87. Повноваження органів конституційного контролю

Конституційний контроль = це оцінка судами загальної або спеціальної юрисдикції нормативно-правових актів на предмет їхньої відповідності конституції. = окремий інститут, який ототожнюється з відповідними органами і з сукупністю правових норм, що регламентують їхню організацію та діяльність.

Головним повноваженням органів, що здійснюють конституційний контроль, є оцінка конституційності законодавчих актів. 2 основні форми конс. контролю:

=Попередній має місце на стадіях парламентського розгляду законопроектів до промульгації їх главою держави. У разі визнання їх неконституційними такі законопроекти не можуть стати законами (Румунія, Польща, Угорщина). Своєрідним різновидом попереднього контролю можна вважати надання судами консультаційної оцінки конституційності законопроектів у процесі проходження їх через парламент (Австралії, Канаді)

= Наступний щодо законів, які прийняті парламентом, промульговані главою держави і набули чинності. 2 процедури такого контролю – шляхом дії та шляхом заперечення. Відомі й інші класифікації форм конст. контролю: 1.Обов’язковий: здійснюється уповноваженими органами на основі приписів конституції й законодавства і незалежно від волевиявлення будь-якого іншого органу чи посадової особи (Франція). 2. Факультативний: здійснюється з ініціативи тих, хто наділений відповідним правом. Ця форма контролю є домінуючою.

У цілому ряді країн О КК наділені повноваженнями оцінювати відповідність основному закону укладених державою міжнародних договорів, встановлюють конституційність актів виконавчої влади, дають тлумачення конституції тощо. У федеративних державах конституційні суди розглядають справи про розмежування компетенції між федерацією та її суб’єктами, між самими суб’єктами. Конституційний контроль, як правило, здійснюється конституційними судами (зустрічаються й інші назви), проте в деяких країнах він може здійснюватися загальними судами.

88. Поняття і юридична природа конституційного контролю в зк

Широке трактування КК - діяльність парламенту, судів, глави держави, інших органів, пов’язану з вирішенням питання відповідності конституції різних нормативно-правових актів. вузьке трактування КК, оцінка судами загальної або спеціальної юрисдикції нормативно-правових актів на предмет їхньої відповідності конституції. = окремий інститут, який ототожнюється з відповідними органами і з сукупністю правових норм, що регламентують їхню організацію та діяльність. Уперше судову функцію КК було визнано в США ще на початку ХІХ ст. До кінця ХІХ ст. судова функція КК була сприйнята в ряді країн Латинської Америки та Європи. Новий етап у розвитку КК почався після 1 світової війни, коли розпочато створення Конст. судів. У деяких країнах вже були створені конституційні суди. Після 2 світової війни це знайшло у більшості новітніх конституцій. (майже у всіх країнах Центральної та Східної Європи, колишнього СРСР).

Характер і зміст КК визначаеться природою органів, які його здійснюють. 2 основні моделі організації КК: американська та європейська або австрійська.

Американська: повноваженнями КК наділені всі суди загальної юрисдикції, всі питання КК вирішуються практично всіма судами загальної юрисдикції –децентралізована чи “дифузивна” модель ЇЇ характеризує тлумачення КК як суто правової функції. Різновидом американської моделі є така модель, за якою функція контролю належить не всім судам загальної юрисдикції, я тільки вищому суду.

Європейська (австрійська): наявність у державному механізмі спеціалізованого судового органу, відокремленого від загальних судів. Головним завданням цього органу є оцінка конституційності законодавчих актів, хоча він наділений і рядом інших повноважень. Такі органи, як правило, називаються конституційними судами, хоча можуть бути й інші назви. Поряд з конституційним судом можуть існувати й інші спеціалізовані суди, але саме він має найбільший авторитет.