67. Поняття і види правочинів. Договори й односторонні правочини

З огляду на специфіку цивільного права, одним із найбільш поширених юридичних фактів є правочин. Під правочином слід розуміти дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин характеризується такими основними ознаками:

1) правочин це вольовий акт, тобто в ньому наявна єдність волі (внутрішнє бажання особи досягти поставленої мети) та волевиявлення (зовнішній вияв волі, який може бути юридично оцінений);

2) правочин – це правомірна дія, що вчинена відповідно до вимог закону;

3) правочин направлений на виникнення, припинення чи зміну цивільних правовідносин, внаслідок вказівки на це в законі.

Залежно від різноманітних ознак, правочини можуть бути розподілені на декілька основних класифікацій.

1) Залежно від кількості осіб, вираження волі яких необхідно та достатньо для укладення правочину:

а) односторонній правочин – це правочини, для вчинення яких достатньо волі однієї особи, наприклад, прийняття спадщини, оголошення конкурсу тощо.

б) двосторонній правочин – це правочини для вчинення яких потрібно узгодження волі двох осіб (зустрічної та співпадаючої).

в) багатосторонній правочин – це правочини, для вчинення яких потрібно узгодження волі більш аніж двох осіб, наприклад, договір про сумісну діяльність.

При цьому, двосторонні та багатосторонні правочини іменуються договорами. Тому кожен договір є правочином, проте не кожен правочин є договором.

2) Залежно від того, чи має правочин на меті відплатність:

а) відплатний правочин - правочин, в якому одна сторона за виконання нею обов'язку повинна отримати відповідне відшкодування, чи то у формі грошей, інших майнових цінностей, чи то у формі іншого зустрічного надання, наприклад, купівля-продаж, міна тощо.

б) безвідплатний правочин - правочин, в якому майнове відшкодування, або інше зустрічного надання за виконане зобов'язання не передбачено, наприклад, договір позички.

3) Залежно від моменту виникнення правочину:

а) консенсуальний правочин - правочин, який вважається укладеним з моменту досягнення домовленості між сторонами за всіма істотними умовами, наприклад, купівля-продаж, підряд.

б) реальний правочин – правочин, для якого досягнення домовленості є недостатнім, і моментом його укладення вважають момент фактичного виконання дій, наприклад, позика, перевезення, дарування.

4) Залежно від значення підстав правочину для його дійсності:

а) каузальний правочин – це правочин, із якого чітко видно, яку правову мету він переслідує, і не дотримання цієї умови тягне за собою недійсність правочину.

б) абстрактний правочин – це правочин, в якому його мета (підстава) є юридично неважливою, наприклад, вексель.

68. Умовні правочини, їх види

Окремо слід виділяти також і умовні правочини, тобто за якими виникнення цивільних правовідносин ставиться в залежність від якої-небудь обставини (дії чи події), яка може наступити чи не наступити в майбутньому. Основною характерною ознакою умовного правочину є невизначеність на момент його укладення того, чи наступить вказана обставина, чи ні та об'єктивна можливість її настання. Правочин може бути укладено під:

а) відкладальною умовою, тобто, коли сторони поставили можливість виникнення правовідносин залежно від настання умови;

б) скасувальною умовою, тобто, коли сторони поставили можливість припинення залежно від настання умов.

При цьому, якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. І навпаки, якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.