Стабілізаційна політика .
Стабілізаційна політика – це сукупність державних заходів , спямованих на пом’якшення економічних коливань з метою підтримання повної зайнятості та оптимального рівня інфляції.
Стабілізаційна політика поділяється :
Стимулююча : Скорочення податків ; прискорення амортизації ; збільшення бюджетного фінансування ; збільшення соціальних видатків ( у бюджеті створюється дефіцит) ;використання політики дешевих грошей і зниження облікової ставки .
Стримуюча : збільшення податків, бюджетне фінансування скорочується ; соціальні видатки відміняються ; використовується політика дорогих грошей , підвищується облікова ставка, підвищується норма обов’язкового резервування.
Антикризова політика.
Антициклічне регулювання економіки – свідомі цілеспрямовані дії держави (певною мірою і могутніх корпорацій та наднаціональних органів) щодо промислового циклу з метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон'юнктури і збільшення темпів економічного зростання. Найважливішу роль у цьому регулюванні відіграє держава. В основі антициклічного регулювання економіки – антикризове регулювання.
Теоретичне обґрунтування необхідності антикризового регулювання економіки дав англійський економіст Дж. Кейнс.
Починаючи з 1923 р. У світі набувають популярності економічні праці Джона Мейнарда Кейнса ( 1883-1946) . Вчення Кейнса з наголосом на необхідність розв'язання проблем попиту і безробіття , що виступали на передній план саме в періоди економічних депресій , практично стало теоретичною основою Нового курсу Ф. Рузвельта. Дж. М. Кейнс , залишаючись на позиціях ринкової економіки , вихід з економічної кризи бачив у посиленні ролі держави в регулюванні економічних процесів.
Дж. М. Кейнс говорить , що для того щоб подалати кризові явища в країні потрібно сворити спрятливі умови для повної зайнятості населення і відповідно ліквідувати безробіття. Також він запропонував переорієнтуватись у внутрішній економічній політиці на дослідження та організацію ефективного попиту та пропозиції. Кейнс наполягає на на серйозному підвищенні урядових витрат за рахунок збільшення державного боргу. Кейнс пропонує спиратися на практику дефіцитного фінансування. З погляду Дж. Кейнса , без різкого роширення громадських робіт та інших державних витрат не можна буде досягти процвітання країни. Він наполегливо радить удатися до використання додаткових стимулів – залучення нових масових інвестицій у такі галузі , як житлове будівництво, комунальні спорудження і транспорт , проведене за особливої участі держави . Головне що потрібно домогтися – це пожвавлення попиту. Дж. М. Кейнс у фундаментальній праці « Загальна теорія зайнятості , процента і грошей» обгрунтував активну фінансову політику держави зі стиммулювання попиту для виходу зі стану масовго безробіття і хронічного недовантаження виробничих потужностей. У світовій економічній думці доктрину Дж. М. Кейнса визнали « макроекономічною революцією» і теоретичним підгрунтям змішаної економіки – активного втручання держави в ринкові процеси. [8, С.438-444].