12.5. Корпоративні спори з приводу спадкування належної учаснику частки

Втр, 05/19/2009 - 10:38 — Консультант

 

12.5. Корпоративні спори з приводу спадкування належної учаснику частки

Досить часто на практиці виникають ситуації, коли для зменшення частки учасника підприємства, цінні об'єкти такого підприємства прода­ються за заниженою вартістю і потім знімаються з балансу. Зрозуміло, що таким чином зменшуватиметься й частка, належна спадкоємцям учасни­ка підприємства. Для того, щоб такий правочин визнати недійсним пот­рібні певні аргументи, які автор вважає доцільним сформулювати на під­ставі справи, що мала місце у Черкаському міському суді. Проте її було програно саме через неналежну аргументацію прав учасників (заснов­ників) підприємства.

Автор вважає, що такий захід, як продаж цінного об'єкта може бути здійснено як з перевищенням повноважень самим директором (президентом), так і за погодженням з декількома учасниками (засновниками) підприємства Але здебільшого питання про продаж об'єктів нерухомості, належних під­приємству, не виносяться на розгляд загальних зборів учасників товариств. Рішення приймаються з метою позбавлення прав на цей об'єкт підприєм­ства, отримання вигоди лише директором або декількома учасниками(засновниками). Відповідно один або декілька інших учасників (засновників підприємства втрачають певну і значну частину прав у майні підприємства.

По суті, такий правочин завдає шкоди не тільки і не стільки підприємству, оскільки його права на майно, як випливає із вищевикладеного автором ма­теріалу, слід вважати умовними, а майно підприємства за винятком окремих  його зобов'язань належить конкретним учасникам товариства, їх же частка у майні підприємства відповідним і адекватним чином змінюється через отримання відповідної вигоди директором або декількома учасниками підприємства. У такому випадку можна вважати права учасників товариства порушеними, що зумовлює право на звернення до суду за їх захистом.

Тому вважаємо доцільним навести доводи автора, які можуть бути використані для визнання такого договору недійсним:

1. На підставі Установчого договору акціонери мають право брати участь в управлінні справами Товариства в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, тобто через участь у загальних зборах акціонерів при розгляді найважливіших питань діяльностіAT, але вони були позбавлені цього права при вирішенні питання про продаж об'єкта нерухомості, що належавAT;

2.    Пункт статуту про право президентаAT розпоряджатися власністю товариства є невідповідним ст.4Закону «Про власність», що діяв на мо­мент розгляду справи, оскільки лише до повноважень власника може на­лежати право розпорядження майном, а всім іншим це право може лише делегуватись власником у визначених законом або договором випадках. Тому саме цей пункт та посилання на нього як на обґрунтування дій президентаAT є такими, що суперечать ст.4Закону «Про власність» та не­дійсними. Адміністративна структураAT на момент укладення договору може мати два органи: збори акціонерів та президента, оскільки спосте­режна рада та правління не завжди сформовані, а тому всі найважливіші питання, що належать до компетенції останніх, мають вирішуватися лише загальними зборами акціонерів (Статут), тому президент не може прив­ласнювати повноваження цих органів;

3. Відчуження об'єкта, що належавAT і складає 50% від обсягу основ­них засобівAT, назвати дрібним правочином, що не потребував згоди за­гальних зборів, не можна. Відсутність схвалення загальними зборами акціонерів дій директора свідчить про їх незаконність (абз. 2 ч. 2 ст. 98 ЦК);

4. Статутом доцільно чітко окреслювати, що спостережна рада здійснює оцінку цінностей у випадках, визначених цим статутом, а тому президент не може діяти доти, доки не отримає відповідної оцінки вартості майна, за яку він міг би продати частину нежитлової будівлі та частку в праві влас­ності на спільне майно будівлі;

5. Дія з продажу майна зовсім не узгоджується ні з логікою, ні із здоро­вим глуздом, колиAT належав цілий поверх, який здавався в оренду, тобто це фактично та «курка, яка несла золоті яйця». Тому президент має об­грунтувати прийняте ним рішення про продаж об'єкта нерухомості інтересами підприємства, зокрема, на які потреби підприємства мали бути спря­мовані кошти, отримані від продажу об'єкта нерухомості. Чому саме у конкретний момент знадобилося продавати об'єкт нерухомості, наприк­лад, на покриття істотного боргу підприємства, коли невиконання борго­вих зобов'язань пов'язане із значними санкціями, тощо. Відповіді на ці запитання від президента підприємства можуть вимагати загальні збори акціонерів при встановленні цивільної відповідальності або суд, а також прокуратура при порушенні кримінальної справи;

6. Доцільно у статуті встановити, що президент тільки виконує рішен­ня загальних зборів і здійснює лише поточну діяльність товариства. Питання ж продажу об'єкта нерухомості і спрямування грошей на певні нап­рями діяльності товариства мають вирішуватися на загальних зборах;

7. Про фіктивність договору може свідчити не тільки занижена ціна об'єкта, що належить підприємству, а й інші умови договору та обставини його виконання. Так, на практиці можуть мати місце випадки, коли такий об'єкт купується з розстрочкою або відстрочкою оплати. У розглядуваній справі вартість внеску, який отримувало підприємство як розстрочену плату, приблизно дорівнювала орендній платі, яку підприємство мало можливість отримувати без передачі прав на об'єкт нерухомості. Іноді пре­зиденти замість того, щоб наполягати на вчасному і повному виконанні умов договору в строк, не розривають договору навіть у тих випадках, ко­ли кошти за договором значно затримуються без будь-якої мотивації і ком­пенсації. У таких випадках можна, зокрема, констатувати надання креди­тів, а не просто відстрочення виконання умов договору.

Наведені аргументи повинні свідчити про те, що порушення корпора­тивного права учасника (засновника) має зумовлювати правонаступники -во права на звернення до суду його спадкоємців. Якщо йдеться лише пні право на участь у загальних зборах учасників товариства, то воно роз­цінюється як немайнове, тому й не спадкується. Отже, у такій ситуації і за чинним законодавством довести штучне погіршення майнового стану підприємства особам, які не є його учасниками, не можна. Вони не вправі вимагати звіту про діяльність підприємства, а також за законодавством не отримали право на участь у загальних зборах товариства, навіть у тому ви­падку, коли розглядатиметься питання про включення їх до учасники корпоративного підприємства.

Але на практиці можуть мати місце й інші випадки порушення прав учасників підприємства, наприклад, у разі купівлі певного об'єкта за завідомо більшою вартістю. Наприклад, у юридичній практиці мав місце випадок, коли до статуту новостворюваного підприємства один із заснов­ників вніс технологію виготовлення продуктів, яку він взяв із загальнові­домої книги «О вкусной и здоровой пище» та оцінив такий внесок у десят­ки тисяч доларів. Але такий об'єкт авторських прав можна й купити ні кошти підприємства, а у результаті штучно зменшити долю учасника підприємства, оскільки такий об'єкт - «продукт інтелектуальної діяльності» нічого не вартий.

Отже, якщо учасник підприємства помер і не встиг звернутися з позо­вом про визнання договору відчуження об'єкта нерухомості недійсним . таким, що порушує його корпоративні права, то його спадкоємці не змо­жуть звернутися до суду з відповідним позовом. Автор вважає, що також стан захисту прав спадкоємців не відповідає принципам розумності і спра­ведливості, а також випливає з нерозвиненості спадкового права у контексті його застосування до наслідків підприємницької діяльності. Сучас­ний же стан законодавства зумовлений тим, що відсутня істотна практик.-розгляду таких справ судами, що, у свою чергу, випливає з незначній: строку існування корпоративних прав у законодавстві України.

 

У юридичній літературі наводять і такі спори з приводу корпоративних їхав. Так, позивач мотивував позов тим, що у заяві до Адміністрації від 21 травня 2001 р. він висловив лише намір передати свої майнові права засновника МЧП відповідачу, а договір купівлі-продажу підприємства між ним і відповідачем у письмовій формі не укладався, про ціну продажу во­ни не домовлялися. Такий спір при певних об'єктивних обставинах може перерости у спір учасника підприємства з правонаступниками (спадкоємцями) померлого учасника, але він стосується у своїй основі не стількикорпоративних відносин, скільки зобов'язальних, що зумовлені переходом корпоративних прав.

Підтверджує позицію автора щодо необхідності обмеження прав керівного складу господарських товариств такий спір. Позивач звернувся з суд із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач, з І9 липня 2001 р. привласнивши собі повноваження тимчасово виконуючого обов'язки генерального директора/глави правління ЗАТ «Українські радіосистеми», усупереч установленому порядку цілком усунув корпораціюDaewoo від управління, не надавав корпорації на її вимогу річних ба­лансів, звітів товариства, протоколів, інших документів. Крім того, відповідач на порушення вимог ст. 10 Закону України «Про господарчі товари­ства» і п. 10 Статуту товариства, не дотримувався корпоративних прав відповідача як акціонера товариства, уклавши ряд угод, відкривши новий ра­хунок, виготовивши дублікат печатки, опублікувавши в газеті «Урядовий кур'єр» оголошення про проведення загальних зборів акціонерів ЗАТ Українські радіосистеми».

 Російські вчені заявляють, що «правило про вільний вихід учасника то­вариства з обмеженою відповідальністю, успадковане ЦК РФ та Законом «Про ТОВ» із законодавства радянського періоду, належить до числа най­більш спірних положень законодавства про господарські товариства. Зрештою, у такому вигляді воно не відоме більше жодному розвиненому ринковому законодавству». В Україні законодавством передбачено строк, за який учасник має попередити інших учасників про свій вихід із товариства - не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлено статутом (ст.148 ЦК). При цьому російські вчені ужили по­няття «ринкове законодавство», яке є новітнім для сучасної терміно­логічної бази і його можна сприймати у двох напрямах: для врегулювання діяльності на ринку або як створене на ринку. Прикметник «ринковий» зазвичай уживається у вислові «ринкова економіка країни», а не поєд­нується з іменником «законодавство».

Автор право на вихід із товариства з обмеженою відповідальністю оці­нює як позитивне і відповідне свободі громадян у підприємницькій діяль­ності. Якщо вихід учасника товариства зумовлено неможливістю спільно працювати з іншими учасниками, то невже можна таку особу змушувати не забирати належні їй капітали, щоб інші учасники ТОВ вільно ними користувалися ще певний час? Більше того, законодавство захищає саме тих учасників, які залишаються у підприємстві, оскільки зобов'язує останній виплатити належну у підприємстві частку учаснику лише через певний час. Наприклад, якщо учасник бажає створити власний бізнес, то за зако­нодавством РФ він буде зобов'язаний очікувати виплати протягом шести місяців з моменту закінчення фінансового року, в якому було подано зая­ву про вихід. В Україні строк розрахунку з учасником, який подав заяву про вихід зі складу учасників ТОВ, рахується за ст. 54 Закону України «Про господарські товариства», де встановлено: «Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строй до 12 місяців з дня виходу». Отож, учасник підприємства буде очікувати власні кошти рік і три місяці.

Така передумова до кваліфікації стану корпоративного права була зумовлена особливим вирішенням питання про конкретизацію прав спадкоємців учасника, коли він помер подавши заяву про вихід, але не отри­мав відповідної частини майна товариства, пропорційної його частці у ста­тутному фонді або в інший період.

Зокрема, на думку автора, одночасне існування строку подачі учасни­ком заяви про вихід із товариства та виплати належної учаснику ТОВ част­ки значно погіршує його правове становище порівняно з іншими учасни­ками. Формально, якщо учасник виходить з ТОВ, то він лише перестає брати участь у загальних зборах, але не погіршує матеріального станови­ща підприємства, оскільки останнє може стати банкрутом саме у с:т термін, який залишився до виплати належної йому частки. Для цього дос­татньо укласти договір, приречений на невиконання або неналежне виконання, з тим новоствореним підприємством, до якого інші учасники бажають перерахувати активи підприємства. Тому потребує захисту не тільки підприємство, а й учасник ТОВ, який вибув.

Автор вважає, що смерть учасника у термін, коли заяву було подано,  але учасник формально ще вважався таким, що не вибув зі складу учасників підприємства, має зумовлювати особливий статус його спадкоємців. Так, у цей короткий термін - три місяці, вони не встигнуть навіть отримати статус спадкоємців, оскільки законний статус спадкоємців , підтверджений відповідним свідоцтвом, вони можуть отримати лише після сплину шести місяців. Однак саме у цей період має вирішуватися  доля частки померлого спадкоємця, який подав заяву про вихід зіскладу учасників ТОВ. Інакше призначення строку у три місяці важко пояснити.

Тобто протягом трьох місяців інші учасники мають вирішити:вони  виплачують частку, належну учаснику, або повертають внесене ним майно. Вихід із цієї правової ситуації полягає у тому, що викупити належну учаснику частку можуть:

 • інші учасники за рахунок власних коштів, оскільки вони як учасники мають привілейоване право на отримання частки як співвласники підприємства;

• саме підприємство, якщо отриманий і не розподілений прибуток дозво­ляє це здійснити, не понижуючи визначеного законодавством статутно­го фонду підприємства;

• треті особи, допущені до купівлі частки підприємства, належної учас­нику, який написав заяву про вихід і помер;

• змішаний варіант дозволяє частково погасити заборгованість за раху­нок внеску одного або всіх учасників, які залишилися у підприємстві, а також шляхом виділення коштів або майна з балансу підприємства, за рахунок яких буде погашена залишкова заборгованість по виплаті. Автор вважає, що у цей період може бути внесено й зміни до статуту

про включення третьої особи на заміну учасника, який вибув, або залу­чені інвестиції чи кредит, за рахунок яких буде погашено заборгованість за виплатою частки учасника.

Особливим правовим аспектом вирішення цієї правової ситуації може стати й питання, а чи вправі учасник забрати свою заяву про вихід з това­риства? Адже це положення стосується й права його спадкоємців - незва­жаючи на заяву, прийняти рішення про участь у ТОВ як його правонаступ­ників. Оскільки законодавством не встановлено, що заява про вихід зі складу учасників ТОВ є одностороннім правочином, який не має зворотної дії в часі, то вважається, що учасник товариства вправі забрати або анулювати свою заяву про вихід з ТОВ іншою заявою.

Зрозуміло, що таке право на вихід у подальшому залежатиме від того, чи погодяться інші учасники ТОВ на те, щоб колишній учасник повернув­ся до складу учасників. Частина 3 ст. 148 ЦК передбачає можливість ви­никнення спорів між учасниками щодо виходу зі складу ТОВ, але розгля­дуваний автором випадок не має ні регламентації у законодавстві, ні за­гальних підходів до вирішення цієї правової ситуації. Буквально аналізу­ючи ч. 1 ст. 148 ЦК, можна прийти до висновку, що відповідну заяву про вихід зі складу учасників закон трактує лише як попередження, тому фор­мально вихід з ТОВ має вирішуватися на загальних зборах учасників, які за логікою вищезазначеної норми мають призначатися за три місяці на день формального вибуття учасника з ТОВ. До цього часу, вважає автор, учасник вправі відкликати свою заяву, якщо інше не встановлене в уста­новчому договорі ТОВ.

Тому питання про виключення учасника на підставі поданої ним заяви не може вирішуватися раніше, ніж мине строк, встановлений ч. 1 ст. 148 ЦК, і учасник вправі змінити своє рішення. Якщо він помер, то на підставі наведеного раніше та з урахуванням положення про правонаступництво, право на відкликання заяви або анулювання поданої заяви має перейти до спадкоємців померлого учасника. Такий крок, як подання заяви до оста­точного вирішення питання про участь у підприємстві, зменшує шанси спадкоємців на отримання права участі у ТОВ, оскільки інші учасники у період до вирішення питання про правонаступництво, тобто протягом трь­ох місяців можуть знайти кошти на виплату частки померлого учасника або можуть розраховувати, що протягом року такі кошти вони отримають.

У період, коли вже було прийнято рішення про вихід учасника з ТОВ, його спадкоємці вправі очікувати виплати належної померлому учаснику

частки підприємства. Проте, вважаємо, що закон не забороняє у цей пе­ріод вести переговори між учасниками ТОВ та спадкоємцями про вклю­чення їх до складу учасників підприємства і при досягненні компромісу - вирішити питання про вступ спадкоємців до ТОВ.

Цей період може бути поділено на два етапи: частку учасника було виз­начено у грошовому еквіваленті чи/та в натурі або не визначено. Якщо частку вже було визначено в натурі і учасник ТОВ погодився її отримати, то вважається, що його спадкоємці не можуть такий розрахунок оспорити, якщо для цього не буде достатніх підстав. Наприклад, якщо спадкоємець у цей час знаходився під впливом погрози або не міг адекватно сприймати розрахунок, то його воля не відповідала реальним обставинам правочину. Лише у такому випадку і при доведенні наведених обставин спадкоємці вправі оспорити зроблений розрахунок, а в інших випадках вони не вправі наполягати на його зміні.

Якщо померлого учасника не було повідомлено про розрахунок належ­ної йому частки підприємства або будь-яким безспірним документом вій не підтвердив свою згоду з розрахунком, то до його спадкоємців за правонаступництвом має переходити право на оспорювання, включаючи й звер­нення до суду.

Організаційна структура товариств з обмеженою відповідальністю та закритих акціонерних товариств дозволяє говорити про те, що рішення за­гальних зборів учасників таких товариств є «вирішальними», коли розг­лядаються найважливіші питання їх діяльності. Тому всі питання, пов'язані з організацією таких зборів та їх проведенням, потребують особ­ливої уваги.

Припустимо, що постійно діюче керівництво товариства з обмеженою відповідальністю чи закритого акціонерного товариства не зацікавлене у присутності певного учасника при вирішенні найважливішого питання, пов'язаного з правонаступництвом померлого учасника. У цьому випадку є декілька способів уникнути такої присутності при існуванні доказів повідомлення про зібрання учасників підприємства. Зокрема, можна на­діслати такому учаснику поштою із зворотним повідомленням про вручення порожній конверт. Тоді буде існувати доказ про вручення повідомлення, а фактично учасника не буде повідомлено про зібрання. Можна навіть напи­сати у повідомленні про зібрання, але у порядку денному зазначити друго­рядні питання, тоді вірогідність участі такого члена на зібранні учасників буде малоймовірною. Однак при проведенні зборів порушити найважливіше питання, тобто уточнити, розширити, змінити порядок денний тощо.

Отже, за допомогою таких засобів можна досягти бажаного результа­ту - при розгляді і вирішенні питання про правонаступництво спадкоємні померлого учасника не зможуть взяти участь у зборах.

Вважаємо, що участь спадкоємців при обговоренні питання про наступ­ництво прав померлого учасника ТОВ, закритого акціонерного товарист­ва, товариства з обмеженою відповідальністю чи командитного товариств е є необхідною і доцільною. Так, спадкоємці вправі вислухати аргументи учасників про доцільність чи недоцільність їх участі, зокрема у това­ристві, вправі висловити власну позицію.

        Тому, на думку автора, право спадкоємців на участь у таких зборах має законодавчо закріплено. Зрозуміло, коли питання постане про голосування, то воно може проходити як у закритому режимі, так і у відкритому,залежно від форми голосування спадкоємці можуть бути присутніми без  права голосу навіть при голосуванні.

      Повертаючись до попередження про загальні збори учасників, автор вважає, що слід більш чітко регламентувати саму процедуру повідомлен­ня учасників про збори, щоб керівництво підприємства не мало можливості  використати власні повноваження з метою позбавлення участі у загаль­них зборах правонаступників померлого учасника. Тому, по-перше, по­відомлення правонаступників про загальні збори учасників підприємства є обов'язковим; по-друге, воно має викладатися письмово із зазначенням питань загальних зборів учасників, що стосуються правонаступництва, і відсилатися поштою із зворотним повідомленням і описом, що посвідчується у поштовому відділенні. Автор вважає, що неординарність ситуації  такого правонаступництва та його важливість як для спадкоємців, так і  для самого підприємства дає можливість говорити про спеціальну форму передавання такого повідомлення - нотаріальну. Так, за статтями І36Закону України «Про нотаріат» нотаріус вправі передавати заяви від юридичних осіб фізичним особам. Отже, така форма передання заяви-повідомлення буде безперечно свідчити не тільки про передання заяви, а й про  її зміст.

Крім того, присутність усіх членів підприємства або їх необхідної кіль­кості (кворуму) при проведенні зборів має обов'язково фіксуватися. Оскільки нотаріус фактично є неупередженим свідком при посвідченні пев­них  юридичних фактів, то він здатен фіксувати присутність певних осіб у певному місці, тому може здійснювати реєстрацію присутніх при прове­денні зборів учасників.

Більше того, автор вважає, що нотаріус може фіксувати належне ведення загальних зборів учасників корпоративного підприємства, його відповідність прийнятій процедурі, реальну можливість зацікавлених осіб вис­тупити на зборах. Зрозуміло, що нотаріус не стенографіст, але наступним кроком має стати у нотаріальній діяльності фіксування за допомогою технічних засобів змісту виступів на зборах. Такий доказ у майбутньому судовому процесі не викликатиме недовіри у суду, не потребуватиметься три­вала та вартісна експертиза аутентичності зробленого аудіо запису. Отож діяльність нотаріуса значно розширюється і гарантуватиме права спадкоємців на об'єктивне вирішення питання про їх правонаступництво у підприємстві.

Зрештою, участь нотаріуса дисциплінуватиме учасників зборів.