10.3. Спадкування права на земельну ділянку

Пнд, 05/18/2009 - 20:47 — Консультант

 

10.3. Спадкування права на земельну ділянку

Право власності на земельну ділянку також може бути об'єктом спадкування. Правоустановчим документом, що підтверджує право власності спадкодавця на земельну ділянку, є Державний акт про право власності на землю (ст. 126 3К).

У частині 1 ст. 1225 ЦК передбачено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збережен­ням її цільового призначення. Поняття «на загальних підставах» розкри­вається через інші положення Цивільного і Земельного кодексів, тобто при встановленому на земельну ділянку сервітуті, земля має успадковува­тися з його збереженням, якщо інше не встановлено у договорі тощо (див. проект № 146).

Аналогічно слід сприймати й особливості спадкування землі, яка є предметом застави тощо.

Поняття «цільове призначення земель» розкрито у главі4Земельного кодексу України.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені (ч. 2 ст. 1225 ЦК).

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд перехо­дить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначено заповітом (ч. З ст. 1225 ЦК).

Зовнішня схожість положень частин 2 та 3 ст.1225 ЦК зумовлює необхідність розмежування випадків, у яких кожна з них має застосовуватися. Так, вважаємо, що:

ч. 2 має застосовуватися у тих випадках, коли за житловим будинком, іншою будівлею та спорудою чітко закріплено земельну ділянку, розмір якої збігається зі встановленими ЗК умовами (ст. 121 ЗК), і немає спору з приводу розміру земельної ділянки;

ч. З застосовуватиметься у тих випадках, якщо у заповіті йдеться про спадкування будинку, а він розташований на земельній ділянці, яка знач­но перевищує необхідний для обслуговування будинку розмір. У такому о азі спірним вважається питання про успадкування іншої землі, яка має використовуватися для інших цілей, якщо заповідач чітко не встановив своєї волі про спадкування разом з будинком й інших земель.

У ЗК конкретизовано декілька особливих умов щодо спадкування, які ае зовсім узгоджуються між собою. Так, за ст. 111 ЗК право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором шляхом встановлен­ня: г) умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем, тобто можна розуміти цю обставину так, що тут мається на увазі перехід права власності на землю за заповітом. За п. 13 Перехідних положень ЗК на період до 1 січня 2010 р. громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів, але ця площа може бути збільшена у разі успад­кування земельних ділянок за законом. Отже, останнє положення супере­чить ст. 111 ЗК, тому вважається, що вираз «успадкування земельних ділянок за законом» вживається у широкому розумінні, тобто тут мається на увазі як спадкування за заповітом, так і за законом. У противному разі зазначений вираз необґрунтовано обмежуватиме права заповідачів і суперечитиме нормам книги шостої ЦК.

Свідоцтво про право на спадщину може також видаватися нотаріусом на земельну частку (пай) після смерті фізичних осіб, евакуйованих із зони відчуження, відселених із зони безумовного (обов'язкового) або зони гаран­тованого добровільного відселення, а також фізичних осіб, що самостійне переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членом колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонерів з їх числа, які проживали у сільській місцевості, згідно із Зако­ном України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»від 5 червня 2003 р. на підставі трудової книжки члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально посвідченого витягу з неї, за наявності в ній відповідного напису. На підтвердження факту евакуації фізичних осіб із зони відчуження, відселення або самостійного переселення та членства в колективному або іншому сільськогосподарському підприємстві, яке роз­ташовувалося на території, що зазнала радіоактивного забруднення та довідки, видані обласними державними адміністраціями за місцем евакуації, відселення чи самостійного переселення. У разі неможливості надати зазначені довідки такі факти можуть встановлюватися у судовому поряд­ку, а саме: факт евакуації, відселення чи самостійного переселення з тери­торій, що зазнали радіоактивного забруднення, факт членства в колектив­ному або іншому сільськогосподарському підприємстві, яке розташовува­лося на території, що зазнала радіоактивного забруднення (постанова Кабінету Міністрів України «Про деякі питання реалізації громадянами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, права на отриман­ня земельної частки (паю) від 13 грудня 2001 р. № 1651) (див. додаток).

Доказом таких фактів є рішення суду, яке набрало законної сили та яке приймається нотаріусом.

При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріусу слід пам'ятати, що існують певні види земельних ділянок, які не можуть перебувати у приватній власності фізичних та юридичних осіб. Наприклад, землі атом­ної енергетики та космічної системи; землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного та трубопроводного транспор­ту; землі оборони тощо (ч. 4 чт. 84 ЗК).

Нотаріус повинен також враховувати ту обставину, що право власності на земельні ділянки іноземними громадянами, особами без громадянства

може набуватися у порядку спадкування (п. «в» ч. З ст. 81 ЗК), але з певними обмеженнями (ч. 2 ст. 81 ЗК). Зазначені особи можуть набувати пра­во власності лише на:

- земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів;

- земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Аналогічне положення стосується іноземних юридичних осіб, тобто вони можуть набувати у порядку спадкування лише земельні ділянки несільськогосподарського призначення (частини 2, 3 ст. 82 ЗК).

Щодо земель сільськогосподарського призначення, то їх не мають права мати на праві приватної власності: іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи та іноземні держави ( ч. 4 ст. 22 ЗК).

При видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку як самостійний об'єкт спадкування нотаріус, на нашу думку, за аналогією з л. 71 Інструкції повинен перевірити відсутність (наявність) обмежень (об­тяжень) за даними Державного земельного кадастру, оскільки це зумовлено тим, що перехід права власності на земельну ділянку від спадкодавця до спадкоємців не повинен припиняти встановленого обмеження (обтяжен­ня). Про встановлене обмеження (обтяження) та його зміст нотаріус пови­нен зазначити у свідоцтві про право на спадщину на земельну ділянку та роз'яснити спадкоємцеві необхідність реєстрації такого речового права.

Це положення випливає із самої назви ст. 1225 ЦК, оскільки спадкуєть­ся не сама земельна ділянка, а право на земельну ділянку, тобто у поряд­ку спадкування переходить речове право - право спадкування пожиттєвого володіння земельною ділянкою.