: а) постанова про направлення справи прокурору для передачі її за підслідністю; б) по­станова про передачу справи іншому слідчому або особі, яка провадить дізнання. Інакше може виявитися, що на розслідування однієї справи будуть уповноважені декілька слідчих без створення слідчої чи слідчо-оперативної групи;

в)взаємодія слідчого з органом дізнання—засно­вана на законах і відомчих нормативних актах їх спільна узгоджена діяльність (за метою, характером, місцем і часом), яка спрямована на вирішення завдань кримінального судочинства, при керівній і органі­зуючій ролі слідчого та чіткому розмежуванні компетенції.

Така взаємодія має теоретичні та правові підстави. Теоретичними підставами взаємодії є положення, які пояснюють її смисл і значення. Їх усвідомлення слідчими і співробітниками органів дізнання роблять вза­ємодію більш осмисленою та цілеспрямованою, сприяючи тим самим її законності та ефективності, дають змогу відповісти на питання: з якою метою здійснюється взаємодія? чому вона можлива? чим викликана її необхідність? Такими підставами, на нашу думку, є: а) спільність мети і завдань органів дізнання та слідчого — лише об'єднуючи свої зусилля, органи досудового слідства і органи дізнання зможуть ефективно їх ви­рішити; б) однакова юридична сила процесуальних актів органів дізнан­ня та слідчого — протоколи слідчих дій, виконаних співробітниками органів дізнання, мають таке ж доказове значення, як і протоколи, скла­дені слідчим; в) необхідність використання можливостей органу дізнан­ня і слідчого — слідчий вправі провадити тільки процесуальні та роз­шукові дії (ст. 114 КПК), органи дізнання можуть здійснювати також і оперативно-розшукові заходи (ст. 103 КПК).

Правовими підставами взаємодії є: приписи законів (КПК, законів України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про організаційно-правові основи бороть­би з організованою злочинністю» та ін.) та підзаконних нормативних актів, у тому числі актів обмеженого використання різного ступеня конфіденційності1.

Взаємодія слідчого і органу дізнання має різноманітний характер і здійснюється в певних правових формах. Виділяють 1) процесуальні та 2) організаційні (непроцесуальні) форми взаємодії.