8.6. Кредитори

Вс, 05/17/2009 - 22:30 — Консультант

 

8.6. Кредитори

 

Автори відносять кредиторів спадкодавця до суб'єктів спадкових пра­вовідносин не лише тому, що формально ст. 1281 ЦК, яка визначає поря­док пред'явлення претензій кредиторами спадкодавця, та ст. 1282 ЦК, де йдеться про обов'язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора, роз­ташовані в главі 87 ЦК. На думку авторів, загальна концепція об'єднання всіх правовідносин, які так чи інакше пов'язані зі смертю спадкодавця і переходом права власності на спадщину, - це правильний шлях одночас­ного розв'язання складних правовідносин, які склались на момент смерті спадкодавця з урахуванням прав та інтересів усіх суб'єктів.

Слід зазначити деяку непослідовність та нелогічність концепції, автори якої не враховують кредиторів як суб'єктів спадкових правовідносин. У цьому підрозділі наведемо суттєвий аргумент на користь включення кре­диторів до суб'єктів спадкових правовідносин. Так, більшість авторів вва­жають за доцільне до спадщини відносити не тільки права, а й обов'язки спадкоємця, але ж обов'язки спадкоємця - це право вимоги кредиторів. Отже, безумовно, в разі смерті особи кредитори набувають право вимоги навіть раніше встановленого в договорі строку. Тому до поняття «спадщи­на» в такому разі виявляють інтерес і спадкоємці, і кредитори спадкодав­ця, а тому вирішення цих правовідносин суто борговими назвати важко, що зумовлюється особливістю «боргового правонаступництва» та особли­востями спадкового процесу.

За чинним законодавством, хоча прямо Цивільний кодекс про це не заз­начає, до кредиторів спадкодавця відносять осіб, боргові права яких щодо спадкодавця виникли ще при його житті. Це положення випливає із тлу­мачення ст. 1281 ЦК, оскільки кредиторові спадкодавця належить протя­гом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкрит­тя спадщини, пред'явити свої вимоги спадкоємцям, які прийняли спад­щину, незалежно від настання строку вимоги, тобто фактично з наступно­го дня, що слідує за днем смерті спадкодавця.

Однак у спадкових правовідносинах можуть брати участь не тільки осо­би, яких визначають поняттям «кредитори», а й інші особи, які за харак­тером інтересів у спадковому процесі також претендують на погашення їхніх витрат за рахунок спадщини.

Отже, найпершим правом кредиторів є передбачена законом можливість пред'явити свої вимоги спадкоємцям, які прийняли спадщину, або вико­навцеві заповіту за місцем відкриття спадщини. За відсутності зазначених осіб претензія може бути пред'явлена в той самий строк в державну но­таріальну контору за місцем відкриття спадщини. Але строк пред'явлення претензії не зумовлює строку погашення заборгованості, оскільки спад­коємець, який прийняв спадщину, відповідає за боргами спадкодавця в ме­жах реальної вартості успадкованого ним майна (див. проект № 118). А з цього положення випливає висновок, що про реальну вартість успадковано­го майна спадкоємець фактично може дізнатися в момент видачі свідоцтва про право на спадщину, тобто після спливу шестимісячного строку. Але ч. 4 ст. 1281 ЦК передбачається позбавлення права вимоги (див. проект № 119).

Однак, безумовно, можливі випадки, коли погашення боргів спадко­давця в найкоротші строки буде в інтересах спадкоємців, наприклад, коли борг спадкодавця визначається з відсотками за користування кредитом, коли за договором можуть застосовуватись штрафні санкції за несвоєчас­не виконання умов договору тощо. З характеру боргових правовідносин, які можуть визначатись також часом настання права вимоги у кредитора, яке може припадати на шестимісячний період прийняття спадщини, є можливість зробити висновок про недоцільність у деяких випадках чека­ти спливу шестимісячного строку для визначення частки кожного спад­коємця.

Тому, на наш погляд, для охорони прав кредиторів у ЦК має бути конк­ретизовано порядок погашення боргів у їх інтересах (ст. 1282 ЦК) та пе­редбачено певні строки. Крім того, борги спадкодавця в загальному поряд­ку не можуть рахуватись із часток, визначених для кожного спадкоємця, а, навпаки, частки (грошовий розмір, майно в натурі) спадкоємців мають визначатись після відрахування боргів спадкодавця. Але при цьому слід враховувати положення ч. 1 ст. 1282 ЦК, що кожен із спадкоємців зобо­в'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відпо­відає його частці у спадщині (наприклад, Івану - 1/2, Степану - 1/4, Сер­гію - 1/4).

Якщо ми й говоримо про те, що спадщина складається з прав та обов'язків спадкодавця, але доцільно розглядати декілька варіантів пога­шення боргів спадкодавця і визначати способи їх погашення, а саме:

 

•   якщо борг спадкодавця більший або дорівнює обсягу спадкового майна (актива спадщини), то в цьому випадку реального спадкування не буде, отримувати свідоцтво про право на спадщину і сплачувати за нього дер­жавне мито нелогічно і в основному Недоцільно. Тому переважне право на «спадкове майно» та права повинні мати кредитори щодо спадкоєм­ців. Але можуть мати місце випадки зменшення вимог кредитора (див. проект № 120);

•   якщо борг менший ніж активи спадщини, то у такому випадку треба розглядати такі варіанти:

 

1)    якщо право вимоги кредитора до спадкодавця на час прийняття спад­щини вже буде наявним, то погашення заборгованості має здійснюватись до видачі свідоцтва про право на спадщину. Тобто це положення не може вва­жатись обов'язковим, воно є загальним. Так, за домовленістю між кредито­ром та спадкоємцями кредитні зобов'язання можуть бути пролонговані, на підставі чого має підписуватись новий договір, у якому боржниками будуть спадкоємці. Але знов-таки права кредиторів на погашення боргів мають превалювати над правами спадкоємців щодо спадкування. Про це свідчить положення ч. 2 ст. 1282 ЦК - вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані за­довольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спад­коємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразо­вого платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі (див. проект № 121);

2)    якщо право вимоги у кредиторів до спадкодавця не має персоніфіко­ваного характеру і настає через тривалий час після видачі свідоцтва про право на спадщину, то за згодою спадкоємців на покриття боргів у такому разі має наставати правонаступництво у виконанні обов'язків;

3)    якщо за спадкодавця не можуть бути виконані його обов'язки спад­коємцями (написання наукової праці, портрету тощо, за які спадкодавець отримав кошти наперед або аванс) навіть у тих випадках, коли строк вимо­ги ще не настав, кредитори вправі вимагати відшкодування зазнаних ни­ми витрат за договором у випадку смерті зобов'язаної особи.

Доцільно також в нотаріальному порядку передбачити можливість ви­дачі свідоцтва про право власності на майно боржника, що переходить до кредиторів у випадку його смерті. Такий порядок видачі свідоцтва можна здійснити за згодою на це всіх без винятку спадкоємців і після перевірки обґрунтованості та обсягу боргових зобов'язань спадкодавця. Ця концеп­ція ґрунтується на спрощеній і диспозитивній основі вирішення правової ситуації, що зумовлюється відсутністю формальних підстав для залучен­ня до процесу погашення заборгованості державної виконавчої служби.

Розглянемо альтернативний спосіб погашення заборгованості, коли один із спадкоємців не погоджується на покриття боргу за рахунок спадко­вого майна або кредитора таке положення не влаштовує. Наприклад, коли суб'єкти не прийшли до згоди щодо вартості конкретного майна чи не змог­ли визначити, яке конкретно майно переходить до кредитора. У такому разі нотаріусу слід вчиняти виконавчий напис на договорі, з якого випли­ває заборгованість. Потім цей документ має передаватись для виконання державній виконавчій службі, яка буде примусово вилучати частину спад кового майна для відчуження. Отже, крім додаткових витрат цей порядок відрізнятиметься більшою тривалістю, чому, на погляд авторів, є мож­ливість запобігти шляхом компромісного узгодження спірних питань.