12.4. Переваги для спадкування корпоративних прав

Втр, 05/19/2009 - 10:35 — Консультант

 

12.4. Переваги для спадкування корпоративних прав

У спадковому праві не встановлено особливості спадкування корпора­тивних прав. У статті 1218 ЦК сформульовано, що до складу спадщин:: входять усі права й обов'язки, що належали спадкодавцю на момент від­криття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Отже, можна апріорі вважати, що спадкування корпоративних прав - це перехід корпо­ративних прав і обов'язків від померлої фізичної особи - учасника юри­дичної особи до спадкоємців. Більш ґрунтовно конкретизовано перелік  прав, що переходять до спадкоємців, у Законі України «Про податок з до­ходів фізичних осіб». Так, з метою оподатковування об'єкти спадщини відповідно до ст. 13 Закону поділяються на:

а) об'єкти нерухомого майна;

б) об'єкти рухомого майна;

в) об'єкти комерційної власності, а саме - цінні папери (крім депозитного й іпотечного сертифікатів), корпоративне право, власність на об'єктбізнесу як такого, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальну (промислову) власність чи право одержання доходу з неї;

г) суми страхового відшкодування (виплат);

д) кошти (наявні, безготівкові, депозитні, іпотечні сертифікати). Отже, корпоративні права як такі або у вигляді акцій, або прав на участь у ТОВ належать до комерційної власності.

У ЦК не встановлюються певні пільги щодо спадкування саме корпора­тивних прав спадкодавця. З одного боку, це правильна позиція законодав­чої влади, яка не втручається у розподіл конкретних об'єктів спадщини, крім окремих випадків, передбачених законом. Тут мається на увазі ст. 1279 ЦК, у якій ідеться про те, що спадкоємці, які протягом не менш як одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право перед іншими спадкоємця­ми на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить. Але це питання не поширюється на результати підприємницької діяльності.

Оскільки загалом питання спадкування корпоративних прав не регла­ментоване законом, це не означає, що спори з приводу визначення пріори­тетів при спадкуванні корпоративних прав не будуть мати місце на практиці.

Так, можливі варіанти виникнення спору у реальному житті, що мо­жуть бути пов'язані з суб'єктивними факторами кожного із спадкоємців, які претендують на отримання саме корпоративних прав спадкодавця у натурі. Зокрема, у багатьох сім'ях одні діти проживають разом з батька­ми, а інші - окремо. Для корпоративних прав ці випадки, як правило, пов'язані з тим, що одні діти допомагають батькам у здійсненні підприємницької діяльності, мають певну інформацію про особливості підприємницької діяльності, їх знають партнери по бізнесу, що дає можливість таким дітям продовжити батьківську справу.

Отже, наведені аргументи можуть висуватися у суді як деякі переваги в отриманні певної частини спадщини конкретними спадкоємцями, а та­кож при виробленні критеріїв, які можуть істотно на це впливати. Припустимо, що учасники або засновники підприємства висувають умови спадкування належної спадкодавцю частки підприємства лише певним спадкоємцем, якого вони готові сприйняти як правонаступника померло­го учасника. Чи правомірною є така вимога?

Якщо в установчому договорі підприємства або у заповіті іншого не на­ведено, то умова, висунута учасниками підприємства про спадкування частки померлого учасника конкретним спадкоємцем, може вважатися правомірною і такою, що впливає на конкретизацію наступного власника корпоративних прав. Зрозуміло, що така вимога не позбавляє інших спадкоємців прав на належну спадкодавцю частку підприємства, яка може бу­ти компенсована кожному із спадкоємців, які вправі успадкувати іншу частину спадщини та кошти як компенсацію корпоративних прав у під­приємстві, учасником якого був спадкодавець.

Якщо у заповіті не зазначено інше, то спадкоємці можуть і не погодити­ся з таким варіантом вирішення спадкових правовідносин. Слід зазначи­ти, що, як свідчить практика, не завжди співвласники корпоративного права діють в інтересах підприємства, а тим більше в інтересах інших співвласників корпоративного права. Зокрема, про це свідчать публікації, в яких аналізується негативна поведінка учасників і засновників корпора­тивних підприємств під час виборів керівництва, перереєстрації під­приємств, обранні напрямів діяльності тощо. Тому вони можуть обрати з числа спадкоємців для спадкування частки підприємства не найздібнішо­го, а найнеспроможнішого до підприємницької діяльності спадкоємця, який не буде їм «заважати займатися бізнесом у власних інтересах» і за ра­хунок коштів інших учасників підприємства.

Варто зазначити, що відповідно до ст. 1219 ЦК, до складу спадщини не входять права й обов'язки, нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, тоб­то особисті права спадкодавця. Це, зокрема, такі особисті немайнові права, як право участі у товариствах і право членства в об'єднаннях громадян, як­що інше не встановлено законом чи їхніми установчими документами.

Отже, з одного боку перед судом можуть постати спадкоємці, а з іншо­го - учасники корпоративного підприємства і в них можуть бути прямо протилежні інтереси у таких справах. Вважається, що такі спори можуть вирішуватися за допомогою аналогії права або закону.

Наприклад, коли постає питання про спадкування корпоративного пра­ва конкретними спадкоємцями і є можливість іншим спадкоємцям ком­пенсувати вартість корпоративного права за рахунок іншого майна, то, на думку автора, слід виходити з таких об'єктивних аргументів:

1) розділення корпоративних прав спадкодавця між декількома спад­коємцями йде не на користь кожному із спадкоємців, оскільки, зазвичай, призводитиме до розподілу впливу на підприємство з боку заінтересованої особи, а також погіршуватиме управління підприємством, ускладнювати­ме (іноді перешкоджатиме) досягненню згоди на загальних зборах учас­ників підприємства тощо;

2) слід виходити не тільки з бажання потенційних спадкоємців або співвласників корпоративних прав, а й враховувати волю спадкодавця-заповідача, який може персоніфікувати свого правонаступника щодо корпо­ративних прав, наприклад, у заповіті. Якщо така ситуація має місце в ус­тановчому договорі і встановлена у заповіті, а також збігається з волен призначеного спадкоємця, то автор вважає неможливим змінювати остан­ню волю спадкодавця, тому успадковувати право на участь у підприємств; має спадкоємець, визначений заповідачем;

3) якщо частки у спадщині визначені нерівними, то переваги на спадкування корпоративних прав має той із спадкоємців, який має більшу част­ку у спадщині. Наприклад, спадкоємці за правом на обов'язкову частку отримують лише 1/2 частки від спадщини, яку б вони отримали при спадкуванні за законом. У багатьох випадках така частка є меншою порівняно  з частками спадкоємців за заповітом;

4) спадкоємці за правом на обов'язкову частку є непрацездатними, аде ж участь у підприємстві вимагатиме від них активної поведінки на загальних зборах учасників, а тому вони не завжди здатні належно (а іноді і адекватно, наприклад, коли їх непрацездатність пов'язана з душевною хворобою і їх інтереси у цивільних відносинах представляє опікун) продовжувати справу, розпочату спадкодавцем. Тому переваги на спадкування корпоративних прав мають визнаватися за спадкоємцями за заповітом.

 Іншими словами, корпоративні права померлого учасника корпоративного підприємства у вигляді участі у товаристві за загальним правилом не успадковуються, але вони можуть входити до складу спадщини, якщо про це прямо зазначено в установчих документах, але для реального спадкування  треба встановити тих спадкоємців, які мають успадкувати корпоративні  права у натурі. Так, наприклад, відповідно до ст. 147 ЦК, частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить  до спадкоємця, якщо статутом товариства не передбачено, що такий пе­рехід допускається тільки за згодою інших учасників товариства. Але у разі  існування заперечень проти цього з боку інших спадкоємців, спір може вирішуватися судом.

Так, у випадку смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці можуть бути прийняті в пайовики, якщо інше не обумовлено статутом кооперативу (ч. 4 ст. 166 ЦК), але, крім цього, кількість паїв спадкодавця обумовлює можливість вступу до кооперативу одного чи декількох спад­коємців, отже, можливою є «конкуренція» між спадкоємцями щодо всту­пу до кооперативу. Вважається, що й такий спір може вирішуватися судом  виходячи з переваг одного із спадкоємців перед іншими, наприклад коли  у кооперативі потребується особиста участь, то найздатніший до такої праці й може вважатися таким, що має переважне право на вступ до кооперативу.

Повні товариства при відсутності спадкоємця приймають рішення про вибуття учасника внаслідок його смерті чи оголошення померлим (ст. 129 ZK . При наявності спадкоємців можливий перехід до них частки в капіталі повного товариства, однак для цього буде потрібною згода всіх учасників товариства, якщо інше не зазначено в установчому договорі. У повних товариствах спадкоємці знов-таки повинні виявити свої здібності до виконання покладених на них функцій, наприклад, тих, які виконував померлий учасник, або тих, які загальні збори товариства вважатимуть доцільним доручити його правонаступнику.

      Складним вважається й питання про спадкування прав у командитних товариствах, оскільки до їх складу входять як повні учасники, так і вкладники командитного товариства. Отже, можливими є варіанти смерті повного учасника товариства та вкладника, а тому можуть відрізнятися й ті наслідки, які виникатимуть у кожному із варіантів. Оскільки у ст. 135 ЦK повні учасники командитного товариства прирівнюються у правах до учасників повного товариства, то у цьому випадку особливостей спадку­вання не буде. Якщо йдеться про вкладників командитного товариства, то це питання має вирішуватися згідно з п. З ч. 1 ст. 137 ЦК, де говориться про їх переважне перед третіми особами право набувати відчужувану частку(її частину) в складеному капіталі товариства відповідно до положень ст. 147 ЦК. Здається, що це положення створює певну ієрархію у вирішенні питання щодо спадкування частки, належної померлому вкладнику командитного товариства.

Так, за ч. З ст. 133, ст. 135 ЦК повноваження повних учасників мають визначатися згідно з положенням про повне товариство, якщо інше не встановлено ЦК. У ст. 122 ЦК регламентовано, що за засновницьким дого­вором вести справи повного товариства можуть усі учасники спільно або ведення справ доручається окремим учасникам. Отже, питання про вве­дення нових членів до складу вкладників командитного товариства мають вирішувати повні учасники, які можуть прийняти рішення про компен­сацію належної померлому повному учаснику частки за рахунок майна підприємства тощо. Лише потім може надаватися право набувати відчу­жувану частку (її частину) в складеному капіталі товариства вкладниках командитного товариства, які мають встановлені законодавством перева­ги на придбання таких часток.

Автор вважає, що такий порядок є обов'язковим, якщо інше не встанов­лено установчим договором. Отже, загальна послідовність введення до складу командитного товариства нового вкладника командитного товари­ства має відбуватися за такими етапами:

1.   Рішення загальних зборів повних учасників про можливість і доціль­ність надати дозвіл на придбання частки померлого вкладника командит­ного товариства іншими вкладниками товариства. Альтернативним буде рішення загальних зборів повних учасників про викуп товариством на­лежної померлому вкладнику командитного товариства частки;

2.   Виходячи з положення ст. 137 ЦК про те, що виявити бажання вику­пити частку (її частину) можуть декілька вкладників, тоді зазначена част­ка розподіляється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капі­талі товариства, що зумовлює необхідність повідомлення всіх вкладників про можливість придбання частки. У таких випадках доцільно проводити зібрання вкладників з повісткою зібрання «Про придбання частки помер­лого вкладника». Альтернативним способом вважається письмове пові­домлення про можливість реалізувати своє право на придбання частки;

3.   У разі відсутності бажання у вкладників придбати частку померлого: вкладника командитного товариства перед товариством постане питання про включення до складу товариства спадкоємців такого вкладника. Рі­шення щодо цього має прийматися загальними зборами повних учасників

4.   Якщо спадкоємці відмовляться стати вкладниками частки померлого вкладника командитного товариства, то така частка може бути відчужена третім особам, а спадкоємці мають отримати її вартість.

Отже, автором висловлено гіпотезу про особливість спадкування на­лежної вкладнику командитного товариства частки вкладу, яка, на нал. погляд, має обґрунтований характер, але важливість цього питання зу­мовлює необхідність його регламентації у законодавстві. У статті 1219 ІЗ не досить чітко визначено можливість і, зокрема, особливість спадкування корпоративних прав у ТОВ,AT і кооперативах, коли в установчихмоментах нічого про таку можливість не сказано. Адже статті 147 і 166 13 затверджують можливість закріплення в установчих документах обов'язковість згоди засновників на прийняття спадкоємців у товариство. Але чи є зазначені статті ЦК нормами закону, що дозволяють відповідно до ст 1219 ЦК включати до складу спадщини корпоративні права товариств та кооперативів ?

Що ж робити, якщо в установчих документах зазначено заборону на спадкування участі у товаристві або кооперативі, інші учасники товарист­ві чи один із них не дають необхідної згоди на спадкування? Тоді спадку­вання зазначених корпоративних прав відбутися, за загальним правилом, не може, а має виплачуватися компенсація вартості таких прав. Така ком­пенсація може виявлятися у виплаті в натурі або грошовому еквіваленті вартості чистих активів товариства, пропорційної частки чи паю в статут­ному капіталі.

Аналізуючи порядок оформлення спадкових прав на ім'я спадкоємців, можна побачити, що у свідоцтві про право на спадщину зазначається частка кожного із спадкоємців на спадщину і перелічується увесь склад спад­кового майна.

На практиці виникає запитання, як саме можна оформити права на об’єкт, який визначити реально важко або неможливо. Тобто при наявності у спадкодавця корпоративних прав, як це питання зафіксувати у свідоцтві про право на спадщину. Якщо цінні папери можна перелічити і наз­вати, то корпоративне право являє собою лише фіксацію участі у певному підприємстві, яка супроводжується наявністю у спадкодавця установчого договору, статуту або цінного паперу, в якому встановлено внесок учасни­ка до статутного фонду підприємства. Але ні вартісної оцінки корпоратив­ного права, ні кількісного або якісного переліку корпоративного права не існує.

Пригадуючи значний скандал, який мав місце з придбанням Ф. Кіркоровим права на постановку у Російській Федерації американського шоу, можна зрозуміти, що те саме право разом з обов'язком у результаті їх реалізації можуть породжувати різні економічні наслідки. Так, в активі підприємства може існувати право на показ шоу, надання відповідних послуг тощо, але несвоєчасне або неякісне виконання обов'язків, наприклад, щодо демонстрації шоу, може призводити до розірвання контракту і утрати прав на вкладені кошти. А це може призводити навіть до банкрут­ства підприємства. Отже, наведений приклад свідчить, що оцінити вартість деяких корпоративних прав у період спадкування є неможливим.

Так само називаючи корпоративні права спадкодавця на підприємство можна сподіватися, що на його балансі превалюють активи, а не пасиви. Однак навіть аудиторська перевірка діяльності підприємства не здатна ре­ально визначити економічний стан підприємства у певний момент. Наприклад, за рахунок некомпетентних або злочинних дій директора підприємства у період спадкування підприємство може стати банкрутом. Можна навести безліч прикладів, коли підприємства ставали банкрутами протягом короткого терміну.

Тому, пам'ятаючи про ризик комерційної діяльності, нотаріус не пови­нен сам здійснювати перевірку діяльності підприємства як захід щодо збереження спадкового майна, а має доручити це професіональним аудиторам. Отже, нотаріуса слід наділити повноваженням щодо призначення незалежної аудиторської перевірки діяльності підприємства, у якому є кор­поративні права померлого учасника підприємства, і таке повноваження має увійти до нового Закону України «Про нотаріат».

У цьому зв'язку доцільно й призначати охоронцем майна професіональ­ного директора, а не одного із спадкоємців, який не брав участі в управ­лінні приватним підприємством, тощо. Але найбільш раціональним у такій ситуації виходом може стати визнання прав на спадкування корпо­ративних прав саме того із спадкоємців, який здатен професійно управля­ти підприємством, з урахуванням особливостей його діяльності. Більше того, наведене положення свідчить про те, що такий спадкоємець має от­римувати права на управління підприємством з моменту смерті спадкодав­ця і здатних до управління підприємством спадкоємців доцільно призна­чати виконавцями заповіту.

Нотаріус при наявності у спадкодавця корпоративних прав на під­приємство має на підставі офіційних документів - виписки з Єдиного дер­жавного реєстру юридичних та фізичних осіб обов'язково зазначати част­ку померлого учасника у підприємстві та на підставі проведеної незалеж­ної аудиторської перевірки наводити її вартість.