8. Банківська система Франції

Банк Франції (Банк де Франс) було засновано у 1800 році за рішенням Наполеона Бонапарта У1803 p. він отримав монополістичне право на емісію банкнот у Парижі, а з 1848 р. - в усій Франції, ставши єдиним емісійним банком.

Спочатку Банком Франції управляла регентська рада, до складу якої входило 15 регентів (директорів), що обиралися загальними зборами з числа найбільших акціонерів. За законом 1936р. регентська рада була замінена Генеральною радою в складі 20 директорів, з яких два обиралися акціонерами, а інші призначалися урядом і повинні були представляти як державні органи (міністерство фінансів), так і об'єднання промисловців, професійні союзи й інші організації.

Після Другої світової війни, згідно із законом від 2 грудня 1945р., Банк Франції був націоналізований, причому його колишні власники одержали велику компенсацію: акції, оцінені за високим курсом, були виміняні на 3 % державні облігації (згадаємо схожу схему націоналізації Банку Англії). Управляючий банком і два його заступники призначаються радою міністрів. Генеральна рада банку складається з управляючого, його заступників і 12 членів (радників), з яких 7 призначаються міністром фінансів; 4 директорських посади займають генеральні управляючі чи президенти державних кредитних інститутів.

Як єдиний емісійний банк країни Банк Франції випускає в обіг банкноти, причому з 1939 р. його емісія не обмежена будь-якими заздалегідь установленими критеріями та обмеженнями. Банк Франції є місцем збереження золотовалютних резервів країни. Він виконує також функцію банку держави. Пряме кредитування банком держави здійснюється у розмірах, обумовлених домовленістю між керуючим банку та міністром економіки і фінансів. Банк Франції також купує державні цінні папери і надає під них позички. Вільні кошти казначейства знаходяться на його поточному рахунку в цьому банку. Важливою стороною діяльності банку є здійснення валютного контролю і регулювання кредиту шляхом маневрування відсотковими ставками та нормами обов'язкових резервів.

Сучасній функціональній структурі Банку Франції притаманна централізація адміністративної влади в руках управляючого. Він і два його заступники призначаються директором ради міністрів Франції строком на 6 років без права звільнення і не можуть займати ці посади більше двох строків. Такий порядок призначення - свого роду гарантія незалежності центрального банку. Управляючий, вік якого не повинен перевищувати 65 років, присягається Президенту республіки. Управляючий, який має широкі повноваження і права, здійснює управління Банком Франції, визначає загальні напрями діяльності усіх його підрозділів. Він має право назначати службовців на всі посади в банку, за виключенням директора філіалу банку. Його кандидатуру він може лише запропонувати, а назначає на цю посаду міністр економіки і фінансів Франції.

Функції заступників управляючого банком чітко розмежовані - один з них відповідає за питання грошової політики, інший - за адміністративні питання.

Керівництво Банком Франції здійснює Генеральна рада, до складу якої входить Рада з питань грошової політики, яка створена в 1993році згідно із Законом "Про Статут банку Франції". Рада з питань грошової політики розробляє напрями грошової політики і слідкує за динамікою грошової маси та її агрегатів; визначає порядок проведення Банком Франції позичкових, облікових, заставних, валютних операцій, угод із зворотнім викупом, надання гарантій за такими видами операцій; встановлює параметри політики обов'язкових резервів.

До складу Ради з питань грошової політики входять управляючий Банком Франції (управляючий ради), 2 його заступники і 6 висококваліфікованих спеціалістів у галузі грошово-кредитних проблем, фінансів і економіки, які призначаються радою міністрів країни, їх кандидатури представляють керівники палат парламенту і голова Економічної і соціальної ради. Строк повноважень кожного члена даної ради (крім управляючого і його заступників) визначається жеребкуванням: для двох представників встановлюється строк у 3 роки, для двох інших - 6 років і для двох останніх - 9 років. Члени ради не можуть бути призначені на другий строк, за виключенням лише представників, які здійснюють свої повноваження протягом трьох років.

Рада з питань грошової політики скликається за ініціативою його голови (керівника Банку Франції) один раз на місяць. Рішення ради мають силу закону при наявності не менше 2/3 голосів його членів. При відсутності кворуму Раду з питань грошової політики скликають повторно і тоді рішення може бути прийнято простою більшістю голосів. При рівному числі голосів "за" і "проти" вирішальним є голос голови.

Організаційна структура Банку Франції представлена центральними підрозділами в Парижі і розгалуженою мережею філій (212), які розташовані по всій території країни. Кожну філію очолює директор, який призначається міністром економіки і фінансів за пропозицією управляючого Банку Франції. При кожній філії є консультативний орган - рада, кількість радників у якій (з числа відомих підприємців) становить від 6 до 17 осіб, залежно від розмірів філії. Призначення радників строком на 3 роки здійснюється Генеральною радою з рекомендації управляючого Банку Франції. Радники зобов'язані надавати директору філії інформацію про стан і перспективу економічної діяльності в даному регіоні та надавати відповідні рекомендації.

До функцій філії входить: випуск банкнот в обіг; обслуговування клієнтури, наприклад щодо операцій з цінними паперами; організація клірингових розрахунків через розрахункові палати; збір інформації про діяльність кредитних установ: оцінка банківських ризиків; консультування підприємств із питань фінансового аналізу та експертизи; збір і аналіз економічної та фінансової інформації на регіональному рівні за допомогою кон'юнктурних досліджень у різних галузях економіки.

Банк Франції виконує всі основні функції центрального банку, а в деяких випадках, він виконує більш специфічні економічні функції. Так, він має функції, які не виконують центральні банки інших країн, що не входять до складу Європейського валютного союзу.

Щодо другого рівня банківської системи Франції, то виділяють комерційні депозитні банки, що спеціалізуються у галузі короткострокових кредитних операцій; інвестиційні чи ділові банки, що фінансують промисловість шляхом емісійно-установчих операцій. Третім різновидом, що займає проміжне положення між депозитними і діловими банками, є банки довгострокового і середньострокового кредиту.

Серед основних фінансово-кредитних організацій Франції виділяють:

- універсальні банки;

- банки взаємного кредитування;

- ощадні та пенсійні каси;

- установи муніципального кредиту;

- фінансові товариства;

- спеціалізовані фінансові інститути.

Універсальні банки, яких у Франції налічується близько 400, можуть виконувати такі операції:

• здійснювати більше 140 видів кредитних операцій;

• залучати вклади і видавати різні види кредитів;

• управляти грошовими коштами (довірчі операції).

Десять найбільших універсальних банків Франції зосередили у 1999 році близько 4/5 сукупного балансу фінансово-кредитних інститутів (ФКІ) країни, тому Франція за концентрацією банківського капіталу займає перше місце у світі. 20 травня 1998 р. Європейська комісія дала згоду на приватизацію банку "Креді Ліоне" з метою врятування банку та продаж активів загальним обсягом у 620 млрд фр. фр.