10.Провідні літературні напрями та течії в західноєвропейських літературах 20 ст.

Літературні течії XX століття

Імпресіонізм — (від французького — враження) — течія модернізму, яка визначається мінливими миттєвими відчуттями та переживаними. Сформувався у Франції у кінці XIX ст. насамперед у малярстві (назва походить від картини К. Моне «Імпресія. Схід сонця», 1873). Представниками були К. Моне, О. Ренуар, Е. Дега.

Основними завданнями імпресіоністи вважали витончено передати свої миттєві враження, настрої. У музиці — К. Дебюссі. У літературі імпресіонізм представлений такими іменами — брати Гонкури, А. Доде, Гі де Мопассан, П. Верлен, С. Цвейг, М. Коцюбинський, М. Вороний.

Характерні ознаки:

1) суб'єктивність зображення, ліризм;

2) використання тропів (метафор, епітетів, символів);

3) ліричні монологи, використання незакінчених думок, фраз, які допомагають показати плин настроїв, вражень.

Експресіонізм — (від французького — вираження) — одна з авангардистських течій у мистецтві. Головним проголошувалось вираження світосприйняття. Досягалося це створенням виразних, яскравих, але умовних, деформованих образів, часто поданих у фантастичному чи гротескному ракурсі. Дійсність зображувалася у зіткненні протилежностей (позитивне — негативне, чуйне — жорстоке).

Потік свідомості — засіб відображення психіки людини безпосередньо «зсередини», як складного, так і плинного процесу. Представники «потоку свідомості» використовували цей засіб як «техніку», як спосіб розповіді, який полягає в тому, щоб показувати психічний процес докладно, з найточнішою фіксацією думок, почуттів, підсвідомих поривань, у вигляді «потоку». Розповідь не підпорядковується хронології чи логіці, вона подається як ланцюг асоціацій оповідача, викликаних зовнішніми обставинами. Об'єктивна дійсність зображується через призму свідомості героя (Джеймс Джойс «Джакомо Джойс», М. Пруст «Кохання Свана» («У пошуках втраченого часу»).

Модернізм — (французького moderne — сучасний, найновіший) — загальна назва нових течій нереалістичного спрямування. Мистецтво не наслідує життя (О. Вайльд), воно звільняється від соціальних зобов'язань, митці прагнуть нових форм.

Авангардизм — (від французького — передовий загін) — відгалуження модернізму. Виникає у кризові періоди історії мистецтва, коли певний напрям або стиль переживає вичерпність своїх зображувальних можливостей. Завдання авангардного мистецтва — розкрити кризові хворобливі явища у житті і культурі, які нерідко подаються у гіперспростованій формі, у запереченні традицій і шуканнях оригінальної естетики (Рільке Р. М., Аполлінер, Б. Пастернак, М. Хвильовий, Г. Косинка).

Декаданс — (від французького — занепад). Представників течії називали декадентами. У центрі їх творчості стоїть людина, яка відчуває відчуженість від світу, втрату моральних ідеалів, віри в майбутнє. Декаденти — покоління, «що співає і плаче», плаче від «прози життя». Основними мотивами були відчай, сум, песимізм, розчарування. Улюбленими темами стають підкреслена хворобливість і занепад життя, які перетворюються на джерело витончених переживань. Декаданс поєднує різні напрями, течії. Від романтизму він бере неприйняття оточуючого суспільства, розчарування, прагнення втекти від недосконалості життя у світ краси і прекрасної ілюзії.

Символізм — літературно-мистецький напрям, який розвинувся в умовах кризи суспільства, передчуття майбутніх соціальних потрясінь. Для символізму властиві: інтерес до проблеми особистості, інакше сказання, метафоричність, музичність слова. Замість художнього образу використовують художній символ, що мав кілька значень. Характерні теми самотності, туги, смутку, невдоволення життям. Використовують розмір «сильний і легкий». Відображають картини чи образи нечітко, це сплетіння невиразного і точного, «наймиліший спів сп'янілий» (А. Рембо, М. Метерлінк, Р.-М. Рільке, В. Брюсов, О. Блок).