2. До групи загальних умов, які забезпечують всебічність, пов­ноту, об'єктивність та бистроту розслідування, належать:

а) об'єднання і виділення кримінальних справ (ст. 26 КПК). Правила об'єднання і виділення кримінальних справ спрямовані на те, щоб забезпечити повне, всебічне й об'єктивне до­слідження обставин, які підлягають доказуванню в справі, зокрема ступеня вини обвинуваченого. Об'єднання і виділення справ прово­диться за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, про­курора або за ухвалою чи постановою суду.

В одному провадженні можуть бути об'єднані справи:

- за обвинуваченням декількох осіб — співучасників вчинення одного чи кількох злочинів;

- за обвинуваченням однієї особи у вчиненні декількох злочинів;

- у випадках притягнення до кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого

злочину, а також в інших випадках, коли має місце підслідність за зв'язком справ (ст. 26 КПК);

- зустрічні обвинувачення в справах про злочини, зазначені в ч. 1 ст. 27 КПК (приватного обвинувачення) (ч. 3 ст. 251 КПК).

Підстави для об'єднання кримінальних справ не зумовлюють їх розширювального тлумачення, у зв'язку з чим відомі практиці випад­ки об'єднання справ про різноманітні злочини з мотивів практичної доцільності з урахуванням обставин, прямо не вказаних у законі, слід вважати такими, що не відповідають вимогам закону і не виключають визнання доказів, отриманих після об'єднання кримінальних справ, недопустимими.

На наш погляд, як виняток слід допустити об'єднання криміналь­них справ у випадках, коли особу, яку необхідно притягнути як обви­нуваченого, не встановлено, але у слідчого є достатні підстави вважа­ти, що декілька злочинів вчинені однією особою чи групою осіб.

При об'єднанні кримінальних справ строк провадження по них визначається за тією справою, яка має найбільш тривалий строк до-судового розслідування, що обчислюється з моменту порушення спра­ви або встановлення особи. При цьому строк провадження по інших кримінальних справах поглинається найдовшим строком і додатково не враховується. Однак положення вищевказаного правила не стосу­ються порядку обчислення строків тримання під вартою.

Виділення справи в окреме провадження допускається тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті і об'єктивності дослідження і ви­рішення справи, а саме:

- якщо в справі притягнуто двох чи кількох обвинувачених, а під­стави до її зупинення стосуються не всіх цих осіб. У такому разі слід­чий чи суд вправі виділити й зупинити справу щодо окремих обвинувачених або зупинити провадження в усій справі (статті 206, 249, 280 КПК);

- якщо участь у вчиненні злочину разом з дорослим брав неповно­літній (ст. 439 КПК);

- коли розслідування справи в повному обсязі у строки, зазначені у частині 1 чи 2 ст. 156 КПК, закінчити неможливо і за відсутності

підстав для зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У цьому випадку прокурор, який здійснює нагляд за виконанням за­конів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинува­чення, а справа в частині не розслідуваних злочинів чи епізодів зло­чинної діяльності виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку (ч. 3 ст. 156 КПК);

- коли при розслідуванні справи буде встановлено відсутність зв'язку як між окремими злочинами (йдеться про самостійні злочини,

які не зв'язані між собою спільністю дій, що інкримінуються обви­нуваченим), так і між обвинуваченими в їх скоєнні особами (зокрема,

обов'язковому виділенню підлягають кримінальні справи щодо осіб,які вчинили без ознак співучасті злочини в одному й тому ж місці або

відносно одних і тих же потерпілих);

- у випадках коли великий обсяг кримінальної справи і велика кількість її епізодів роблять важкодосяжним своєчасне закінчення досудового розслідування, створюють загрозу реалізації прав учасників кримінального судочинства на доступ до правосуддя в розумний строк,

вони можуть розцінюватися як такі, що створюють підстави для виді­лення з даної кримінальної справи її частини в окреме провадження

як самостійної кримінальної справи.

Перспектива можливого засудження одного чи декількох обвину­вачених як в основній, так і виділеній кримінальній справі не є пере­поною для прийняття рішення про виділення справи.

Виділення кримінальної справи проводиться на підставі мотиво­ваної постанови, в якій крім підстав виділення справи зазначаються, які саме матеріали підлягають виділенню. Копія цієї постанови при­єднується до кримінальної справи, з якої виділені дані матеріали.

У кримінальній справі, виділеній в окреме провадження, повинні міститись оригінали чи засвідчені прокурором, слідчим або дізнавачем копії процесуальних документів, що мають значення для даної кримі­нальної справи. Якщо долучені до виділеної справи документи належним чином засвідчені і мають відношення до діянь, що інкримінують­ся обвинуваченому в даній кримінальній справі, проведення одних і тих же слідчих дій не потрібно. Матеріали, виділені в окреме прова­дження як самостійної кримінальної справи, допускаються як докази за умови додержання всіх передбачених законом правил виділення кримінальної справи.

За загальним правилом строк досудового розслідування у виділеній кримінальній справі обчислюється з моменту порушення тієї кримі­нальної справи, з якої вона виділена в окреме провадження, або з мо­менту встановлення особи по основній справі.

Коли ж рішення про виділення приймається одночасно з рішенням про порушення кримінальної справи щодо нової особи або нового зло­чину, що не зв'язаний з тим, за яким порушено основну справу, то строк починає обчислюватися з моменту виділення справи, який збігається з моментом порушення нової кримінальної справи, якщо ці рішення оформляються однією постановою. Однак це має місце лише за умови, коли жодна з осіб, щодо яких матеріали виділяються в окреме прова­дження, раніше не була затримана, заарештована або притягнута як обвинувачений за основною справою; в іншому разі строк слідства по­винен обчислюватися з моменту порушення першої (основної) справи.

Виділення кримінальної справи необхідно відрізняти від виділення матеріалів кримінальної справи, які не розглядаються як самостійна кри­мінальна справа. Це має місце тоді, коли такі матеріали містять відомості про діяння, що вчинені не обвинуваченим, а іншими особами, які до того ж не зв'язані зі злочином, за яким провадиться слідство, і коли в ході до­судового розслідування виникає необхідність перевірити ці відомості та прийняти відповідне рішення згідно з правилами, встановленими для стадії порушення кримінальної справи (в порядку ст. 97 КПК).

Такі матеріали або зовсім вилучаються з кримінальної справи із зазначенням їх повного переліку, або ж у справі залишаються їх копії. Про виділення в окреме провадження матеріалів кримінальної справи виноситься постанова, яка відповідає вимогам, що пред'являються до постанов про виділення кримінальних справ.

Виділені з кримінальної справи матеріали передбачають можли­вість прийняття по них, після додаткового вивчення і уточнення певних відомостей, рішення як про порушення кримінальної справи, так і про відмову в порушенні кримінальної справи або направлення матеріалів за належністю;

б) строки до судового розслідування 1. Досудове роз­слідування повинно бути проведено у встановлені законом строки і своєчасно завершено. Виконання цієї вимоги є умовою: для успішного розкриття злочину, закріплення і використання доказів; створення необ­хідних передумов для розгляду кримінальної справи в суді; належного забезпечення обвинуваченому, потерпілому та іншим учасникам кримі­нального судочинства права на участь у судовому розгляді.

Досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. У цей строк включається час з моменту пору­шення справи, а в справах, у яких не встановлено особу, що вчинила злочин, з дня її встановлення (тобто появи в справі процесуальної фі­гури підозрюваного чи обвинуваченого) до:

- направлення справи прокуророві з обвинувальним висновком;

- направлення справи прокуророві з постановою про передачу її до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів

медичного характеру;

- закриття провадження у справі;

- зупинення провадження у справі (тобто у строк досудового слід­ства не включається час, протягом якого досудове слідство було зупи­нено з підстав, передбачених у ст. 206 КПК, оскільки зупинення до­судового слідства одночасно означає і зупинення перебігу строку до­судового слідства до моменту відновлення провадження у справі).

Двомісячний строк досудового слідства не є кінцевим, хоча слідчий зобов'язаний зробити все можливе для дотримання даного строку. За можливості завершити розслідування в більш короткий строк слід­чий повинен використати таку можливість. У необхідних випадках строк досудового слідства може продовжуватися вказаними в законі прокурорами.

У разі неможливості закінчити розслідування у двомісячний строк внаслідок великого обсягу справи, її складності він може бути продовжений районним і прирівняним до нього прокурором до трьох місяців.

В особливо складних справах строк досудового слідства може бути продовжено прокурором області і прирівняним до нього прокурором або його заступниками до шести місяців.

1 Про строки дізнання йшлося при загальній характеристиці даної форми досудо­вого розслідування, про строки протокольної форми досудової підготовки матеріалів -у розділі, присвяченому її аналізу. Тому тут зупинимось лише на строках досудового слідства.

Подальше продовження строку досудового слідства можливе лише у виняткових випадках (прикладом таких випадків можуть бути: вели­ка кількість епізодів, які неможливо виділити для розслідування в іншу кримінальну справу; велика кількість обвинувачених; необхідність проведення особливо складних і тривалих ревізій та експертиз; необ­хідність провадження слідчих дій у декількох районах чи областях; відсутність у місці провадження розслідування свідків, хвороба по­терпілого тощо) Генеральним прокурором України або його заступни­ками, які не обмежені законом у своїх повноваженнях на продовження строку досудового слідства (частини 1, 2, 3 ст. 120 КПК).

При поверненні судом справи для провадження додаткового слід­ства, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах (ч. 4 ст. 120 КПК). Це означає, що коли зазначений місячний строк встановив районний та прирівняний до нього прокурор, він може продовжувати строк слідства ще до двох місяців, а коли його встановив прокурор області, — то до п'яти місяців.

При обчисленні строків досудового розслідування слід керуватися правилами ст. 89 КПК, відповідно до якої строк досудового слідства, оскільки він обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця. Якщо закінчення строку припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний робочий день, якщо ж припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Перед закінченням встановленого законом (а надалі — продовже­ного відповідним прокурором) строку досудового слідства слідчий повинен винести постанову про порушення клопотання про продов­ження строку досудового слідства. У постанові зазначаються:

- загальні реквізити постанови (ст. 130 КПК);

- обставини справи в тому вигляді, в якому вони встановлені на час порушення клопотання;

- дані про рух справи (коли порушена, ким, хто розслідував раніше,коли прийнята даним слідчим до свого провадження, коли пред'явлено

обвинувачення, обрано запобіжний захід, коли й ким продовжувався строк досудового слідства, тощо);

- яку роботу по розслідуванню було проведено і які докази зібрано;

- причини, з яких досудове слідство неможливо закінчити у вста­новлений строк, яких заходів вжито до їх усунення;

- який обсяг роботи ще належить виконати і скільки часу на це потрібно;

- клопотання перед відповідним прокурором про продовження строку до певної дати.

Постанова слідчого з клопотанням про продовження строку досудового слідства подається компетентному прокурору заздалегідь, щоб той мав можливість розглянути й вирішити клопотання до закін­чення строку, встановленого законом або раніше продовженого даним або нижчестоящим прокурором, при необхідності — після ознайом­лення з матеріалами справи і з викликом слідчого.

Згідно із спеціальними вказівками Генеральної прокуратури та МВС України постанова слідчого про порушення клопотання про про­довження строку досудового слідства:

- перед прокурором області підписується слідчим, прокурором, який здійснює нагляд, начальником УВС або його заступником (у справах слідчих органів внутрішніх справ) і подається до прокура­тури області за 10 днів до закінчення строку слідства;

- перед Генеральним прокурором України підписується ще й про­курором області і подається до Генеральної прокуратури не пізніше

як за 15 днів до закінчення строку; а якщо про продовження строку подає клопотання слідчий органів МВС, то матеріали попередньо

розглядаються у Головному слідчому управлінні МВС України, куди вони повинні бути подані ще раніше — за 20 днів до закінчення

строку слідства;

в) не допустимі сть розголошення даних досудо­вого розслідування. Згідно із ст. 121 КПК дані досудового розслідування за загальним правилом не можуть бути розголошені.

Така заборона зумовлена тим, що передчасне розголошення даних розслідування може перешкодити встановленню істини в справі, зо­крема призвести до знищення доказів співучасниками злочину або іншими заінтересованими в результатах справи особами, створить умови для ухилення осіб, причетних до вчинення злочину, тощо. Крім того, передчасне і неконтрольоване розголошення даних досудового слідства може завдати шкоди не тільки повному і об'єктивному до­слідженню обставин кримінальної справи, але й законним інтересам потерпілого, свідка, інших учасників кримінального судочинства.

Тому для того щоб не допустити небажану втрату відомостей про обставини провадження у кримінальній справі, прокурор, слідчий або дізнавач у необхідних випадках попереджають учасників судочинства (свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих та інших осіб), незалежно від джерела чи способу отримання ними даних досудового розслідування і ступеня поінформованості, про обов'язок не розголо­шувати без їх дозволу даних досудового розслідування, які їм стали відомі. Винні в розголошенні несуть кримінальну відповідальність за ст. 387 КК України.

Попередження про недопустимість розголошення і дозвіл на роз­голошення (якщо такий був) доцільно фіксувати в протоколі певної дії, результати якої слідчий забороняє розголошувати, або в окремому про­токолі чи в іншому документі (наприклад, підписці). Це дисциплінува­тиме учасників процесу та інших осіб і в майбутньому дасть змогу об­ґрунтовано вирішити питання про їх кримінальну відповідальність.

Дані досудового розслідування можуть бути оголошені лише з доз­волу дізнавача, слідчого або прокурора і в тому обсягу, в якому вони визнають це можливим, якщо розголошення не суперечить інтересам досудового розслідування і не позв'язано з порушенням прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства.

Розголошення даних про приватне життя учасників кримінального судочинства без їх згоди не допускається. Згода учасника криміналь­ного судочинства на розголошення даних про його приватне життя повинна бути виражена в письмовій формі і міститися в матеріалах кримінальної справи;

г)виявлення причин і умов, які сприяли вчинен­ню злочину, та вжиття заходів до їх усунення (статті 23, 231 КПК). При провадженні дізнання та досудового слідства (а також у подальшому і судового розгляду кримінальної справи) орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявити причини і умови, які сприяли вчиненню злочину (ст. 23 КПК). Це одна з обставин, яка входить до предмета доказування у кримінальній справі.

Причини вчинення злочину — це соціальні явища, які викликали його вчинення.

До них належать обставини: а) під впливом яких виникли й розви­нулись антисуспільні погляди та звички в особи, яка вчинила злочин; б) які сприяли перетворенню антисуспільних поглядів та звичок у зло­чинний намір, задум вчинити суспільно небезпечне діяння.

Умови, які сприяли вчиненню злочину, — це обставини, у тому числі й недоліки в діяльності посадових осіб підприємств, установ, організацій, через які особі було легше здійснити свій злочинний намір і вдалося підготувати та вчинити суспільно небезпечне діяння.

Дії особи, яка провадить розслідування, по виявленню причин та умов вчинення злочину є процесуальними і повинні відображатися в матеріалах кримінальної справи у вигляді протоколів слідчих дій (огля­ду, впізнання), матеріалів експертиз (висновку експерта), інших до­кументів, у яких містяться відомості про недоліки в діяльності певних фізичних або юридичних осіб, що зумовили вчинення злочину (довід­ки посадових осіб, акти документальних ревізій тощо).

Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний ор­ган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для їх усунення.

Якщо в ході дізнання, досудового слідства або перевірки, що про­водилась на підставах, передбачених ч. 4 ст. 97 КПК, буде встановлено, що в діянні особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, чи в діяннях інших осіб є ознаки дисциплінарного правопорушення або ці особи повинні бути згідно з чинним законодавством притягнуті до матеріальної відповідальності, орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов'язані порушити в поданні питання про притягнення цих осіб до дисциплінарної або матеріальної відповідальності.

Не пізніш як у місячний строк за поданням має бути вжито необ­хідних заходів і про результати повідомлено особу, яка надіслала по­дання. Залишення посадовою особою без розгляду подання органу дізнання чи слідчого про усунення причин та умов, які сприяли вчи­ненню злочину, а також несвоєчасна відповідь на подання тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу в розмірі від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 1856 КУпАП України).

У разі залишення посадовою особою подання без розгляду орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов'язані скласти протокол про адмі­ністративне правопорушення і направити його органу (посадовій осо­бі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне право­порушення (статті 254-257 КУпАП України);