16.2. Строки видачі свідоцтва про право на спадщину (ст. 1298 цк)

Втр, 05/19/2009 - 15:13 — Консультант

 

16.2. Строки видачі свідоцтва про право на спадщину(ст.1298 цк

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

У частині 1 ст. 1298 ЦК встановлено мінімальний строк, в який може бути видане свідоцтво про право на спадщину, а саме: свідоцтво про прав: на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з ча­су відкриття спадщини. Автори вважають, що редакція цієї частини може і повинна бути підкріплена обов'язком не видавати свідоцтва раніше шести місяців. Наприклад: «Свідоцтво про право на спадщину видається спад­коємцям тільки після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщи­ни». Така редакція позбавить можливості говорити про виняткові обставини, згоду всіх відомих спадкоємців на видачу свідоцтва про право на спадщину тощо. Автори акцентують увагу саме на слові «відомі спадкоєм­ці», оскільки реально встановити коло спадкоємців не завжди вдається навіть в шестимісячний термін, наприклад, народжені поза шлюбом діти спадкоємці, які знаходяться за кордоном і для виявлення яких необхід­ний  час, можуть бути необґрунтовано позбавлені права брати участь у розподілі  спадкового майна.

Тому існування мінімального терміну в шість місяців має забезпечити страва всіх спадкоємців на спадкування, дисциплінувати всіх зацікавле­нихосіб від передчасного відчуження майна та дозволяє створити но­таріальну процедуру

вжиття заходів до охорони спадкового майна і видачі свідоцтва про право на спадщину більш конкретною та прозорою.

Максимальний строк видачі свідоцтва про право на спадщину не встановлено і не може бути встановлено в цій нормі, оскільки він залежить не тільки від часу звернення спадкоємців, а й може залежати від: черговості закликання до спадкування, надання права на спадкування підпризначенимспадкоємцям, вирішення цивільних справ про встановлення факту рідинних відносин та ін. судом тощо.

Якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дити­ни,видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини.

Це положення закону застосовується також щодо дитини, зачатої за життя спадкодавця, але народженої після його смерті, у разі спадкування за законом.

Зокрема, про можливість видачі свідоцтва про право на спадщину че­рез три місяці після смерті спадкодавця йдеться у ч. 2 ст. 1298 ЦК, : скільки як відомо дитина народжується зазвичай після сплину дев'яти місяців, а строк для видачі свідоцтва про право на спадщину встановлено у шість місяців. Тому при наявності у спадковій справі відомостей про за­литу спадкоємцем дитину, не буде видаватися свідоцтво про право на спадщину і не відбуватиметься розподіл спадщини. Проте тут вважається необхідним уточнити, що, незважаючи на те, що зачата спадкодавцем, але не народжена дитина, яка не зазначена в заповіті, при народженні живою отримуватиме право на обов'язкову частку, тому абзаци 1 та 2 ч. 2 ст. 1298 ЦК мають бути об'єднані в одну частину. Так, у будь-якому ви­падку зачата спадкодавцем дитина отримуватиме право на спадкування, якщо народиться живою, тому у будь-якому випадку має призупинятися видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини до народ­ження такої дитини.

Але за ч. З ст. 1298 ЦК до закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), якщо це викликано обставина­ми, які мають істотне значення.

Щодо цього положення даної норми, то вона не має прямого відношен­ня до строку видачі свідоцтва про право на спадщину, а мала б входити в іншому контексті до ст. 1298 ЦК. Автори вважають, що видавати спад­коємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фі­нансовій установі), нотаріус вправі, якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення, але зумовлені обов'язками спадкодавця (наприк­лад, на утримання неповнолітньої дитини, утриманців спадкодавця то-по), його інтересами (наприклад, похованням, відшкодуванням понесе­нихіншими особами витрат, встановленням йому надгробка тощо), а не інтересами спадкоємців. У останньому випадку нотаріус має відмовляти в задоволенні клопотання про видачу грошей, оскільки в противному разі можуть порушуватися права інших спадкоємців.

Такий висновок зумовлено й іншим аспектом, оскільки одержані для таких потреб суми не повинні входити до складу спадкового майна, адже спадкоємці реально їх не отримали, а вони були витрачені до видачі свідоцтва про право на спадщину. Цьому принципу деякою мірою супере­чить положення ч. 5 ст. 1268 ЦК, оскільки вважається, що незалежно вія часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Але при буквальному аналізі ст. 1218 ЦК можна зробити вис­новок, що до складу спадщини входять усі права за винятком обов'язків, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припини­лися внаслідок його смерті, оскільки обов'язки не можуть