1) До процесуальних форм взаємодії, тобто таких, які регулюють­ся кримінально-процесуальним законом, належать:

- повідомлення про наслідки оперативно-розшукових заходів, якщо у справі, що передана слідчому, не встановлено особу, яка вчинила злочин (ст. 104 КПК), а також, на нашу думку, і в справах, по яких така особа встановлена, про нові епізоди її злочинної діяльності2;

- доручення і вказівки слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій, а також оперативно-розшукових заходів (статті 104, 114, 66 КПК).

Доручення і вказівки органу дізнання викладаються слідчим у письмовій формі і є обов'язковими для виконання, причому він вправі встановити строк для іх виконання.

Слідчі дії — це процесуальні дії, види і порядок здійснення яких регламентовано законом.

Розшукові дії мають непроцесуальний характер, але полягають у використанні різних гласних методів і засобів, наприклад: засади; по­двірні чи поквартирні обходи для виявлення свідків злочину; прочісу­вання місцевості, у тому числі і з використанням спеціально навчено­го собаки, з метою виявлення знарядь чи слідів злочину; звернення по радіо, телебаченню і через пресу до населення за допомогою в роз­шуку особи, яка вчинила злочин, тощо.

Схожість розшукових дій і оперативно-розшукових заходів полягає в тому, що законом передбачено лише можливість їх застосування. А порядок провадження не регламентований нормами кримінально-процесуального законодавства.

Здійснення розшукових дій належить до компетенції як слідчого, так і органів дізнання. Згідно зі ст. 104 КПК у справі, що перебуває у провадженні слідчого, ці дії орган дізнання може провадити тільки за дорученням слідчого. Останній приймає рішення про те, доручити ті чи інші розшукові дії органам дізнання або виконати їх самому.

Із права слідчого давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових дій (ч. 3 ст. 114 КПК) випливає його право проводити ці дії і особисто;

- надання допомоги слідчому при провадженні окремих слідчих дій (ст. 114 КПК). Допомога органу дізнання необхідна слідчому при провадженні таких слідчих дій, які потребують великого обсягу робо­ти або додаткових гарантій для осіб, котрі беруть у них участь. Це

обшуки, виїмки, відтворення обстановки і обставин події, огляди міс­ця події, пред'явлення особи для впізнання та ін. Про участь співробітника органу дізнання зазначається в протоколі слідчої дії.

2) До організаційних форм взаємодії слідчого та органів дізнання, тобто тих, які передбачені відомчими нормативними актами, належать:

- узгоджене планування спільних слідчих, розшукових і оператив­но-розшукових заходів;

- обмін взаємодіючих суб'єктів інформацією, що надходить за по­відомленнями про вчинені злочини і злочини, що готуються, а також

з інших питань слідчої та оперативно-розшукової діяльності (зокрема, використання можливостей автоматизованих банків даних, криміна­лістичних та оперативно-довідкових обліків тощо);

- координація проведення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів;

- консультації;

- спільний аналіз причин і умов, що сприяють вчиненню злочину, та обговорення профілактичних заходів;

- спільна узгоджена діяльність у складі слідчо-оперативної гру­пи;

- спільне використання техніки, засобів зв'язку і транспорту, що має у своєму розпорядженні орган дізнання, тощо.

Залежно від періоду часу, протягом якого здійснюється взаємодія, і від ступеня об'єднання зусиль можна виділити такі її види:

а) разова;

б) періодична;

в) постійно діюча.

Координацію діяльності органів дізнання і досудового слідства по розкриттю і розслідуванню злочинів здійснюють керівники відомств (СБУ, МВС, податкової міліції) у межах свого відомства, а прокурор — усіх органів розслідування;

г) провадження слідства в справі декількома слідчими. Згідно зі ст. 119 КПК провадження досудового слідства в кримінальній справі у випадку її складності або великого обсягу може бути доручено слідчій групі, про що виноситься окрема постанова або вказується в постанові про порушення кримінальної справи.

Рішення про провадження досудового слідства слідчою групою приймають начальники слідчих підрозділів (якщо до складу групи включаються лише слідчі даного відомства) і прокурор (якщо група формується із слідчих прокуратури або слідчих різних відомств). Останній може доручити розслідування справи слідчим з різних ві­домств і різних адміністративно-територіальних одиниць.

Один із слідчих призначається старшим, приймає справу до свого провадження та безпосередньо керує діями інших слідчих. Керівницт­во групою полягає насамперед у загальному плануванні розслідуван­ня справи, у розподілі роботи між членами групи, в організації обміну інформацією. Старший слідчої групи відповідає за розслідування справи в цілому. Він бере участь у провадженні найбільш важливих слідчих дій або провадить їх сам, спрямовує і координує діяльність усіх осіб, які беруть участь у розслідуванні, вирішує розбіжності, су­перечності, якщо вони виникають між членами групи, приймає най­важливіші рішення в справі і складає процесуальні документи (зокре­ма, про притягнення як обвинуваченого, обрання, зміну чи скасування запобіжного заходу, об'єднання і виділення кримінальних справ, а за результатами розслідування — єдиний обвинувальний висновок (при необхідності — за допомогою інших членів групи) або інше підсум­кове рішення (ст. 212 КПК)). Однак реалізація прийнятих керівником процесуальних рішень може здійснюватися також членами слідчої групи (пред'явлення обвинувачення, проведення обшуку тощо).

Постанова про призначення в справі декількох слідчих оголошуєть­ся обвинуваченому та іншим учасникам досудового слідства з роз'яснен­ням їм права заявити відвід будь-кому з членів групи. У постанові вказу­ються всі слідчі — члени слідчої групи, а також її керівник, який приймає справу до свого провадження. Оголошення складу слідчої групи і заяви, які надійшли в зв'язку з цим, слід оформляти протоколом.

До роботи слідчої групи можуть бути залучені співробітники ор­ганів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Однак у за­коні не встановлені їх повноваження і не регламентовані їх відносини зі слідчими — членами робочої групи. Процес створення і функціону­вання слідчо-оперативних груп, які формуються із слідчих та опера­тивних співробітників, урегульований, хоча й не досить повно, відом­чими та міжвідомчими нормативними правовими актами;

ґ) направлення окремого доручення . Згідно із ст. 118 КПК слідчий має право провадити слідчі дії як у своєму районі, місті, так і в інших слідчих районах. Він має право також доручити прова­дження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані це доручення виконати в 10-денний строк, що обчислюєть­ся з дня його одержання останніми.

Окреме доручення — це письмове прохання слідчого про прове­дення певної слідчої дії, надіслане за межі міста, району чи області, які він обслуговує, іншому органу розслідування (слідчому чи органу дізнання), якщо слідчий не може виїхати у відрядження для виконання цієї дії особисто. Метою окремих доручень є виконання необхідних слідчих дій тим органом, яким вони можуть бути проведені швидко і з меншою затратою зусиль та коштів. Однак у межах міста або району, хоча б поділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний особисто провадити всі слідчі дії.

Слід відрізняти окреме доручення від доручення, яке слідчий дає в справі органу дізнання, взаємодіючи з ним на тій території, де вони разом працюють (ч. 3 ст. 114 КПК).

Окреме доручення адресується на ім'я прокурора, начальника слідчого підрозділу або начальника органу дізнання іншого району, міста України. У ньому зазначаються:

- орган, що його дає, та орган, якому доручається виконання слід­чої дії чи дій;

- обставини справи, зокрема ті, що викликали необхідність у про­веденні слідчих дій за межами району, в якому провадиться слідство;

- яку саме слідчу дію (або дії) належить виконати та які питання з'ясувати при її виконанні;

- до окремого доручення додаються документи, необхідні для про­ведення відповідної слідчої дії (постанова суду про проведення об­шуку в житлі чи іншому володінні, витяги з протоколів уже виконаних слідчих дій для проведення допитів тощо).

Процесуальні документи про виконання окремого доручення або ж довідка про причини неможливості його виконати надсилаються слідчому, який дав доручення. У протоколах слідчих дій орган, який виконував окреме доручення, зазначає, за чиїм окремим дорученням вони проводилися.

Направлення окремого доручення органам розслідування інозем­них держав здійснюється відповідно до міжнародних договорів Укра­їни про правову допомогу в кримінальних справах з цими державами (ст. 31 КПК).

Звернення з питань правової допомоги в кримінальних справах з країнами, з якими укладено договори про правову допомогу, направ­ляються Генеральною прокуратурою України через Міністерство за­кордонних справ України на адресу центрального органу юстиції (прокуратури) зарубіжної держави, якщо інше не обумовлено двосто­ронніми або багатосторонніми угодами, учасниками яких є Україна. Порядок зносин органів прокуратури України з компетентними уста­новами зарубіжних держав регламентовано Інструкцією про забезпе­чення міжнародного співробітництва, затвердженою наказом Генераль­ного прокурора України № 8-ГН від 26 грудня 2005 року.

До держав СНД такі звернення надсилаються в порядку, передба­ченому статтями 5, 80 Конвенції про правову допомогу і правові від­носини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року. Зносини з питань видачі, кримінального переслідування, а також виконання слідчих доручень, що зачіпають права громадян і ви­магають санкцій прокурора (рішень суду), здійснюються між генераль­ними прокурорами (прокурорами) двох країн (України і тієї країни, якій направляється таке доручення). У всіх інших випадках звернення на­правляється через відповідні відомчі центральні органи (наприклад, ГСУ МВС України може направити звернення безпосередньо запитуваній стороні без направлення до Генеральної прокуратури України).

Для прискорення інформування правоохоронних органів запитува­ної держави копії звернень про надання правової допомоги можуть надсилатися каналами Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерполу). Порядок використання правоохоронними органами мож­ливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та роз­слідуванні злочинів врегульовано Інструкцією, затвердженою спільним наказом Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури, Служби безпеки, Держкомкордону, Державної митної служби та Дер­жавної податкової адміністрації України від 9 січня 1997 року № 3/1/2/5/2/2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 лю­того 1997 року за№ 54/1858.

Порядок зносин з правоохоронними органами країн, з якими не укладено Угод про надання правової допомоги в кримінальних справах, здійснюється шляхом направлення через відповідний відомчий цен­тральний орган (наприклад Головне слідче управління МВС України) до Генеральної прокуратури України звернень про надання такої до­помоги. Генеральною прокуратурою України ці звернення, у свою чергу, направляються до Міністерства закордонних справ України для виконання їх дипломатичним шляхом. Для вирішення всіх питань, необхідних для підготовки звернення, слід звернутися до консульсько­го відділення Посольства тієї країни, куди воно буде направлене.