Загальні засади Конституції України.

І розділ Конституції має назву „Загальні засади” і містить в собі 20 статей, в яких розглянуті загальні засади, що торкаються конституційного закріплення форми Української держави /рис. 8/.

Рис. 8. Загальні засади Конституції України

Тут йдеться про суверенність держави і її захист, про форму державного правління, про найвищі цінності і верховенство права, оскільки Україну проголошено унітарною, суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою з республіканською формою правління (ст.1,5,17). Найвищими цінностями держави об’явлено людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека (ст.3). В Україні здійснюється розподіл влади на три незалежних гілки: законодавчу, виконавчу і судову (ст.6). Наголошено на тому, що в Україні державною мовою слід вважати українську, але гарантується також вільний розвиток, використання і захист мов представників інших національностей (ст.10). Земля, її надра і всі інші природні ресурси є об’єктами права власності українського народу (ст.13,14). Екологічна безпека громадян України та збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави (ст.16). Держава ж повинна забезпечувати і правовий захист населення (ст.3,19). Встановлюється і державна символіка України: державний прапор, герб і гімн, а також визначено столицею місто Київ (ст.20).

Саме тут конституційно закріплено такі принципові положення, як суверенітет та незалежність України, цілісність та недоторканість території України, верховенство права та пріоритет прав та свобод людини в діяльності держави.

У цьому розділі дається характеристика сучасної української держави. У

Конституції застосовується також поняття соціальна держава.

Соціальна держава – це держава, що ставить над усе добробут людей, бере на

себе соціальні функції (на жаль, сьогодні економічні можливості нашої країни не дозволяють ій повною мірою забезпечити належний добробут).

На здійснення цих функцій до Конституції України включено принципово нове

Положення про те, що людина, її життя та здоров'я, честь і гідність,

недоторканість і безпека в Україні є найвищою цінністю. Водночас у

Конституції дається визначення форми держави Україна.

Державний устрій України визначено як унітарний, за формою правління

Україну проголошено республікою, за політичним режимом – демократичною

державою. У Конституції Україну визначено унітарною державою.

3.Громадянство України.

Правовий статус громадянина – це система його суб’єктивних юридичних прав та обов’язків. Всі громадяни України мають рівний правовий статус.

Іноземці та особи без громадянства(особи, які не мають громадянства даної держави і не можуть довести належності до громадянства іншої держави) у порівнянні з громадянами обмежені у правах та обов’язках (наприклад, вони позбавлені виборчих прав, на них не покладається військовий обов'язок).

Основи правового статусу особи і громадянина.

КонституціяУкраїни визначає єдиний конституційний статус людини і громадянина і його принципи:

1. Свобода людини (Стаття 21-право на Вільний розвиток своєї особистості).

2. Рівність людей у своїй гідності та правах (Стаття 21 – забороняється дискримінація в користуванні правами).

3. Невідчужуваність та непорушність прав та свобод людини (Стаття 22 – людина не може бути позбавлена або обмежена у своїх правах і свободах).

4. Гарантованість прав, свобод і обов’язків людини і громадянина (Стаття 22- держава має сприяти їх повній реалізації ).

5. Невичерпність конституційного переліку прав і свобод людини і громадянину (Стаття 22 )

6) Рівність конституційних прав і свобод громадян України (Стаття 24 ).

7) Єдність прав людини і обов’язків перед суспільством (Стаття 23).

Закон України від 18. 01. 2001 року „Про громадянство України” розглядає громадянство виключно як правовий зв'язок особи з державою, що обумовлює взаємні права та обов’язки. Подібне бачення закріплюється і в положеннях „Європейської Конвенції про громадянство” (м. Старбург 07. 11. 1997 р.). Пункт „а” ст. 2 Конвенції вказує, що, громадянство означає правовий зв'язок між окремою особою та державою без врахування етнічного положення цієї особи. (У розвиток цього положення звучить Преамбула Конституції України, де згадується якраз той Факт, що український народ – громадяни України всіх національностей).

Громадянство – це структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст зв’язку людини і держави, взаємовідносин громадянина з державою та суспільством.

У визначенні громадянства України, яке дається в преамбулі Закону “Про громадянство України”, підкреслюється правовий характер зв’язку особи й Української держави. Громадянство – правовий, а не фактичний стан. Громадян держави не можна розглядати як сукупність осіб, що проживають на її території, оскільки за цією ознакою останні утворюють населення країни – категорію демографічну. Терміном “населення” охоплюється не тільки громадяни певної держави, а й іноземці та особи без громадянства, які проживають в країні. Громадянином держави є особа не в силу того, що проживає на її території, а внаслідок існування між особою і державою певних правових зв’язків.

У державі проживають фізичні особи трьох категорій: власні громадяни, іноземці, особи без громадянства (апатриди). У повному обсязі права й свободи надаються власним громадянам.

Громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і державою, що знаходить свій вияв в їхніх взаємних правах і обов’язках.

Громадянин – це особа, що належить до політичного населення будь – якої держави, користується правами і виконує обов’язки, встановлені законами цієї держави.

Принципи, на яких ґрунтується законодавство України про громадянство:

1. єдиного громадянства;

2. запобігання виникненню випадків без громадянства;

3. неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

4. визнання прав громадянина України на зміну громадянства;

5. збереження громадянства України незалежно від місця проживання

громадянина України;

6.рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку

моменту набуття ними громадянства України;

7.неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи

особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України

або набуття громадянства його дружиною (чоловіком) та автоматичного

припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя.

Відповідно до ст. 4 Конституції України, в Україні існує єдине громадянство.

Відповідно до Закону України „Про громадянство України”, громадянами

України є:

1. усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991р.) постійно проживали на території України;

2. особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань,

статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України „Про громадянство України” (13. 11. 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3. особи, які прибули в Україну на постійне проживання після13. 11. 1991р. і яким у паспорті

колишнього громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено запис „громадянин України”, а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття

4. особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних

договорів України.

Громадянство України набувається:

1. За народженням (філіація);

2. За територіальним походженням;

3. Внаслідок прийняття до громадянства (натуралізація);

4. Поновлення у громадянстві (репатріація);

5. Усиновлення;

6. Встановлення над дитиною опіки чи піклування;

7. Встановлення над особою , визнаною судом недієздатною, опіки;

8. У зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9. Встановлення батьківства.

Інститут громадянства пов’язаний не тільки з реалізацією державного суверенітету, а й з обов’язком держави забезпечувати права людини в Україні. Зокрема, у преамбулі Закону “Про громадянство України” зазначається, що “право на громадянство є невід’ємним правом людини”. Це положення повністю відповідає Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. Громадянство, як суб’єктивне право людини, визнається в Україні невід’ємним правом людини. І в цьому плані законодавство про громадянство України виходить з вимог міжнародно-правових стандартів забезпечення прав та свобод людини. Набути громадянство України шляхом натуралізації за індивідуальними заявами можуть іноземні громадяни та особи без громадянства.

Для цього їм потрібно виконати зазначені у ст. 16 Закону «Про громадянство України» умови: 1) відмовитись від іноземного громадянства або не перебувати в іноземному громадянстві; 2) постійно проживати на території України на законних підставах протягом останніх п’яти років перед подачею клопотання. Це правило не поширюється на осіб, які прибули в Україну на постійне проживання і виявили бажання стати громадянами України за умов, якщо вони народились чи довели, що хоча б один із їхніх батьків, дід чи баба народилися на її території, і не перебувають у громадянстві інших держав; 3) володіти українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування; 4) мати законні джерела існування; 5) визнавати і виконувати Конституцію України та закони України;

6)Отримати дозвіл на постійне проживання в Україні. Вказані вимоги можуть не враховуватись тільки у виняткових випадках, а саме щодо осіб, які мають видатні заслуги перед Українською державою.

Рішення щодо цих осіб приймає Президент України.

До громадянства не приймається особа, яка:

1)Вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид.

2)Засудженна в Україні до позбавлення волі за вчинення злочину.

3)Вчинила на території іншої держави діяння, яке визнане законом України тяжким злочином.

Припинення громадянства в Україні внаслідок:

1) виходу з громадянства України;

2) втрати громадянства України;

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами.

Вихід з громадянства (експатріація – від лат. ех – колишній, раtrіа – батьківщина) відбувається тільки за ініціативою самої особи (по відношенню до дітей можуть діяти їхні законні представники). Вихід з громадянства України здійснюється за клопотанням особи (ст. 19).