14.8. Процесуальний порядок повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини

Втр, 05/19/2009 - 14:37 — Консультант

 

14.8. Процесуальний порядок повідомлення спадкоємців про від­криття спадщини

Зобов'язуючи нотаріуса щодо повідомлення спадкоємців законодавцем бралась за основу необхідність забезпечення права спадкування, але, як зазначалося вище, судова практика свідчить про необхідність чіткої рег­ламентації такої процедури.

У нотаріальному процесі не передбачається, яким чином має повідом­ляти нотаріус спадкоємців про відкриття спадщини, якщо йому відоме місце проживання або роботи спадкоємців. На наш погляд, таке звернен­ня має бути вчинене на офіційному бланку і здійснюватись відповідно до процедури передачі заяв фізичної або юридичної особи іншій фізичній або юридичній особі.

За загальним правилом, необхідність повідомлення усіх спадкоємців є як у нотаріуса в силу його обов'язку, так і у інших спадкоємців, оскільки в разі неповідомлення їх про відкриття спадщини вони вправі ставити пи­тання про продовження строку на її прийняття, що, в остаточному рахун­ку, призводить до нестабільності їхніх прав до встановлення волі не повідомлених спадкоємців. Тому у такій ситуації початком провадження що­до повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини має бути встанов­лення факту існування спадщини, тобто формально навіть невідкритої. Для цього достатньо надати нотаріусу відомості про смерть особи і наяв­ність після її смерті належного їй майна. У такому разі нотаріус повідом­ляє спадкоємців за власною ініціативою про вчинення провадження щодо охорони спадкового майна і тут же доцільно повідомляти про заходи щодо відкриття спадщини.

Коли ж до нотаріуса звернеться хоча б один із спадкоємців, то нотаріус може запропонувати йому повідомити інших спадкоємців усно у певний строк. Так, ч. 1 ст. 1281 ЦК саме на спадкоємців покладається обов'язок повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм ві­домо про його борги. Якщо ж у визначений нотаріусом строк інші спад­коємці не з'являться, нотаріус і у такому разі не звільняється від обов'яз­ку повідомлення спадкоємців, оскільки фактично в спадковій справі не буде доказів передачі повідомлення.

Отже, форма нотаріальної послуги щодо повідомлення спадкоємців має складати нотаріальне провадження, відрізнятись від надіслання аналогіч­ної заяви простим поштовим відправленням тим, що має здійснюватись юридично грамотно, а також повинна мати офіційно визначений правовий зміст і передбачені випадки застосування. Тому слід не тільки регламенту­вати процедуру і зміст провадження щодо повідомлення спадкоємців, а й пе­редбачити відповідну плату за це. На погляд авторів, оплата цієї нотаріаль­ної дії має рахуватись окремо, незважаючи на те, що вона входить до єдино­го нотаріального процесу щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, що є можливість пояснити її необов'язковим характером для всіх процесів.

Авторами зверталась увага, що відповідним доказом отримання пові­домлення має бути власноручний підпис адресата на зворотному поштово­му повідомленні про вручення заяви нотаріуса.

          Для виконання передачі заяв нотаріуса спадкоємцям у структурі но­таріальної контори доцільно мати посаду кур'єра. Заяви у деяких випад­ках можуть передаватися також з використанням технічних засобів(факсу, електронної пошти), якщо вони дозволяють отримати повідомлення про отримання заяви, наприклад, за місцем роботи спадкоємця.

Передача заяви є самостійною нотаріальною дією і реєструється в реєст­рі нотаріальних дій під окремим номером, а також відповідні відомості ма­ють відображатись у спадковій справі.

Витрати, пов'язані з поштовою пересилкою заяви, послугами кур'єра чи з використанням технічних засобів мають оплачуватись за рахунок спадкового майна або за погодженням з іншими спадкоємцями за їх рахунок.