2.3. Види заповітів та їх класифікація

У законодавстві щодо цивільних правовідносин і, зокрема, спадкових існують такі умови, що, безсумнівно, мають бути повідомлені заповідачу но­таріусом або адвокатом перед написанням та посвідченням змісту заповіту, оскільки мають стосуватись певних правовідносин, які спадкоємцю або за­повідачу після його смерті змінити буде неможливо. Тому особливу увагу нотаріусу слід приділяти саме визначенню справжнього волевиявлення за­повідача, а це неможливо здійснити без короткої, але змістовної консуль­тації щодо всіх можливих варіантів передачі майна конкретним особам, як у порядку спадкування, так і за іншими цивільними правочинами.

Аналіз глави 85 ЦК, що регулює питання спадкування за заповітом свідчить про різні характерні риси тих чи інших елементів спадкових пра­вовідносин, за якими можна узагальнити суто нормативно визначені і те­оретично обґрунтовані види заповітів та запропонувати свою кла­сифікацію видів заповітів за різними критеріями. А саме:

I. За способом розподілу майна:

1)    простий;

2)    частковий (ст. 1236 ЦК);

3)    натуральний;

4)    пропорційний;

5)    змішаний;

II.За характером розпоряджень заповідача:

1)    із заповідальним відказом (статті 1237-1239 ЦК);

2)    з покладенням на спадкоємців обов'язків (ст. 1240 ЦК);

3)    з умовою (ст. 1242 ЦК);

4)    з встановленням сервітуту (ст. 1246 ЦК);

5)    з підпризначенням спадкоємців (ст. 1244 ЦК);

6)    з позбавленням прав на спадкування (ст. 1249 ЦК):

-   з вказівкою причин усунення від права на спадкування;

-   без зазначення причин усунення від права на спадкування;

-   шляхом незазначення в заповіті;

ІІІ. За суб'єктним складом:

1)    особистий заповіт (ст. 1233 ЦК);

2)    заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК);

IV. За особливостями процедури посвідчення заповіту:

1)    секретний (ст. 1249 ЦК);

2)    з участю свідків (ст. 1253 ЦК);

3)    у якому бере участь або зазначається його потенційний виконавець. Наведена класифікація, по-перше, дає можливість узагальнити риси

усіх видів заповітів та вдосконалити поняття «заповіт».

Так, заповітом має визнаватися посвідчене у встановленому законом порядку особисте розпорядження фізичної особи, в якому вона визначає на випадок її смерті спадкоємців, яким бажає передати належні їй на пра­ві власності майно та особисті немайнові права, а також може зазначати умови прийняття спадщини та інші, передбачені законом розпорядження (заповідальний відказ).

По-друге, така класифікація спрямована на забезпечення послідовності дій нотаріусів, вони, знаючи сутність кожного виду, можуть надати ґрун­товну консультацію щодо різних видів заповітів та з урахуванням конк­ретної життєвої ситуації, запропонувати особі найкращий спосіб охорони її прав на випадок смерті.

Адвокати також можуть порадити своїм клієнтам з урахуванням конкрет­них життєвих ситуацій найкращий спосіб захисту їх прав на випадок смерті, зокрема посвідчення спадкового договору чи складення певного виду за­повіту, запропонувати свою допомогу при підготовці проектів заповіту, спад­кового договору чи договору довічного утримання. Широкі верстви населен­ня також нині здатні свідомо вибрати вид заповіту, який відповідатиме їхній волі, адже Центр правових досліджень Фурси пропонує увазі читачів серію «Правовий всеобуч населення», у якій протягом року опубліковано такі кни­ги: «Спадкування за законом та заповітом», де можна знайти інформацію про різні види заповітів, «Спадковий договір», «Договір довічного утриман­ня», у яких розкривається матеріальна природа цих правочинів, процесу­альний порядок їх посвідчення та даються проекти таких договорів.

Автори вважають доцільним зупинитися на аналізі характерних особ­ливостей різних заповітів та подати їхні проекти з метою сприяти но­таріусам у наданні консультацій правового характеру особам, які зверта­тимуться до них за допомогою.

За способом розподілу майна нотаріус може порекомендувати особі посвідчити такі заповіти:

Простий заповіт - заповіт, який стосується всього майна та прав спад­кодавця та розподіляється між чітко визначеними спадкоємцями в рівних частках або все майно заповідається на користь однієї особи (див. проек­ти № 8, 9).

Пропорційний заповіт - заповіт, коли розмір частки кожного спадкоєм­ця визначено спадкодавцем пропорційно його особистому ставленню до кожного із спадкоємців, тобто коли частки спадкоємців визначаються рів­ними або нерівними, наприклад, Сидорову 1/2 (50%) спадщини; Іванову -1/4(25 %) спадщини; Храмку- 1/4 (25 %)спадщини⁰ (див. проект № 10).

Натуральний заповіт - заповіт, коли кожному спадкоємцю буде визначе­но, яке майно перейде у його власність після смерті заповідача, тобто зазна­чення у заповіті конкретного майна і його спадкоємців (див. проект № 11).

Частковий заповіт - заповіт, яким охоплено не всю спадщину, а лише її частину (ст. 1236 ЦК), тобто свідоме розпорядження заповідача лише що­до частини майна, коли решта майна має спадкуватись за законом (див. проект № 12).

Змішаний заповіт - заповіт, коли частину майна заповідач залишає конкретним особам, а іншу частину спадщини ділить між спадкоємцями на пропорційній основі. До змішаних можна віднести й натуральні запові­ти, коли частина майна залишиться незаповіданою (див. проект № 13).

За характером розпоряджень заповідача можна рекомендувати запові­дачеві посвідчити заповіт:

1)    із заповідальним відказом (статті 1237-1239 ЦК);

2)    з покладенням на спадкоємців обов'язків (ст. 1240 ЦК).

2.3.1. Заповіт із заповідальним відказом (статті 1237-1239 ЦК)

Можливість встановлення заповідального відказу передбачена у стат­тях 1237, 1238 ЦК України. Заповідач вправі покласти на одного чи декількох спадкоємців виконання якого-небудь зобов'язання (як правило, за рахунок спадщини), на користь одного чи декількох осіб (таких осіб прийнято називати відказоодержувачами), які у зв'язку з посвідченням заповіту і у разі смерті заповідача здобувають право вимагати виконання зазначеного у заповіті обов'язку, тобто заповідального відказу. Запові­дальний відказ має бути встановлено лише самим заповідачем та включе­но ним у текст заповіту.

       Хочемо звернути увагу на те, що заповідальний відказ може покладати­ся лише на спадкоємців за заповітом; відповідно, не може бути покладено таке зобов'язання на спадкоємців, які спадкують за законом.

Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або ре­чі, що входять або не входять до складу спадщини.

      Предметом заповідаль­ного відказу може бути, наприклад, обов'язок сплатити борг відказоодер-жувача чи придбати будь-яку річ і передати її відказоодержувачу, обов'я­зок надати відказоодержувачу право користування автомобілем протягом певного терміну.

      Найчастіше на практиці заповідальний відказ використовують, наприк­лад, у випадку, коли існують особи, яким Ви, наприклад, не бажаєте пере­давати майно, але й не бажаєте позбавляти їх права користування майном. Наприклад, знаючи, що Ваш син зловживає спиртними напоями, в резуль­таті чого за умови спадкування ним квартири в остаточному результаті дана квартира буде реалізована ним за безцінь, Ви все-таки не хочете позбавляти його права користування житлом. У такому випадку можна заповідати квартиру іншому спадкоємцю (наприклад, дочці) й встановити заповідаль­ний відказ, яким зобов'язати її забезпечити користування квартирою її неб-лагонадійним братом, тобто гарантувати та забезпечувати його право на про­живання у заповіданій дочці квартирі довічно. При цьому право користу­вання квартирою її братом, наприклад, зовсім не означає право користуван­ня членами його сім'ї, іншими його родичами тощо. Такі особи (як згаданий нами вище брат), можуть довічно проживати у такій квартирі, але не мають права розпоряджатися нею. Правильним буде вказати у такому заповіті, що члени його сім'ї можуть проживати там тільки до смерті того, кому це пра­во було передано на підставі заповідального відказу. Інакше факт смерті брата може призвести у подальшому щодо права проживання в даній квар­тирі до суперечки, ініційованої членами його сім'ї.

Як свідчить практика, при включенні до заповіту права користування квартирою, краще вказувати, як буде здійснюватися порядок користуван­ня квартирою, хто і в якій частині квартири може проживати. Важливо зазначити, що дане положення поширюється не тільки на квартиру та право користування нею (як спадкової маси), але і на будь-яке інше за­повідане майно, наприклад, автомобіль, комп'ютер тощо.

     Для спадкоємця обов'язок виконати заповідальний відказ виникає ли­ше у випадку прийняття ним спадщини. Слід також враховувати, що відказоодержувач вправі й відмовитися від прийняття заповідального відказу, що має здійснюватися шляхом подання нотаріусу відповідної за­яви (ст. 1271 ЦК). 

Так, якщо спадкоємець (на якого за заповітом покладено обов'язок ви­конати заповідальний відказ на користь3-ї особи - відказоодержувача) помре до відкриття спадщини (чи відмовиться від прийняття спадщини), обов'язок виконати заповідальний відказ «автоматично» перейде до спад­коємців, до яких переходить його частка. Якщо ж спадкоємців за за­повітом не виявиться і спадщина перейде до спадкоємців за законом, за­повідальний відказ втрачає свою юридичну силу.

Якщо ж до відкриття спадщини помирає відказоодержувач (особа, на користь якої здійснюється заповідальний відказ), заповідальний відказ також втрачає свою юридичну силу, тобто не підлягає виконанню.

Розглянемо таку ситуацію. При житті гр. П. склав заповіт із за­повідальним відказом (сплатити борг онука спадкодавця з оплати кому­нальних платежів у сумі 2000 грн), зобов'язання щодо виконання якого поклав на свого спадкоємця гр. С. Громадянин С. є спадкоємцем як за за­повітом, так і за законом. У даній ситуації для спадкоємця С. найбільш сприятливим варіантом є можливість відмовитися від одержання спадщи­ни за заповітом і одержати її як закликаному до спадкування спадкоємцю за законом. У такому випадку зобов'язання з виконання заповідального відказу на спадкоємця С. не буде покладено. Отже, це положення супере­чить волі заповідача і використовуватиметься завдяки недосконалості за­конодавства.

Крім того, відказоодержувач вправі відмовитися від виконання зобов'я­зання на його користь (заповідального відказу). Відказоодержувач також може бути позбавлений права на одержання спадщини у випадку, якщо відказоодержувач своїми діями перешкоджав виконанню волі заповідача або діяв проти спадкоємців і спадкодавця.

Особливо варто звернути увагу на той факт, що заповідальний відказ підлягає виконанню лише у межах вартості спадкового майна, отримано­го спадкоємцем, з вирахуванням боргів спадкодавця, якщо такі є.

На практиці може виникнути запитання: чи поширюється зобов'язан­ня з виконання заповідального відказу на спадкоємця, який наділений правом на обов'язкову частку у спадщині (обов'язкового спадкоємця)? За­конодавством передбачено виконання заповідального відказу обов'язко­вим спадкоємцем лише у тій частині, у якій спадкове майно, отримане та­ким спадкоємцем, перевищує його обов'язкову частку.

Відказоодержувач вправі вимагати виконання зобов'язання від спадкоємця, який прийняв спадщину, але намагається ухилитися від виконання заповідального відказу. Так, ст. 257 ЦК України встанов­лює трирічний термін позовної давності, який поширюється на право відказоодержувача вимагати виконання спадкоємцем обов'язку вико­нати заповідальний відказ. Даний термін рахується з дня відкриття спадщини.

Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять, до числа спадкоємців за законом. Тобто відказоодержувачами можуть бути спадкоємці за законом будь-якої черги, а також сторонні осо­би. Але, на нашу думку, спадкоємець за заповітом не може одночасно бу­ти й відказоодержувачем, оскільки у такому випадку вважається недоцільним мати подвійний статус, адже статус спадкоємця має бути шир­шим. Тому частка спадкоємця просто збільшуватиметься за рахунок за­повідального відказу.

Але в наведеному у ст. 1237 ЦК переліку суб'єктів не встановлено мож­ливість спадкоємців за правом на обов'язкову частку стати відказоодержувачами. Зі статті 1241 ЦК випливає, що в разі отримання заповідального відказу розмір частки такого спадкоємця має відповідним чином зменшу­ватися на вартість заповідального відказу.

Положення частини першої ст. 1238 ЦК потребують також наукового аналізу, оскільки вони значно розширюють поняття «заповідальний від­каз» і «спадщина». Так, важко погодитися з тим, що пропонується надати заповідачу право передавати відказоодержувачу у власність або за іншим речовим правом те, що не входить до складу спадщини та йому не нале­жить. Таке положення не зовсім відповідає загальним принципам права власності, оскільки лише власник вправі розпоряджатися своєю влас­ністю, а інші особи не вправі примушувати або іншим чином зобов'язува­ти власника щодо розпорядження своєю власністю. Побічно про це поло­ження свідчить ст. 355 КК України.

Наведене положення також суперечить статтям 1216, 1218 ЦК та надає можливість деяким авторам говорити про те, що «зміст заповіту може ви­черпуватися заповідальним відказом». Але тоді фактично існуватиме не заповіт, а заповідальний відказ у «чистому вигляді», що у спадковому праві не передбачено.

Тому загалом вважається сумнівною доцільність подальшого існування заповідального відказу у такому змісті, який він має місце у чинному ЦК, оскільки існують поняття «заповіт з покладенням на спадкоємців обов'яз­ків» (ст. 1240 ЦК) і «заповіт з встановленням сервітуту» (ст. 1246 ЦК). То­му нелогічною є послідовність назв статей 1237 ЦК «Право заповідача на заповідальний відказ» та 1240 ЦК «Право заповідача на покладення на спадкоємця інших обов'язків», оскільки термін «відказ» - це за своєю сут­тю обов'язок, а тому недоцільно їх штучно розділяти.

Про доцільність запропонованої концепції свідчить і ч. 2 даної статті, оскільки поняття «довічне користування будинком» є елементом ширшо­го поняття «сервітут», регламентованого главою 32 ЦК, та для спадкуван­ня за заповітом (ст. 1246 ЦК) у більшості випадків доцільно спадкоємцю передавати право власності на майно.

На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житло­вим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника.

Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухо­мим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є та­ким, що, як правило, не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача, тому при посвідченні заповіту із запові­дальним відказом нотаріус повинен роз'яснити заповідачу такі наслідки. Зокрема, право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше і таке проживан­ня не допускатиме спадкоємець-власник, зобов'язаний виконати лише за­повідальний відказ.

Оскільки право користування житловим будинком, квартирою або іншим нерухомим майном обтяжує право власності, то воно має не тільки зберігати чинність до смерті відказоодержувача, а й має реєструватися у встановленому законодавством порядку. Право на проживання згідно з сервітутом може бути надане одному або декільком відказоодержувачам (ч. 2 ст. 1237 ЦК), а також поширено на окрему сім'ю.

Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припа­дають на це майно.

Під межами реальної вартості майна, яке перейшло до спадкоємця, з ви­рахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно, слід розуміти реальну вартість майна, що визначається на момент прийняття спадщини чи видачі свідоцтва про право на спадщину за ринковими ціна­ми на подібне майно. Але в законі не зазначено, як має надаватися право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею без­коштовно чи платно, тому на практиці можуть виникати спори з цього приводу. Тому вважається, що суд має виходити з того, що оплата оренди за квартиру - це договірні відносини, а в розглядуваній ситуації передача відбувається за заповідальним відказом, тому квартира або інше житло має надаватися для довічного проживання безкоштовно малозабезпеченим осо­бам або зі сплатою лише квартирної плати, тим особам, які проживали на загальних підставах зі спадкодавцем, якщо інше не зазначено у заповіті.

Так, частиною 4 ст. 1238 ЦК передбачено, що відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Спільний аналіз ч. 4 ст. 1238 ЦК та ст. 1271 ЦК свідчить про те, що слід розглядати декілька правових ситуацій щодо прийняття заповідального відказу:

•якщо відказоодержувач не проживав і не користувався майном, зазна­ченим у заповідальному відказі, то він вправі вимагати від спадкоємців його виконання;

•якщо він володів або користувався майном, зазначеним у заповідально­му відказі, то він вправі продовжувати ним користуватися і зареєстру­вати свої права на таку власність;

•але пасивна поведінка відказоодержувача та умови ст. 1271 можуть призвести до того, що він буде вважатися таким, що прийняв запові­дальний відказ, але реально ніяких дій для користування ним не буде здійснювати. Тому вважаємо, що обов'язком спадкоємців є надання за­повідального відказу, але «змусити» відказоодержувача його прийняти вони не вправі. Отже, доцільно встановити термін, який має спонукати відказоодержувача використати своє право або відмовитися від нього, наприклад, рік.

Статтею 1239 ЦК регламентується питання втрати чинності запові­дального відказу.

Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержува­ча, що мала місце до відкриття спадщини. Отож можна зробити висновок, що в разі відмови спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини, за­повідальний відказ продовжуватиме діяти. Це положення ускладнювати­ме виконання деяких заповідальних відказів, за якими конкретний спад­коємець міг бути зобов'язаний на підставі заповіту та ч. 1 ст. 1238 ЦК на­дати власний будинок для проживання відказоодержувача. Тому доцільно вирішити питання про межі заповідального відказу і обмежити його пред­мет лише спадковим майном.

Крім того, деякі автори вважають, що в разі неприйняття спадщини або в інших випадках, передбачених законом, коли буде розглядатися справа про визнання спадщини відумерлою, заповідальний відказ, предметом якого є обмежене право на річ, має трансформуватися у право власності відказоодержувача на таку річ.

Зі статті 1271 ЦК випливає, що також у разі відмови відказоодержува­ча від прийняття заповідального відказу останній має припиняти свою дію. Якщо йдеться про право декількох осіб на заповідальний відказ, то він вважатиметься чинним доти, доки всі особи не відмовляться від його прийняття (див. проекти№ 14, 15, 16).