2.5. Скасування та зміна заповіту

Стаття 1254 регламентує право заповідача на скасування та зміну запо­віту.

Заповіт є особливим одностороннім правочином, який починає діяти лише після смерті заповідача. Однак до смерті заповідач вправі у будь-який час скасувати заповіт шляхом подання відповідної заяви нотаріусу. При аналізі цієї статті слід враховувати, що частина спадщини може зна­ходитися у банку, зумовлюватися страховою виплатою, тому заповідач може спеціально обумовити питання щодо спадкування окремих частин спадщини.

Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Наприклад, першим заповітом було визначено, що автомобіль запові­дається сину Громову Сергію Ярославовичу, а будинок - дочці Громовій Тетяні Ярославівні. Якщо в новому заповіті буде встановлено, що будинок заповідано дружині - Громовій Анастасії Петрівні, то дочка буде позбавле­на права на спадкування, а заповіт щодо автомобіля залишиться чинним.

Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Частиною 3 ст. 1254 ЦК встановлено не­можливість відновлення заповіту, який існував до посвідчення двох нас­тупних. Тобто в разі посвідчення заповіту 01.01.2002 p., 01.01.2003 р. та 01.01.2004 p. відновити положення заповіту від 01.01.2002 р. неможливо, що вважається правильним заходом, який спрямовано на застереження можливої плутанини. У розглянутому випадку третім заповітом заповідач може позбавити дружину права на спадкування, але в цьому разі право йо­го дочки на спадкування не буде відновлене. Заповідачу в такій ситуації пропонується заново висловити своє ставлення до спадкоємців.

Якщо новий заповіт, складений заповідачем, було визнано недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встанов­лених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Положення ч. 4 ст. 1254 ЦК вста­новлює неможливість відновлення попередньо складеного заповіту в разі визнання останнього заповіту недійсним, крім двох випадків, коли:

•   заповіт складено дієздатною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла ними керувати (ст. 225 ЦК);

•   заповіт складено під впливом насильства (ст. 231 ЦК).

Наведений перелік є вичерпним, а тому у разі визнання заповіту недійс­ним, крім випадків, коли існував раніше складений заповіт і недійсність заповіту встановлюється на підставі статей 225 і 231 ЦК, спадкування має здійснюватися за заповітом.

Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто і у порядку, встановленому ЦК для посвідчення заповіту.

У статті 1257 ЦК не наведено характерних рис скасування частини за­повіту та внесення до нього змін, тому, апріорі, вважається:

•   внесення змін відрізняється від скасування тим, що передбачає поси­лання на попередній заповіт як на основу, до якої вносяться зміни;

•   внесення змін кардинально не повинно змінювати основу, до якої вони вносяться.

Наприклад, внесення змін до законодавчого акта триває доти, поки це можливо і доцільно. Хоча формально новий нормативний акт скасовує по­передній, але він з ним пов'язаний хоча б за таким критерієм, як набран­ня чинності. Заповідач же при складанні нового заповіту вправі не зазна­чати про попередні заповіти, а тому вони не завжди пов'язані між собою змістом або будь-яким іншим логічним зв'язком. Саме тому, на наш пог- ляд, законодавцем передбачено виділяти зміни і скасування частин за­повіту. Так, заповідач хоче змінити розмір часток, які будуть успадковані двома з п'яти спадкоємців, доцільність зміни заповіту у цілому в цьому випадку сумнівна. Можна навести безліч й інших причин, наприклад, за­повідач хоче уточнити адресу проживання одного із спадкоємців або місце роботи, хоча такі відомості необов'язково зазначати в заповіті, але вони є необхідними для розшуку і повідомлення спадкоємців про відкриття спад­щини.

Процесуальний зміст внесення змін до заповіту та його скасування є подібним до умов, встановлених для його посвідчення, зокрема:

•   особисте звернення до нотаріуса або уповноважених на посвідчення за­повіту осіб;

•   загальні вимоги до форми нового заповіту або заяви про скасування за­повіту встановлено у ст. 1247 ЦК, а конкретні - у ст. 1248 ЦК та у За­коні України «Про нотаріат».

За пунктом 170 Інструкції заповіт подружжя може бути скасовано кож­ним з подружжя лише за життя обох з Подружжя. Крім того, про зміну або скасування заповіту інформація повинна бути внесена до Спадкового реєстру.

На практиці виникають запитання, а як бути, коли заповіт посвідчуєть-ся подружжям, а після його посвідчення один із подружжя відмовляється від нього. Які дії нотаріуса у цьому випадку та як він повинен діяти, адже він не може скасувати заповіт у цілому, тому потрібно на підставі заяви од­ного із подружжя про скасування заповіту у частині, яка його (одного із подружжя) стосується, зробити відмітку у Спадковому реєстрі, на примір­никах самих заповітів, а саме: на тому, який є у заповідачів, та на примір­нику, який зберігається у нотаріуса. Непростим у цьому контексті є пи­тання щодо часткового скасування заповіту одним із подружжя, коли ни­ми заповідано майно, що перебуває у спільній сумісній власності, тобто без виділу частки кожного. Яку відмітку (за змістом) повинен зробити нота­ріус про часткове скасування такого заповіту одним із подружжя? Автори вважають, що спірні питання мають розглядатися у судовому порядку, то­му спір з приводу внесення змін у заповіт подружжя має вирішуватися су­дом, а не нотаріусом. Водночас нотаріус має прийняти особисту заяву від одного із подружжя, але попередити його про вирішення спору у судовому порядку.