16.5. Визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину (ст. 1301 цк)

Втр, 05/19/2009 - 15:53 — Консультант

 

16.5.Визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину (ст.1301 ЦК)

 

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (ч.11 (див. проект № 160).

У статті 1301 ЦК встановлено, що можливими є випадки визнання сві­доцтв про право на спадщину недійсними лише судом, але названо тільки одну підставу. До наведеного в даній нормі можна додати випадки визнан­ня заповітів недійсними, коли шлюб між подружжям було визнано недійс­ним, а той, хто пережив, спадкував за законом (див. проект № 161), в разі визнання відмови від спадщини недійсною, оскільки недійсність підстави видачі свідоцтва про право на спадщину зумовлює недійсність виданого свідоцтва.

Така категорія справ розглядається в порядку позовного провадження, а тому спадкоємці вправі просити суд вирішити правовідносини відповідно до закону:

• визнати свідоцтво про право на спадщину недійсним;

• визнати свідоцтво про право на спадщину недійсним і врегулювати правовідносини своїм рішенням.

Тому рішення суду лише про визнання свідоцтва про право на спадщинунедійсним зумовлюватиме обов'язок нотаріуса видати нове свідоцтво з врахуванням рішення суду.

Але суд вправі постановити рішення і врегулювати права та обов'язки в:поспадкоємців своїм рішенням. В останньому випадку свідоцтво буде визнаватися недійсним, але нове свідоцтво нотаріусом видаватися не повинно, оскільки рішенням суду будуть встановлені права та обов'язки всіх спадкоємців і за своїми правовими властивостями рішення суду володіє загальнообов'язковістю.

16.6. Перерозподіл спадщини (cm. 1280 цк)

Втр, 05/19/2009 - 15:57 — Консультант

 

16.6. Перерозподіл спадщини (cm. 1280 цк)

ЦК регламентується випадок, якщо після спливу строку для прийняття  спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини 2 і 3 ст. 1272), вона підлягає перерозподілу між ними.

Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації (див. проект № 163).

Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громадяни і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Можливість перерозподілу спадщини зумовлюється тими об'єктивни­ми обставинами, які можуть зумовлювати пропуск строку для прийняття спадщини з поважних причин, коли особа відмовилась від спадщини під примусом тощо. На практиці можуть існувати випадки, коли один або декілька спадкоємців вважатимуться такими, що прийняли спадщину (ст. 1268 ЦК), але не братимуть

участі у її розподілі і реальні частки їм не виділятимуться, тоді як інші спадкоємці отримають свідоцтва про право на спадщину.

Тому можна погодитися з тими авторами, які обґрунтовано вважають що  одним із обов'язків спадкоємців є повідомлення нотаріуса, який видає свідоцтво про право на спадщину, про інших відомих їм спадкоємців. У та­кому  разі перерозподіл спадщини буде негативним наслідком, який спонукатиме спадкоємців, що отримують свідоцтво про право на спадщину, в з сприяння у закликанні до спадкування всіх спадкоємців.

Час, встановлений у даній нормі, - після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями потребує уточнення. Автор вважає, що спадщина може перерозподілятися навіть після видачі свідоцтва про право на спадщину і оформлення та реєстрації прав на спадщину.

Щодо положення про вимогу передати спадкоємцям частину майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації, то це питання слід було б більш ґрунтовно у цій нормі визначити. Автор вважає, що поняття «май­но, яке збереглося» треба сприймати разом з іншими нормами ЦК. Гаран­туючи власнику, який на законних підставах набув право власності, непо­рушність такого права (ст. 321 ЦК), держава має дбати й про його стабіль­ність. Тобто представляється, що в цій нормі йдеться про випадки, коли майно збереглося за правом власності у спадкоємця, а не було відчужене на законних підставах іншій особі. Наприклад, протягом шестимісячного строку можуть змінитися декілька власників на будинок або квартиру. Ос­танні дійсно збереглися в натурі, але вони вже на законних підставах пе­рейшли до нового власника і тому не можуть повертатися спадкоємцю в натурі.

Оскільки у ст. 1279 ЦК встановлено переважне право окремих спад­коємців на виділ їм спадкового майна в натурі, а в коментованій нормі іншого положення не встановлено, то таке право застосовується й при пе­рерозподілі спадщини.

При цьому негативна практика «заниження» вартості об'єктів нерухо­мого майна свідчить також про те, що не завжди договір купівлі-продажу таких речей може однозначно братися за основу при визначенні розміру грошової компенсації. Автор вважає, що спадкоємець у даному випадку вправі вимагати грошової компенсації, але за реальною ціною на день про­дажу майна, оскільки договір купівлі-продажу в таких справах буде лише одним із доказів його відчуження.

Частину 2 даної статті слід розглядати з урахуванням зроблених вище зауважень, оскільки особливість даної норми зумовлена лише способом набуття майна - шляхом визнання спадщини відумерлою (див. проект № 144).