11.3. Підприємство як особливий об'єкт цивільного права

Втр, 05/19/2009 - 10:20 — Консультант

 

11.3. Підприємство як особливий об'єкт цивільного права

 

Для правильного сприйняття корпоративних прав треба точно і конкретно визначити той об'єкт, щодо якого виникають права в учасників під­приємства. У цьому підрозділі говоритимемо про підприємства, участь у аких зумовлює виникнення корпоративних прав, акцентуємо увагу на особливостях підприємств, властивих усім підприємствам, та на самому понятті «підприємство».

Слід зазначити, що це питання не нове і розглядалося багатьма автора­ми, але досі єдиної концепції не існує, навіть окремі дослідження, присвя­чені цій темі, відрізняються деякою фрагментарністю. Наприклад, останнє фундаментальне дослідження форм юридичних осіб включає розділ Поняття та організаційно-правові форми підприємств», але на запитан­ня - що таке підприємство? - остаточної відповіді не дає. Тим більше, ко­зи постає питання про різні форми організації підприємств, слід акценту­вати увагу саме на особливостях створення тих чи інших підприємств у давній організаційній формі.

О.М. Вінник, говорячи про необхідність удосконалення Закону «Про під­приємства в Україні», наголошувала на тому, що у визначенні підприємства має враховуватися складність цього явища, а саме: економічна, соціальна і юридична природа підприємства. Економічну природу підприємства стано­вить цілісний майновий комплекс, на базі якого забезпечується виробництво визначеної продукції (виконання робіт, надання послуг); соціальною основою підприємства є колектив його працівників, що забезпечує експлуатацію ціліс­ного майнового комплексу підприємства і виробництво відповідної продукції: а юридична природа підприємства - це сукупність прав і обов'язків, необхід­них підприємству для виробництва і реалізації товарної продукції⁴³. Але Куче­ренко І.М. заперечує позицію Вінник О.М.: «Таким чином, вона визначає під­приємство як основну ланку економіки, безпосереднього товаровиробника і су­б'єкта господарських відносин, що силами колективу своїх працівників здійс­нює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку (або задоволення інших нестатків власника майна підприємства) ні базі цілісного майнового комплексу, закріпленого за підприємством на визна­ченому правовому титулі (як правило, праві власності, але не виключається застосування похідних від права власності правових режимів - права повного господарського ведення і права оперативного управління, а також на підстав: договору оренди). Таке визначення поняття підприємства не відображає йог: особливостей як самостійної організаційно-правової форми, і, головне, не дає відповіді щодо визначення об'єкта права власності засновника (власника), яке дає підставу для виділення підприємства як окремої організаційно-правової форми підприємницьких видів юридичних осіб». Автор же вважає, що широ­кий погляд на правову природу підприємства, запропонований Вінник О.М.. саме з позицій економічних, соціальних і юридичних дасть можливість глиб­ше зрозуміти його суть. При цьому автором наголошується, що у такому підході акценти зроблено правильно, оскільки правова природа підприємства може узагальнено аналізуватися з позиції права. Так, економічні показники під­приємства залежать від податків, які підприємство зобов'язане сплачувати се результатами своєї діяльності, а також правом визначаються умови соціального забезпечення працівників підприємства.

Водночас спроби авторів знайти відповідь у Конституції України на всі важливі запитання - це фетишизація основного Закону України. «Стат­тя 93 ГК виділяє такі види підприємств колективної форми власності: ви­робничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємств: громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом. Але цієї форми власності не

існує ні в Конституції України, ні в ЦК України і це суперечить концепції визначення речових прав у ЦК. Але ці підприємства існують на практиці, тому відповідно до наведеної позиції  виходить, що треба говорити про анулювання цієї форми організації підприємницької діяльності. Водночас згідно з принципом цивільного права - свободи договору, обмежувати права засновників не можна.

Отже, як бачимо, існують істотні проблеми при формуванні певного уявлення про підприємство і його роль у цивільних правовідносинах.

Заналізу чинного законодавства в Україні можна дійти висновку, що термін«підприємство» використовується як щодо суб'єктів, так і щодо об'єктів справа. Відповідно до ст. 1 Закону «Про підприємства», який втратив чинністьу зв'язку з прийняттям ГК, підприємство вважалося самостійним гос­подарюючим статутним суб'єктом, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Отже, в даному випадку підприємство було визнано суб'єктом права. За цим самим Законом підприємство створюється за рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу (ст. 5); підприємство діє на основі статуту, що його затве­рджує власник (власники) майна (ст. 9); власник здійснює свої права з управління підприємства безпосередньо або через уповноважені ним органи (ст. 14). Ця концепція була запозичена з ЦК 1963 р., в якому поняття «підприємство» вживалося переважно у розумінні суб'єкта цивільного права зі статусом юридичної особи. Певну однозначність у розуміння змісту поняття підприємство» вніс ЦК 2004 р., у ст. 191 якого записано: «Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності», до складу якого входять усі види майна, приз­начені для його діяльності, права вимоги, борги, а також право на торговель­ну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Таке підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Такої самої позиції дотримуються й інші українські автори.

Але з таким визначенням важко однозначно погодитися хоча б тому, що торговельна марка або інше позначення входять до складу об'єкта нерухо­мості, ним не передбачається можливість використовувати виробничі по­тужності цілісного майнового комплексу. Тобто у цьому визначенні про­понується сприймати підприємство статично, як об'єкт нерухомості, але таке ототожнення буде породжувати на практиці певні ускладнення щодо можливості здачі в оренду не тільки приміщень підприємства, які є неру­хомістю, але і обладнання для виготовлення певних видів речей. Будь-яке підприємство не здатне існувати у статиці, оскільки відсутність діяльності підприємства свідчить про його збитковість. Так, якщо підприємство не працює, то, незважаючи на цей фактор, воно зобов'язане виплачувати ло­патки за землю, на якій розташовані об'єкти нерухомості, тощо. Отже, зу­пинення виробництва - це перший крок до «смерті» підприємства.

Автор погоджується з позицією Я.М. Шевченко, що у цивільному праві підприємство не може бути суб'єктом правових відносин. Цю функцію ви­конує суб'єкт цивільних відносин - юридична особа⁴⁸. Таке положення зу­мовлене тим, що поняття «підприємство» є узагальнюючим поняттям, яке при спробі його персоніфікувати неодмінно буде характеризуватися за та­кими ознаками: самостійний баланс, включаючи відокремлене і належне йому майно, рахунки в установах банків, печатка зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, торговельна марка, зареєстрована на певну юридичну особу, тощо.

У статті 62 ГК підприємство визнається як самостійний суб'єкт господа­рювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування або іншими суб'єктами, для задоволення су­спільних та особистих потреб. Крім того, у ГК визначено види підприємств (приватні, колективні, комунальні, державні та ін.), а також їхні ор­ганізаційно-правові форми. Отже, підприємство вважається самостійним суб'єктом, хоча й у цьому визначенні встановлено види підприємств, тому навіть буквально у законодавстві мова йде про правовий зміст поняття «підприємство» як узагальнюючий термін для певних видів підприємств.

Водночас теоретики визнають за юридичною особою лише такі харак­терні особливості: 1) державна реєстрація; 2) самостійна участь у цивіль­ному обороті; 3) майнова відокремленість; 4) самостійна майнова відпові­дальність. Така мінімальна характеристика юридичної особи порівняно з підприємствами свідчить про те, що ознаки юридичної особи беруться вченими з мінімізованих вимог, встановлених у законодавстві для реєстрації юридичної особи. Автор вважає, що юридична особа уособлює в собі підприємство і навіть здатна забезпечувати діяльність декількох підприємств як щодо самостійних єдиних майнових комплексів, так і не пов'язаних спільними виробничими напрямами діяльності.

Зокрема, автор вважає можливим розглянути діяльність юридичної особи по виготовленню друкованої продукції та відносно самостійну видавничу діяльність. Це положення стане зрозумілим, коли ми його розглянемо у кон­тексті неможливості завантаження друкарського обладнання продукцією лише цього видавництва, оскільки у такому випадку юридична особа дбати­ме про отримання замовлень з інших джерел, а не замикатися на власній інформаційній продукції. Отже, друкарська та видавнича діяльність - це комплексна діяльність юридичної особи, але така комплексність є умовною. оскільки залежить від багатьох чинників. При цьому юридичній особі мо­жуть належати й зовсім різні виробничі потужності, наприклад, з виробни­цтва ляльок та тролейбусів. Закон не обмежує напрями діяльності юридич­ної особи, а зобов'язує лише належним чином їх зареєструвати.

Стереотип нашого уявлення про підприємства закладено з дитинства, навіть з букваря, коли дитину вчили, що підприємство - це обов'язково велика територія, огороджена парканом, де знаходяться будівлі, у яких виготовляються різні господарські або військові речі. Порівняємо дві цитати з одного видання. Перша: «Підприємство як цілісний майновий комплекс визнається нерухомістю, може в цілому або його частина бути обєктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших угод. Так, відповідно до Закону про оренду об'єктом оренди є цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). При цьому підприємство як єдине ціле виступає лише як предмет оренди, а його орендодавцем  є власник або уповноважений ним орган. Відповідно до ч. 1 ст. 4 гам то Закону цілісним майновим комплексом вважається господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними пленерними комунікаціями та системою енергопостачання». Друга: «Поряд із цим слід зазначити, що в орендних правовідносинах підприємство може бути і суб'єктом правовідносин щодо окремо індивідуально-визначеного майна, а з дозволу відповідних органів - також щодо ціліснихмайнових комплексів, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) і нерухомого майна. ...Таким чином, коли підприємство передає в аренду своє майно, воно виступає як юридична особа, а коли воно саме є предметом договору оренди - як майновий комплекс».

Як бачимо, той самий термін «підприємство» пропонується застосовуватиз різним значенням. Автор же вважає, що така практика призводитиме до істотних помилок. Не можна говорити про підприємство і ототожню­вати його лише з цілісним майновим комплексом. Іноді застосування юри­дичної термінології дивує своєю недосконалістю, наприклад, коли говорить, що футболіста здали в оренду. Як можна здати в оренду суб'єкта пра­во відносин, а не певний об'єкт?

При неправильному застосуванні юридичних термінів, ми, по суті, змі­нюємо зміст конкретного поняття, коли говоримо про цілісний майновий комплекс. Ці поняття абсолютно різні: цілісний майновий комплекс - це виробничі потужності підприємства разом з тими нерухомими об'єктами, із зони розташовані, і це поняття не може ототожнюватися із самим під­приємством. Підприємство ж є більш складним об'єктом, якому властиві певні ознаки юридичної особи, яка вправі володіти і майном. Отже, саме майно юридичної особи та окремі права підприємства й можуть підлягати відчуженню. Погодимося і з тим, що підприємство частково може бути об'єктом у цивільному праві, але лише щодо тих об'єктів, які можуть бу­ти відчужені як окремі частини підприємства: окрема будівля, навіть цілийпансіонат відпочинку, який належить підприємству.

Крім того, цілісний майновий комплекс може бути розпродано окремими частинами, якщо подальша доцільність його існування як такого стане збитко­ва продукція втратить попит, застаріє. Будь-який цілісний майновий комп­лекс може удосконалюватися за рахунок зміни обладнання тощо. Тобто понят­на «цілісний майновий комплекс» є умовним і відповідним певному конкретному проміжку часу, а не відповідним за обсягом всьому підприємству.

       Автор вважає доцільним звернути увагу й на те, що поняття «цілісний майновий комплекс» використовується у ЦК й з іншим значенням. Так, у а 2 ст. 490 ЦК говориться: «Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповід­ною частиною». Тобто у цьому визначенні має простежуватися логічний взаємозв'язок між застосованими поняттями «цілісний майновий комп­лекс», хоча у ст. 191 ЦК буквально йдеться про єдиний майновий комп­лекс.

Тому сприйняти сучасні різновиди підприємств, які можуть бути розта­шовані в одній квартирі або взагалі не мати спеціального приміщення, у нас не вистачає уяви. Але такі підприємства існують і такий досвід поши­рюється. Наприклад, вже існує термін «віртуальний офіс», що являє со­бою одну секретарку, яка працює у власній квартирі і лише переадресовує телефонні дзвінки та кореспонденцію декількох підприємств.

Існують комп'ютерні майстерні, які працюють в основному за викли­ком клієнтів і складаються з професіоналів, які виїжджають за адресою, вказаною секретарем, і ремонтують комп'ютери у клієнта вдома або в його офісі. Такому підприємству фактично потрібна лише телефонна лінія, во­ни мобільні і не потребують офісних приміщень. Малі підприємства ор­ганізовуються й при створенні комп'ютерних програм, сайтів тощо, копи кожний працівник працює вдома і навіть отримує замовлення та здає роботу через Інтернет, а гроші отримує за карткою.

Отже, науковий прогрес та значний попит на інформацію зумовлює роз­виток інформаційних (інтелектуальних) підприємств, які орієнтовані вин на сучасні засоби зв'язку і способи виробництва продукції. Якщо раніше мали існувати великі конструкторські бюро, то при розвитку комп'ютер­ної техніки одна людина здатна замінити значний штат допоміжного пер­соналу, який раніше займався виготовленням креслень, розробкою дета­лей тощо. Тепер це здатен зробити комп'ютер і принтер.

Тому й питання щодо спадкування прав на підприємство, яке орієнтоване на виробництво інтелектуальної продукції або надання таких послуг пан­ді стояти не може, а спадкування здійснюватиметься лише щодо розрахун­кового рахунку цього підприємства. Вся «виробнича потужність інтелекту­ального комплексу (підприємства)» - це висококваліфіковані працівники права на яких не спадкуються. Отже, на практиці у разі смерті засновників такого підприємства питання стоятиме лише про доцільність подальшого існування організаційної форми і його остаточне вирішення залежатиме від тих працівників, які створювали інтелектуальні продукти. Якщо їх влаштує продовження діяльності на тих самих принципах, що існували до смерти засновника, то підприємство й далі існуватиме. Коли ж із засновником підприємства пов'язувалася значна особиста роль у створенні інтелектуального продукту або отримувалися замовлення завдяки широко відомому імені засновника, то, найімовірніше, таке підприємство приречене на розпад.

Це положення свідчить про те, що в основному підприємства не успад­ковуються, а отримуються у порядку правонаступництва, якщо братиz: уваги не формальні ознаки підприємства, а сукупність усіх факторів, ж якого воно складається.

Щодо корпоративних прав, то вони можуть успадковуватися спадкоєм­цями, якщо у статуті підприємства існує положення про допустимість такого спадкуванняй інші учасники корпоративного підприємства проти нього не заперечують. В усіх інших випадках спадкується частка у майні корпоративного підприємства, яка належала померлому учаснику цього підприємства.