3. Криза системи освіти в Україні: причини та шляхи подолання

Для Україну труднощі процесу подолання кризових явищ в освіті пов'язані не тільки з глобальними чинниками, але і з суто внутрішніми причинами, до числа яких у першу чергу повинні бути віднесені:  Крах соціального експерименту з будівництва соціалізму в одній окремо взятій країні і в зв'язку з цим крах основних догм і принципів системи навчання та виховання.  Одержавлення системи освіти, бюрократизація всіх її структур, монополізм традиційної сфери, стримуючий об'єктивні процеси її модернізації.  Спотворення цілепокладання та функціональної спрямованості діяльності всієї освітньої системи, збереження залишкового принципу її фінансування.  Розбазарювання інтелектуального потенціалу суспільства і незатребуваність їм належного рівня знань.  Відсутність чітких орієнтирів і принципів реформування системи освіти, боязнь її глибоких структурних перетворень, а звідси - розмитість цілей, завдань і перспектив.  Глибокий світоглядна криза і повна правова незахищеність учасників освітнього процесу.  Не можна не відзначити, що навіть в складних умовах системної кризи Україна вдалося в багатьох аспектах зберегти високий рівень забезпечення своїх громадян освітою. У деяких областях знання це виходило в неї настільки добре, що вона фактично субсидувала освітні витрати окремих західних країн, наприклад США, - за допомогою так званого відтоку інтелекту.  І все ж до початку ХХI століття стало очевидним зниження якості навчання і в середній, і у вищій школі, відсутність необхідної навчально-матеріальної бази, зниження авторитету Вчителя, зростаючі кадрові проблеми в зв'язку з внутрішньою і зовнішньою еміграцією викладацького складу і багато, багато іншого. Вихід з ситуації в українській національній системі освіти ситуації вимагав рішення, як мінімум, трьох стратегічних завдань, сформульованих у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХI столітті, прийнятої II Всеукраїнським з'їздом працівників освіти в жовтні 2001 року: 1. Забезпечення рівного доступу всіх громадян України до якісної освіти, а це значить, що вся діяльність по модернізації системи освіти повинна бути спрямована на забезпечення її якості відповідно до новітніх досягнень вітчизняної та світової науки, культури та соціальної практики.  Якість освіти є національним пріоритетом і умовою виконання положень міжнародного та національного законодавства щодо реалізації прав громадян на отримання освіти. Забезпеченню якості освіти повинні бути підпорядковані всі матеріальні, фінансові, кадрові та науково-методичні ресурси суспільства, державна політика в сфері освіти. Висока якість освіти передбачає органічний взаємозв'язок освіти і науки, педагогічної теорії та практики.  Для всіх громадян України, незалежно від національності, статі і віку, мови спілкування, соціального походження і положення, ставлення до релігії, місця проживання та стану здоров'я, держава повинна гарантувати право на освіту. 2. Створення умов для реалізації принципів безперервності освіти, можливості самовдосконалення протягом усього життя.  Сьогоднішній динамізм суспільства вимагає створення принципово нової школи, здатної до широкого саморегулювання і самовідновлення. Належить здійснити структурну перебудову системи освіти за рівнем і термінами навчання, типами навчальних закладів, змісту і формам навчання, формами власності. Перехід до багатоступеневої і багатоваріантної системі освіти дозволить задовольнити потреби молоді згідно можливостям, бажанням і здібностям кожного. Одночасне навчання за кількома напрямами підготовки, право швидко переорієнтуватися на іншу спеціальність, обирати форму навчання підвищить мобільність молоді, внесе елемент гнучкості і захистить інтереси людини в складних умовах ринкової економіки. Крім цього, різноманітність форм навчання, типів навчальних закладів розширить можливості отримання освіти громадянами, яким необхідна певна соціальний захист.  І головне, створить можливість для постійного самоствердження та впевненості в майбутньому. 3. Здійснення кардинальних структурних перетворень освітньої системи, створення науково обгрунтованої, зорієнтованої на перспективу мережі навчальних закладів, яка за рівнями підготовки, типами освітніх установ, формам і термінів отримання освіти, джерелами фінансування задовольняла б інтереси особи і потреби кожного регіону і держави в цілому.  Практична реалізація цієї мети пов'язана з розробкою наукових підходів до визначення перспектив розвитку державної та альтернативної системи вищої освіти, з розвитком різних типів навчальних закладів, формуванням навчальних комплексів, створенням регіональних і міжнародних університетів.  Формування мережі навчальних закладів, заснованих на недержавній формі власності, пов'язане з кардинальним переглядом існуючої системи комплектування вузів.  Тенденції, що проявилися в ході здійснення реформи національної системи освіти в Україні, вселяють певний оптимізм і дозволяють говорити про успішне просування України по шляху подолання кризових явищ в освіті, що найбільш яскраво проявляється в наступному:  спостерігається крен в сторону вдосконалення масової освіти. Поряд з розвитком елітарного освіти відбувається підвищення його якості в навчальних закладах традиційного типу;  відбувається істотне посилення розвитку гуманітарної складової освіти, гуманізації останнього як стратегічної лінії його розвитку відповідно до закріпленими в національних законах про освіту цілями, завданнями та основними принципами державної політики в галузі освіти;  в безпосередньому зв'язку з гуманізацією освіти знаходиться тенденція демократизації, що виявляється в практичних кроках по створенню рівних можливостей для всіх громадян в отриманні якісної освіти, в його зростаючої диференціації та індивідуалізації як одному із способів задоволення різноманітних потреб:  а) забезпечення умов для здійснення конституційних прав кожного громадянина на одержання освіти відповідно до його здібностей, громадськими та особистими інтересами;  б) поступове виведення школи-під контролю державних органів і перетворення її в суспільно-державне освітня установа;  в) перехід до системи освіти, яка забезпечувала б широкі можливості для самореалізації особистості, впровадження особистісно розвивального навчання;  г) впровадження нового фінансово-господарського механізму, який передбачає автономізацію господарської діяльності школи на основі централізованого та місцевого фінансування, самостійне формування і використання своїх коштів;  д) реалізація прав громадян на створення недержавних навчально-виховних установ, які змістом і цілями діяльності відповідають законам про освітній політиці держав;  е) здійснення права освітнього закладу, учнів та їх батьків на вибір в межах існуючих законодавств, форм і методів освіти;  з проявом вищеназваних тенденцій тісно пов'язане створення життєдіяльності системи безперервної освіти людини протягом всього його життя;  тенденція безперервності освіти як основоположний, провідний принцип розвитку освіти, як ціннісний фактор кожного індивіда, що передбачає виховання людини нового типу, який в динамічно мінливих соціально-економічних умовах зможе активно жити і діяти, вносячи максимальний внесок як у власне саморозвиток, самореалізацію, так і в розвиток суспільства, в його прогресивне оновлення. Розвиток особистості розглядається при цьому як безперервний процес, який орієнтує навчально-пізнавальну діяльність не тільки на засвоєння знань, а й на активне перетворення навколишнього світу;  освіта повинна служити розвитку особистості як в роки дитинства і ранньої юності, так і в роки активної трудової діяльності та репродуктивного розвитку організму людини. Завдання безперервної освіти полягає в збагаченні людини все новими і новими знаннями і в збереженні його професійної компетентності протягом усього життя;  розробка та закріплення обов'язкових державних стандартів як необхідної умови підвищення якості освіти;  розширення пошуку нових та удосконалення старих методів і технологій навчання, а також дослідно-експериментальної роботи, освоєння і педагогізація новітніх технічних засобів, здатних забезпечити підготовку особистості до життя в умовах швидко мінливого і все більш взаємозалежного світу;  нові форми, масштаби обміну учнями, студентами, вчителями, викладачами, змістовна сутність яких вибудовується з урахуванням ринкових відносин;  зростання кількості університетів та академій і таким чином здійснення курсу на створення передумов для подальшої фундаменталізації вищої освіти, яка включає в себе не тільки природничо, а й соціально-гуманітарну складову. Все більше місце в навчальних курсах вузів займають сучасні глобальні проблеми людства, захист навколишнього природного середовища, питання війни і миру, розвитку атомної енергетики та т. п.;розширення співробітництва (на постійній основі) з різними країнами, міжнародними і регіональними організаціями, програмами, фондами у здійсненні спільних проектів і т. д.; все більша увага приділяється проблемам підвищення якості освіти; тенденція переходу навчальних закладів з режиму функціонування в режим розвитку, їх відкритість, прагнення до зміцнення інтеграційних зв'язків зі світовим співтовариством; все більшого поєднання гуманістичних начал у розвитку школи з прагматичної спрямованістю, прояв конкурентних відносин між школами і самими педагогами; розширення участі членів педагогічних спільнот як в професійних, так і у позафаховий видах освітньої діяльності, які набувають диференційований характер не тільки для окремої країни, а й для кожної людини;зростання числа релігійних (недільних) шкіл (як дитячих, так і дорослих) різних конфесій, розширення духовної роботи з підлітками та молоддю як системи взаємовпливів і взаємодій; впровадження в освітню діяльність засобів нових інформаційних технологій, розширення інформаційних полів учасників освітнього процесу. Незмірно зрослі інтенсивність і масштаби міждержавного обміну інформацією стали своєрідними каталізаторами інтеграційних процесів в освіті; відмова від однакових схем управління навчальними закладами. Все більшого поширення набувають навчально-наукові та навчально-науково-виробничі комплекси, центри і т. п., в які інтегруються навчальні заклади різних рівнів.  Таким чином, в Україну йде процес затвердження стратегії прискореного, випереджаючого розвитку освітньої сфери, відповідний як глобальним викликам постіндустріальної, техногенної епохи, так і національним інтересам молодого, незалежної держави.