Лекція 1. Вступ. Місто як продукт розвитку суспільства. Історичний процес розвитку міст. Класифікація міст.

Найперші міста з’явилися близько серед. ІІІ тисячоліття до нашої ери у Міжріччі та Середній Азії.

міста : Ур, Урук, Ереду.

Насьогодні число мешканців міст у світі зростає у 1,5 рази швидше, ніж все населення.

Місто - відносно велика форма поселення, що відрізняється різноманітністю соціально - економічних функцій, високою щільністю населення, яке зайняте переважно в неаграрних сферах виробництва.

Урбанізація (від лат. «urb»-місто) - історичний процес зростання ролі міст в розвитку суспільства, ускладнення його соціально - економічних функцій, змінення соціально - професійної та демографічної структури суспільства в цілому та міського населення окремо, його способу життя, культури та спілкування.

Урбаністика - наука, що вивчає процес розвитку міст та їх вплив на розвиток суспільства.

Частина міського населення по регіонам світу :

Європа - 60 % , Азія – 31 %, Африка – 28 %, Пів. Америка – 80,5%

Лат. Америка – 57 %, Австралія та Океанія – 64 % .

Частина міського населення по найбільш розвиненим країнам :

США – 79 %, Німеччина – 86 %, Великобританія – 80%, Франція – 70%,

Італія – 57 %.

В Україні на кінець ІІ-го тисячоліття налічувалось 448 – 457 міст.

Чисельність міського населення – 29 млн. 900 тис. ( 65-70 %).

Загальна кількість населення в Дніпропетровській області - 3.8 млн.В містах проживає – 2.9 млн.

Найчисельніші міста : Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одесса, Львів, Запоріжжя, Кривий Ріг.

Найменші міста : Угнів ( Львів. обл.) -1200 жителів, Берестечко (Волин.обл.)-1900 жителів.

Найбільші за площею : Київ – 824.7 км2, Кривий Ріг – 411.8 км2.

Найдовша набережна у Європі : у Дніпропетровську – 20 км.

Класифікація міст:

1. За функціональним призначенням:

• економічні

• не економічні

2. За профілем в господарському комплексі країни:

• промислові

• портові

• курортні

• наукові центри

3. За адміністративним значенням:

• державного підпорядкування (Київ, Севастополь)

• республіканського підпорядкування (всі обласні центри)

• обласного підпорядкування (райцентри)

• районного підпорядкування

4. За чисельністю населення

• малі (до 50 тис)

• середні (до 100 тис)

• великі (до 500 тис)

• найбільші або найкрупніші (500тис - 1млн)

• міста міліонери (від 1 до 5млн)

• мільйонні мегаполіси (від 5млн).

ДБН360-92**Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень.

«1.1. Проектування міських та сільських поселень повинно грунтуватись на законах України, які мають основне значення для містобудування, (Закони України: "Про основи містобудування", "Про планування і забудову територій" , місцеві правила забудови) і регіональних програмах щодо вирішення найважливіших соціальних, економічних та екологічних проблем.

1.2 Міські та сільські поселення треба проектувати як елементи єдиної системи розселення України з урахуванням територіально-адміністративного поділу, соціально-економічного, природного та містобудівного районування.

Фізико географічне і містобудівне районування України наведені у додатках 1.1 та 1.2.»

Лекція 2. Місто утворюючі фактори. Трудові ресурси міста. Розрахунок перспективної чисельності міста.

Містоутворюючі фактори - це елементи народного господарства, науки та культури, які в подальшому сприяють появі нових міст та розвитку існуючих.

Містоутворюючі підприємства та заклади :

• промислові та с/г підприємства, включаючи харчову, легку та місцеву промисловість ;

• великі склади та бази матеріально-технічного постачання;

• будівельно-монтажні організації;

• підприємства та заклади зовнішнього транспорту ( залізничного, морського, повітряного) ;

• підприємства та заклади адміністративного, політичного або державного значення ;

• наукові підприємства та навчальні заклади ;

• заклади охорони здоровья та фізкультурно-спортивні ;

Основні функції у містах - праця, проживання, відпочинок.

Щоб місто виконувало всі свої функції необхідно щоб більше половини його мешканців було працездатним.

Все населення міста, яке зайняте в громадському виробництві складає його трудові ресурси.

Трудові ресурси міста поділяються на:

група А - містоутворююча група - це працівники всіх виробничих підприємств та закладів науково-дослідних та проектних установ, транспорту та інших;

група Б - обслуговуюча група - працівники всіх закладів та установ сфери

обслуговування;

група В - несамодіяльна група або непрацездатні.

Сукупність та співвідношення всіх цих груп складає трудовий баланс міста, а для того щоб місто виконувало всі свої функції необхідно постійно слідкувати за найбільш доцільним та оптимальним співвідношенням між цими групами.

група А - 25 -40 %

група Б - 15-25 %

група В - до 50 %

Розрахунок перспективної чисельності населення :

N = А/а x 100%

a = 100 - ( b + с ),

де :

N – перспективна чисельність населення, тис.мешканців;

А – абсолютне значення містоутворюючої групи, тис.мешканців;

а - питома вага містоутворюючої групи, % ;

b - питома вага обслуговуючої групи, % ;

c - питома вага несамодіяльної групи, % ;

Загальна потреба в територіях для розміщення виробничих та сельбищних районів складає приблизно 15 – 20 га на одну тис. населення. Потреба безпосередньо в сельбищних територіях складає орієнтовно 8 – 12 га на одну тис. населення.

Для сільських поселень потреба під житлову та громадську забудову складає 20 – 25 га.

Лекція 3. Вибір території для будівництва населених пунктів або міст.

Вимоги до ділянки будівництва

населенного пункту.

Ділянки на яких заборонено будівництво.

Вимоги до розміщення населеного пункту або міста:

1.Природні умови.

2. Достатність території для перспективного розвитку.

3. Сприятливі умови для розвитку виробництва та промислових

підприємств.

4. Санітарні та гігієнічні умови.

5. Умови інженерного обладнання території.

6. Умови охорони навколишнього середовища.

7. Значення міста в загальній системі розселення.

8. Вимоги економіки виробництва.

Вимоги до ділянки будівництва н.п. або міста:

1.Характер місцевості повинен відповідати характеру забудови.

2. Місцевість повинна мати оптимальні ухили рельєфу (для нормального водовідведення поверхневих вод з території та організації вулично- дорожнього руху).

3.Несуча здатність грунту повинна відповідати типу забудови.

4.Провітрюванність території та інсоляція.

5.Достатня кількість джерел водопостачання.

Для визначення всіх параметрів на місцевості необхідно провести комплекс інженерно- технічних заходів, який складається з :

• інженерно-геологічних вишукувань ;

• інженерно-геодезичних вишукувань ;

• інженерно-гідрологічних вишукувань.

На основі отриманих вихідних даних виконується схема планувальних обмежень ділянки будівництва:

Схема планувальних обмежень ділянки будівництва

На цій схемі визначаються слідуючі типи ділянок :

• сприятливі для будівництва ;

• несприятливі для будівництва ;

• особливі ділянки ( ті, що можуть бути сприятливими після виконання необхідних інженерно- технічних заходів по підготовці для буд-ва ).

Ділянки на яких заборонено будівництво:

1. Сільськогосподарського призначення.

2. Водоохоронні захисні зони.

3. Ділянки лісів з цінними породами дерев.

4. Приміські зелені зони.

5. Території заповідників та пам'яток культури, архітектури тощо.

6. Небезпечні зони зсувів.

7. Території радіоактивного та хімічного забруднення.

Лекція 4. Функціональне та будівельне зонування території міста. Склад та принципи формування основних функціональних зон міста. Планувальна структура міста.

У 1903р. відомим англійським архітектором Тоні Гарньє було запропановано проект «індустріального міста». Він вперше спробував окреслити проблеми сучасного містобудівництва та зокрема промислового міста. А саме в цьому проекті ним було внесено :

- ясний розподіл між основними функціями міста (виробництво, житло, відпочинок );

- транспортного та пішохідного руху ;

- планування житлових районів, що пронизуються зеленими просторами зі школами на відкритих ділянках.

У 1933р. в Афинах відбувся 4-й Всесвітній конгрес архітекторів (СІАМ), на якому було визначено та сформульовано основний принцип сучасного містобудівництва – функціональне зонування території міста.

Ітоговим документом роботи конгресу була Афінська хартія :

« ТРУД. Расстояния между жилищем и производстенными территориями должны быть прямыми и короткими с минимальными затратами времени на их преодоление. Промышленные районы должны быть независимы от жилих районов и других функциональных зон и изолированы от них зеными полосами или нейтральными зонами.

Некоторые малые промышленнне предприятия тесно связанные с городской жизнью, могут оставаться в жилой застройке города, обслуживая отдельнные жи- лые районы. Важные промышленнные районы и зони должны примыкать к железным дорогам, судоходным рекам, гаваням и главным транспортным путям.

Деловые районы должны обладать благоприятными средствами связи с жилыми и промышленными зонами….»

Територія на якій розташовується комплекс будинків та споруд особливого та конкретного призначення називаються зоною. Взаємне розташування зон називається функціональним зонуванням.

Функціональне зонування – диференціація території міста за характером використання , тобто по типу функціонального призначення - один з основних принципів раціонального планування та просторової структури міста.

За ДБН 360 – 92** територія міста поділяється на:

1. Сельбищну зону.

2. Промислову зону, в т. ч.:

а)комунально-складська підзона;

б)підзона зовнішнього транспорту. 3.Ландшафтно-рекреаційну зону.

Сельбищна зона займає ~ 50% території.

До сельбищної території входять ділянки житлових будинків, громадських установ, будинків і споруд, у т.ч. навчальних, проектних, науково-дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв, внутрішньосельбищна вулично-дорожна і транспортна мережа, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари, інші об'єкти зеленого будівництва й місця загального користування.

До неї входять:

• територія житлових будинків;

• територія громадських установ;

• внутрішньо сельбищна, вулично-дорожня мережа; -площі, сквери, парки та інші місця загального користування.

Ця територія проектується з розрахунку 80-180 м²/1люд Ділянки міських громадських закладів 15-20% території. Вуличньо дорожня мережа і майданчики 15-20% території. Загально міські ділянки території 15-20%.

Розташування сельбищної території у найбільш зручних місцях: добре інсольованої та вентильованої території.

Промислова зона потребує санітарно-захисні розриви, які в залежності від шкідливості виробництва бувають від 50-500м, а іноді і 1000м.

Виробнича територія призначена для розміщення промислових підприємств і пов'язаних з ними виробничих об'єктів, у т.ч. комплексів наукових установ з дослідними підприємствами, комунально-складських об'єктів, підприємств з виробництва та переробки сільськогосподарських продуктів; санітарно-захисних зон промислових підприємств; об'єктів спецпризначення (для потреб оборони); споруд зовнішнього транспорту і шляхів позаміського й приміського сполучення внутрішньоміської вулично-дорожної і транспортної мережі; ділянок громадських установ і місць загального користування для населення, що працює на підприємствах міста.

Примітка. Промислові підприємства, які не виділяють у навколишнє середовище екологічно шкідливих, токсичних, пилоподібних і пожежонебезпечних речовин, не створюють підвищених рівнів шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань, не вимагають під'їзних залізниць, допускається розміщувати у межах сельбищних територій або поблизу них з дотриманням санітарно-гігієнічних і протипожежних вимог.

Технологічні території в промислових зонах займають ~ 50% території. Озеленені та резервні території- 35%.

Транспортні споруди та шляхи, адміністративні центри - 5%

Комунально-складська підзона проектується з розрахунку 3-5 м²/1люд Територія водозаборів та водозабірних споруд, очисні споруди, водовідведення та каналізації, теплоцентралі, споруди комунального господарства.

Підзона зовнішнього транспорту:

підприємства та територія транспорту міжміського сполучення. Залізничний транспорт(розриви між ними 100м).

Автошляхи 1-2 категорії(санітарний розрив 200м) Аеропорт (санітарний розрив 5-9км)

Ландшафтно-рекреаційна зона.

2.4 До ландшафтно-рекреаційної території входять озеленені й водні простори у межах забудови міста і його зеленої зони, а також інші елементи природного ландшафту. До її складу можуть входити парки, лісопарки, міські ліси, ландшафти, що охороняються, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, які формують систему відкритих просторів; заміські зони масового короткочасного і тривалого відпочинку, міжселищні зони відпочинку; курортні зони (у містах і селищах, що мають лікувальні ресурси).

Проектується з розрахунку- 50 м2 на 1-го мешканця.

Схема функціонального зонування території міста:

Умовні позначки :

• сельбищні території ;

• центр міста ;

• промислова зона ;

• комунунально –складська підзона ;

• ландшафтно – рекреаційна зона

Принципові схеми розташування основних функціональних зон в містах різної величини :

а)

Схеми а) та б) – паралельні, характерні для малих та середніх міст.

Схема в) - перпендикулярна, характерна для великих та значних міст.

Лекція 5. Генеральний план міста.

Основні положення. Принципи формування та проектування генеральних планів.

Основне завдання при розробці генплану - це забезпечення ефективності використання земельних ресурсів при забудові будь-якого населеного пункту.

Генеральний план(ГП) – важливійший містобудівний документ, який визначає загальну концепцію територіально-просторової організації та перспективний розвиток міста.

ДБН Б. 1-3-97 «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та

затвердження генеральних планів міських населених пунктів»

Пункт 1.1. Генеральний план міста або населеного пункту є основним

планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з урахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення та будівельне зонування території, містить принципові розміщення загальноміського значення, організації вулично-дорожньої мережі, дорожнього руху, інженерного обладнання та благоустрою, захисту територій від небезпечних природних та техногенних явищ, охорони природи та історико-культурної спадщини, черговості населення території.

Генеральний план призначається для обґрунтування, розробки та реалізації довгострокової політики органу місцевого самоврядування в питаннях використання та забудови території.

«Пункт 1.3. Матеріали генерального плану використовуються як вихідні дані при розробці іншої планувальної документації та проектної забудови, місцевих правил використання і забудови територій, інвестиційних програм і проектів, програм соціально-економічного розвитку тощо.

Пункт 1.5. ГП є комплексним планувальним документом, який базується на аналізі і прогнозуванні демографічних, соц.-економічних, природньогеографічних, інженерно-технічних, екологічних, тощо факторів.

Пункт 1.6. В залежності від обсягу та складності містобудівних проблем ГП може виконуватися в одну або дві стадії:

1 стадія – концепція розвитку міста ;

2 стадія - власне генеральний план.

При одностадійному проектуванні концепція виконується , як складова частина ГП для попереднього розгляду та погодження принципових пропозицій з планування територій.

Пункт 3.2. Пропозиції ГП розробляються на довгостроковий період планувального розвитку нас. пункту - 15 – 20 років ( розрахунковий період ГП). Його тривалість уточнюється в залежності від конкретних містобудівних умов в концепції розвитку.

Пункт 3.4. ГП включає текстові та графічні матеріали.Текстові матеріали : книга ГП, брошура ГП. Графічні матеріали : плани, карти, схеми аналітичного та проектного змісту, що виконуються у встановленному масштабі.»

Проектні інститути містобудування : НДПІ містобудування, ДІПРОМІСТО ( м.Київ)

Лекція 6. Планувальна структура міста та подальший розвиток міст.

^{В планувальній структурі міста необхідно відокремлювати планувальні вісі, якими являються магістральні вулиці та дороги, на перетині яких}

^{з’являються планувальні вузли; до ланувальних вісей та вузлів примика- ють території інтенсивного освоєння. Всі ці елементи разом складають незмінну та стійку в часі основу просторово-планувальної організації міста – просторовий каркас планувальної структури.}

^{В свою чергу просторовий каркас міста взагалі фіксує геометричні параметри плану міста, та передбачає тенденції його подальшого розвитку.}

^{Функціональне зонування території та просторовий каркас є двома доповнюючими одне одного моделями міського планування.}

^{Для ефективного управління розвитком міста найважливішим значенням є виявлення його просторового каркасу.}

Лекція 7. Промислові території : принципи формування та планувальна організація.

Основні структурні елементи промислової зони :

1. Майданчик промислового підприємства який зайнятий окремим підприємством - низова структурна одиниця.

2. Промисловий вузол - група підприємств на одному або декількох суміжних майданчиках з загальними кооперованими об'єктами, санітарно-технічними та транспортними комунікаціями, з єдиною системою соціального та побутового обслуговування працівників.

3. Міський промисловий район - частина території міста, що зайнята однією або двома групами підприємств, науково-технічними комплексами пов'язаних з промисловістю, громадсько-діловими центрами, загальними інженерно-технічними комунікаціями, енергетичними станціями, глибоким проникненням міських доріг та магістральних вулиць у предзаводські майданчики.

Промислова зона - це сукупність всіх територій міста зайнятих промисловими підприємствами та пов'язаними з ними об'єктами.

Виробничий комплекс міської агломерації - сукупність всіх виробничих зон, всіх міст, які входять в міську агломерацію.

Міські промислові райони та вузли поділяються на:

1. багатогалузеві

2. спеціалізовані.

Структурна організація промислової зони це результат послідовної та кооперованої діяльності різних проектних організацій містобудівного профілю.

ДержСанПіН—санітарні правила і норми.

Санітарно-захисна зона(СЗЗ)- це територія між межею промислового вузла або окремого підприємства та межею сельбищної території.

Санітарний розрив - це відстань безпосередньо від джерела шкідливих викидів до межі сельбищної території або іншого підприємства.

В санітарно- захисній зоні не допускається розміщувати житлові будинки, дитячі дошкільні установи, загальноосвітні школи, установи охорони здоров 'я та відпочинку, спортивні споруди, сади, парки, садивні товариства та огороди.

В залежності від умов технологічного процесу виробництва, характеру та кількості виділяємих шкідливостей в атмосферу, захисту від шуму і вібрації, електромагнітних коливань та радіочастот, ультразвуку та інших шкідливих факторів всі промислові підприємства (за ДержСанПіНом) поділяються на 5 класів:

1. Промислові підприємства з СЗЗ не менше 1000м та до З км.

2.ПП с СЗЗ - 500м і більше

3. ПП с СЗЗ - 300м

4. ПП с СЗЗ - 100м

5. ПП с СЗЗ - 50м

Принципові схеми взаємного розташування промислових та сельбищних зон:

а) кучова схема; б)паралельна; в)поперечна.

Лекція 8. Сельбищна зона : принципи формування та планувальна організація.

Основні структурні елементи сельбищної зони.

Для розміщення міських сельбищних територій приймають з розрахунку орієнтовано 8-10 га на 1 тис.мешканців міста. ДБН 360-92 :

«Пункт 3.2

Для попереднього визначення потреби у сельбищній території приймають укрупнені показники.

Середня поверховість території

на ІОООлюд/га

9 пов. > 7

4-8 пов. 9

до 3 пов. без земельних ділянок 10

до 3-х пов. з земельними ділянками 20

Сільська місцевість 1-2 пов. 50

Структурні елементи сельбищної території:

1. Житловий квартал (житловий комплекс) — первісний структурний елемент житлового середовища обмежений житловими вулицями і проїздами площею до 50га з повним комплексом установ та підприємств обслуговування.

2. Житловий район — структурний елемент сельбищної території площею 80-400га в межах якої формується житлові квартали та підприємства обслуговування з радіусом не більше 1,5 км, а також об'єкти міського значення.

3. Сельбищний район(житловий масив) площа більше 400га, ця одиниця характерна для найзначних міст(Київ, Дніпропетровськ).

Три основні схеми розташування сельбіщної території: а) компактна, центрична, б) лінійна, в) мережева.

а) компактна, центрична

б) лінійна

в) мережева

Лекція 9. Ландшафтно-рекреаційні території. Складові частини та принципи формування.

Ланшафтно-рекреаційні території можна поділити на 3 зони: 1 – зона озеленення території міста; 2 – зона відпочинку; 3 – курортна зона.

«Пункт 5.1 (ДБН 360-92)

У міських і сільських поселеннях треба передбачати як правило безперервну систему озеленення територій та інших відкритих просторів, які у поєднанні із заміськими територіями повинні формувати комплексну зелену зону. Зовнішні межі цієї зони треба проводити по межах землекористувань, природних рубежах та транспортних магістралей.

Пункт 5.2 по функціональному зонуванню комплексної території треба виділять озелененні території загального користування, озеленені території обмеженого користування та озеленені території спеціального призначення.

Пункт 5.3 номенклатуру елементів території комплексної зеленої території міста треба приймати з додатком 5.1 (С.Р. табл.. 5.1).

Питома вага озеленених територій різного призначення в межах забудови міст (рівень озеленення території забудови) складає не більше 40% для районів II В, 45% для району та підрайону III В,Б і 50% для району IV В.

Пункт 5.4 площі озеленених територій загального користування (парків, садів, скверів, бульварів) які розміщуються на території забудови міських та сільських поселень треба приймати по таблиці 5.1 ДБН 360-92 .

Пункт 5.5 у найзначніших та значних містах поряд з парками міського та районного, серед дитячих та спортивних виставочних , зоологічних та інших парків, ботанічні сади. Орієнтовні розміри дитячих парків треба приймати 0,5 м² на одну людину, на спортивних 1-2м² на одну людину

Пункт 5.8 на території з високим ступенем охоронність природних ландшафтів,які мають естетичну та пізнавальну цінність треба формувати національні та природні парки. А архітектурно-просторова організація повинна передбачати їх використання у наукових, культурно-освітніх та в рекреаційних цілях з виділенням заповідної рекреаційної та господарської зони

Пункт 5.9 при розміщенні парків і садів треба максимально зберігати ділянки з існуючими насадженнями та водоймами.

Пункт 5.10 бульвари і пішоходні алеї треба передбачати у напрямі основних масових потоків пішохідного руху. Розміщення бульвару, його довжину і ширину треба визначати з урахуванням архітектурно-планувального рішення вулиць та забудови. На бульварах та пішохідних алеях треба передбачати дитячі майданчики для короткочасного відпочинку. Ширину бульварів з однією пішохідною алеєю треба приймати не більше 10 метрів при розміщенні з одного боку вулиць.

Пункт 5.11 дорожню мережу ландшафтно-рекреаційних територій (алеї, дороги і т.д.) треба трасувати по можливості з мінімальними схилами відповідно до напрямків основного руху пішоходів і з урахуванням най коротших відстаней до пунктів зупинок ігрових та спортивних майданчиків, ширина доріжки повинна бути кратна 0,75 м.

Пункт 5.12 відстані від будинків і споруд, а також об’єктів інженерного благоустрою треба приймати за таблицею 5.2

Будинки, споруди, об’єкти інженерного благоустрою	Відстані в метрах від будинків, споруди до осі Стовбура дерева Чагарника
Зовнішня стіна будинку чи споруди	5,0	1,5
Край трамвайного полотна	5,0	8
Край тротуару чи садової доріжки	0,7	0,5
Край проїжджої частини вулиці або до бровки канави на узбіччі вулиці	4	1,5
Опора освітлювальної мережі	4	-
Підошва або внутрішня грань підпірної стінки	3	1
Підземні мережі : Газопровід та каналізація Теплова мережа (стінка каналу або оболонка при безканальній прокладці) Водопровід та дренаж Силовий кабель та кабель зв’язку	1.5 2 2 2 1.5	- 1 - - 0,7

Примітки:

1. У нових житлових районах відстані від краю проїжджої частини до осі стовбура дерева треба приймати не менше 4 метрів при діаметрі крони не більше 5 метрів;

2. Висота чагарників, при їх розміщенні від краю проїжджої частини на відстані 1-5 метрів, не повинна перевищувати 0,5 м;

3. Відстань відповідних ліній, ліній електропередачі до дерев треба приймати за правилами улаштування електроустанов (ПУЕ);

4. Дерева, що висаджуються біля будинків, не повинні перешкоджати інсоляції та освітленості житлових та громадських приміщень, а також проїзду пожежних машин.

Зона відпочинку.

Розміщення зон відпочинку треба передбачати на ландшафтно-рекреаційних територіях міста, приміських зонах та в загалі в системах розселення. Вони розподіляються на 2 основні зони: 1 – зона короткочасного відпочинку; 2 – зона тривалого відпочинку.

Розміри території зони короткочасного відпочинку треба приймати з розрахунку 50-100 м² на одного відпочиваючого, а частина зони яка використовується інтенсивно для активних видів відпочинку повинна бути не менша 100 м² на одного відвідувача.

Лекція 10. Транспортна та вулична дорожня мережа

При проектуванні міських та сільських поселень треба передбачати єдину дорожньо-транспортну мережу поселень і районів, які тяжіють до неї для забезпечення зручних та безпечних зв’язків з усіма функціональними зонами з іншими поселеннями , місцями заміського відпочинку з улаштуванням системи зовнішнього транспорту та автомобільними дорогами загальної мережі.

Витрати часу на пересування від місць проживання до місць прикладення праці для 90% трудящих (як правило в один кінець не повинні перевищувати: 1) в містах з населенням понад 1 млн. чоловік – 45 хвилин; 2) від 500 тисяч до 1 млн. чоловік – 40 хвилин; 3) від 250 до 500 тисяч – 35 хвилин; 4) до 250 тисяч – 30 хвилин.

Примітка:

1. Для тих, хто щоденно переїжджає у міста з інших поселень вказані норми допускається збільшувати, але не більше ніж у 2 рази;

2. Для жителів сільських поселень витрата часу на пересування у межах сільськогосподарського підприємства, як правило не повинні перевищувати 30 хвилин.

Пропускну здатність мережі вулиці, доріг, транспортних перехресть, кількість місць для зберігання авто треба визначати виходячи з рівня автомобілізації на розрахунковий період (кількість авто на 1000 мешканців): 200-250 легкових авто плюс 3-4 таксі, 4-5 авто на прокат, 2-3 відомчих авто, 25-40 вантажних авто, кількість мотоциклів приймається 50-100.

Примітка: вказаний рівень автомобілізації допускається зменшувати або збільшувати в залежності від місцевих умов, але не більше 20%.

Зовнішній транспорт.

Для обслуговування пасажирських та вантажних перевезень, а також рухомого с кладу у межах міста та прилеглого району треба передбачати розвиток споруд і пристроїв різних видів міжселищного (дальнього міжміського, приміського) зовнішнього транспорту.

Об’єкти зовнішнього транспорту складаються з об’єктів та пристроїв залізничного, автомобільного, повітряного та водного транспорту, а саме: 1) залізничні станції та вокзали; 2) автовокзали та автостанції; 3) річкові та морські порти; 4) авіапорти, вертолітні станції; 5) автопавільйони; 6) СТО; 7) АЗС; 8) мотелі та кемпінги; 9) тощо.

Кількість, потужність та місце розташування споруд зовнішнього транспорту визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням транспортно-планувальної організації міста, експлуатаційних витрат та внутрішньо міських та зовнішніх перевезень.

Значення зовнішнього транспортного вузла в регіональній транспортній мережі, очікуваного обсягу соціально-економічних зв’язків транспортного вузла, якості транспортного обслуговування населення та охорони навколишнього середовища.

Залізничні та автомобільні шляхи загальної мережі проектується в обхід міст з організацією зручних з’єднань з усіма прилеглими до вузла лініями згідно з діючими нормами на відповідні транспортні споруди та обладнання.

При розміщенні транспортних споруд і пристроїв за основу приймаються розробки спеціалізованих з того чи іншого виду транспорту проектних організацій.

При проектуванні цих об’єктів необхідно реєструвати території для їх подальшого розвитку передбачати улаштування СЗ норм та дотримання протипожежних норм.

Землі того чи іншого виду транспорту визначаються Законом України «Про транспорт».

Необхідність території визначається нормами відведення земель та нормами технологічного проектування для окремого виду транспорту.

Споруди та обладнання залізничного транспорту.

В залежності від призначення всі споруди залізничного транспорту поділяються на 2 групи: 1) споруди загального користування (магістралі та залізничні колії, роз’їздні та обгінні пункти; пасажирські, технічні, вантажні та сортувальні станції; вокзали; обладнання локомотивного, вагонного та вантажного господарств). 2) споруди промислового транспорту (під’їздні шляхи та залізничні станції).

Пасажирські залізничні станції треба розмішувати в основній частині сельбищної території, забезпечуючи зручні транспортні зв’язки з центром міста, його житловими та промисловими районами.

ДБН 360-92 пункт 7.8.

Між залізничними коліями та станціями і житловою забудовою необхідно передбачати СЗЗ, ширина якої від осі крайньої залізничної колії до будинків встановлюється в залежності від інтенсивності руху поїздів: 1) на головних дорогах I II та III категорії – 100 м; 2) на станційних та під’їздних шляхах – 50 м.

Примітка:

У кожному випадку не менше 50% площі СЗЗ повинно бути озеленено. До меж садових ділянок ширина приймається на менше 50 м.

Автомобільний транспорт

Складається з автомобільних шляхів приміського та міжміського сполучення I –VI категорії, споруд автовокзалу, автостанції, АЗС, СТО та інших об’єктів дорожнього сервісу.

У великих містах треба передбачати розміщення одного центрального автовокзалу для далекого міжміського сполучення та однієї – двох приміських пасажирських станцій, які повинні бути розміщені в середній або перефирійних зонах міста, на основних найбільш завантаженних виходах автомобільних доріг, а також

поблизу станцій швидкісного пасажирського транспорту.

У малих і середніх містах автовокзали та автостанції допускається наближати до центральних районів включаючи їх у загальні комплекси громадських та місцевих центрів.

Доцільно їх також наближати до залізничних станцій, створюючи об’єднанні залізнично-автомобільні станції.

Також у містах, особливо у великих та найзначніших, необхідно передбачати розміщення вантажних автостанцій.

СТО і АЗС для обслуговування заміського транспорту треба розміщувати біля автомобільних доріг при в’їздах у населені пункти або при виїздах, об’єднуючи їх з готелями, ресторанами та іншими об’єктами дорожньо-транспортного сервісу. Біля в’їздів у найзначніші, значні та великі міста необхідно передбачати авто мийки.

Мотелі та кемпінги доцільно розташовувати на під’їздах до міст, на автошляхах I II категорії, поблизу місць масового відпочинку, також мальовничих та історичних місцях.

Повітряний транспорт

Складається з об’єктів та споруд по обслуговуванню повітряного транспорту (аеровокзали, аеропорти і т.д.).

Аеропорти слід розміщувати у приміських зонах міст, з річним пасажирообігом до 1 млн. чоловік. у 30-40 хв. транспортної доступності від міста (20-30 км). Обслуговує також декілька близько розміщених населених пунктів. Необхідність створення другого аеропорту виникає у містах з населенням 800 тис. – 1 млн. чоловік, з пасажирообігом 1-5 мл.; якщо аеропорт знаходиться біля міської забудови необхідно розглядати питання його винесення для легких літаків та гелікоптерів.

Міські аеровокзали

Їх необхідно будувати у кожному місті в якому вже є аеропорт, а також де очікується на перспективу паса жирообіг не менше 2 млн. чоловік на рік. Міські аеровокзали та аеропорти необхідно розміщувати на основних магістралях, які з’єднують їх з містом, у місцях перехрещень транспортних магістралей, біля станцій або зупинок швидкісних видів транспорту, поряд з автостанціями.

Річковий та морський транспорт

У значних прирічних містах річковий вокзал необхідно розміщувати якомога ближче до центра міста, поблизу залізничного та автовокзалів великих сельбищних районів, а також пішохідних зонах площ та бульварів, що розкриваються на акваторію, утворюючи тим самим архітектурний ансамбль.