3.4. Класифікація систем

Існує багато класифікацій систем залежно від цілей організаційного аналізу. Класифікація допомагає схарактеризувати систему, тобто визначити функцію, яку система повинна виконати, або сформулювати мету чи визначити та оцінити фактори, що впливають на систему. Загальна принципова схема системи (рис. 3.2) має такі елементи: вхід ресурсів, за допомогою яких та над якими відбувається процес трансформації; власне процес трансформації або виробничого перетворення вхідних ресурсів; вихідний продукт як результат процесу виробничого перетворення.

В основі класифікації систем лежать визначення найбільш суттєвих властивостей або їх сполучень, які описують певну сукупність властивостей систем. Поділ усієї множини систем на певні види можна здійснити за багатьма класифікаційними ознаками (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

Класифікація систем за різними ознаками

Ознака	Види систем
Походження	Природні: живі і неживі Штучні: знаряддя, механізми, машини, автомати Мішані: ергатичні, біотехнічні, екологічні, економічні, військові, виробничі
Опис змінних	З якісними змінними: змістовий опис, формалізований опис З кількісними змінними: дискретні, неперервні З мішаним описом змінних
Спосіб управління	Із зовнішнім управлінням: без зворотного зв’язку, з регулюванням, з управлінням на рівні параметрів, з управлінням на рівні структури Системи самоуправління: із програмним управлінням, автоматичним рулюванням, самоорганізовні З комбінованим управлінням: автоматизовані, напівавтоматичні, автоматичні
Тип операторів	«Чорна скринька» (оператор невідомий) Оператори без параметрів (оператор відомий частково) Оператори з параметрами (оператор відомий на рівні параметрів) «Біла скринька» (оператор повністю відомий)
Зміст інформації	Соціальні, фізичні, економічні, технічні тощо
Обумовленість процесів управління	Системи, які потребують управління ззовні, і такі, що реалізують управління самостійно
Ступінь складності	Суперскладні, великі і складні, підсистеми, елементи
Тривалість існування	Постійні, тимчасові
Метод моделювання процесу розвитку	Системи, стосовно яких здійснюють процес управління; адаптивні; здатні до самонавчання; самовідновні; самовідтворні тощо
Реакція на подразню-вальний вплив	Активні, пасивні

Значне місце в системі класифікацій займає загальна класифікація, згідно з якою системи поділяють:

- на абстрактні – системи теоретико-методологічного характеру, що дозволяють описувати загальні й специфічні властивості організаційної структури елементів, зв’язків і відношень у цілісному утворенні для пізнання, вивчення й проектування стану, поведінки та розвитку досліджуваного складного об’єкта як системи. Зазвичай в абстрактних системах усі елементи є поняттями;

- конкретні – системи, елементи яких є фізичними об’єктами. Конкретні системи поділяють на природні та штучні. Природні системи створює природа або суспільство, але функціонують вони в подальшому без втручання людини. Штучні системи створює людина чи певне суспільство для реалізації запланованих програм, цілей;

- відкриті – системи, що активно взаємодіють із зовнішнім середовищем, обмінюючись із ним речовиною, енергією та інформацією (тобто ресурсами), і в такий спосіб пристосовуються до його змін. Відкриті системи відзначаються, з одного боку, широким набором зв’язків із зовнішнім середовищем, а з іншого – значною залежністю від нього;

- закриті – системи з фіксованими межами, які не мають обміну із зовнішнім середовищем і тому відносно незалежні від нього. Закриті системи ігнорують зовнішній вплив і не віддають власну енергію зовнішньому середовищу. Для них характерні перш за все розвинені внутрішні зв’язки, і створює їх зазвичай людина для задоволення конкретних потреб та інтересів;

- динамічні – системи, які розвиваються, змінюються в часі. Така система являє собою структурований об’єкт із входами та виходами, у який у певні моменти можна вводити (або виводити) речовину, енергію, інформацію (тобто ресурси). Поведінку динамічних систем можна аналізувати в певному проміжку часу. Процеси в таких системах відбуваються або безперервно, або в дискретні проміжки часу;

- адаптивні – системи, які функціонують в умовах початкової невизначеності й мінливості зовнішнього середовища на основі процесу накопичення й використання інформації. Їм властива сукупність реакцій, що забезпечують пристосування до змін внутрішніх і зовнішніх умов;

- ієрархічні – системи, елементи яких згруповані за рівнями, вертикально співвідносними між собою, і мають розгалужені виходи. До основних переваг ієрархічних систем можна віднести: свободу локального впливу; відсутність необхідності пропускати занадто великі потоки інформації через один пункт управління; підвищену надійність.

Основні характеристики ієрархічних систем – це: послідовне вертикальне розміщення рівнів, що складають систему; пріоритет дій підсистем вищого рівня (так зване право втручання); залежність дій підсистеми верхнього рівня від фактичного виконання функцій нижчими рівнями; відносна самостійність підсистем, що забезпечує можливість поєднання централізованого і децентралізованого управління складною системою.

У процесі дослідження систем найчастіше використовують три основні класи: абстрактні, природні і штучні. Абстрактні системи становлять основу для еволюції наукових теорій пізнання, природні – основу для виявлення закономірностей і формулювання законів природи всіх явищ, штучні – для розвитку галузевих наукових знань.