Рибальство Латинської Америки

Ця галузь існує практично в кожній країні. Міжнародне значення має воно в Перу і Чилі (зараз вони входять до першої п'ятірки риболовних країн світу). Побудовані на іноземні капітали спеціалізований флот та переробні заводи виготовляють на експорт в США, Західну Європу і Японію риб'яче борошно і риб'ячий жир. Мексика є відомим експортером креветок.

Лісове господарство Латинської Америки

Для Латинської Америки, як і для інших слаборозвинених країн, на відміну від розвиненого світу, характерна низька частка ділової деревини в загальних обсягах лісозаготівлі. Лише 1/4 вирубаної деревини має товарне значення, інша – споживається у вигляді дров. Запаси деревини в регіоні вважаються найбільшими в світі, особливо це стосується тропічних порід. Але вони здебільшого не мають зручного доступу. На світовий ринок найбільше деревини експортує Бразилія, але її експорт удвічі менший від експорту Індонезії чи Малайзії.

Транспорт Латинської Америки

Густота розміщення транспортної інфраструктури в регіоні в цілому збігається з розміщенням населення і його економічної діяльності. В окремих країнах головне призначення транспорту – зв'язати узбережжя (столицю, порт) з внутрішніми районами. Практично відсутні внутрішній водний і трубопровідний транспорт. Для першого з них немає умов, у другому немає потреби.  Залізниці будувалися в кінці XIX – в першій половині XX ст. Найбільшу залізничну мережу (40 тис. км) має Аргентина. У XIX ст. в пампі цієї країни за рахунок іноземних капіталів мав місце штучно створений «бум» залізничного будівництва. Трансконтинентальні залізниці перетинають Мексику, Центральну Америку (Гватемала, Коста-Рика, Панама), Бразилію – Болівію – Чилі та Аргентину – Чилі.  Друга половина XX ст. в Латинській Америці ознаменувалась швидким розвитком автомобільного, авіаційного і морського транспорту, хоча і кількісні, і якісні показники цього розвитку не можна порівнювати з показниками розвиненого світу. «Культ автомобіля», особливо в швидкозростаючих містах, набув майже американського (США) характеру. Зараз у регіоні більше 30 млн. легкових автомобілів, більше, ніж в усіх інших слаборозвинених країнах разом узятих.  Великі країни регіону мають свої авіакомпанії та морські флоти, проте основна маса пасажирів і вантажів перевозиться іноземними компаніями. Найважливішими авіа- та морськими портами є, як правило, найбільші міста. Виник ряд спеціалізованих морських портів, через які експортують нафту, залізну руду, боксити тощо. Особливе місце займає морський флот Панами. За своїми розмірами та характером (принцип «дешевого» прапора) він є аналогом морського флоту Ліберії. За Панамою пішли Багами та деякі інші острівні держави Вест-Індії.  Окрему сторінку транспортного будівництва в Латинській Америці займають Панамериканське шосе, Транса мазонія і Окраїнне шосе сельви. Ідея Панамериканського шосе полягала в тому, щоб зв'язати США зі столицями усіх латиноамериканських країн. Його протяжність 33,6 тис. км. Шосе починається від мексиканського кордону, йде гірськими районами до Сант-Яго з відгалуженням у Лімі на Буенос-Айрес та Ріо-де-Жанейро. Трансамазонське шосе протяжністю 5,5 тис. км починається на Атлантичному узбережжі Бразилії і з'єднує судноплавні частини всіх правих приток Амазонки. Окраїнне шосе сельви протяжністю 8 тис. км повинне з'єднати внутрішні частини Гайани, Венесуели, Колумбії, Еквадору, Перу та Болівії, оточивши басейн Амазонки із заходу. Міжнародне значення має Панамський канал на території Панами (закінчений 1914 p.), який створює найкоротший шлях між Атлантичним та Тихим океанами. Його довжина 81,6 км. Щорічно ним проходить 13 тис. суден тоннажністю 135 млн. т. Більше 2/3 становлять вантажі, що відправляються із США або надходять у порти цієї країни. Панамський канал має проблеми як політичного (відносини між США та Панамою), так і природно-технічного характеру .