Глава 16. Оформлення права на спадщину

16.1. Видача свідоцтва про право на спадщину

Втр, 05/19/2009 - 15:09 — Консультант

 

16.1. Видача свідоцтва про право на спадщину

Статтею 1296 ЦК регламентується право спадкоємця на одержання свідоцтва про право на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо. У свідоцтві зазначається все спадкове майно і перераховуються всі спадкоємці та виз­начається арифметична (в простих дробах) частка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину, або належність конк­ретного майна спадкоємцям. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із виз­наченням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Така редакція ч. І от. 1296 ЦК не зовсім чітко регламентує зміст свідоцтва про право на спадщину. Тому автори вважають, що дану норму слід сприймати одночасно з аналогічними вимогами Закону України «Про нотаріат». Взагалі у свідоцтві про право на спадщину доцільно визначити такі положення:

• підстава набуття права спадкування (закон, заповіт, обов'язкова част­ка, підпризначення, заповідальний відказ);

• прізвище, ім'я, по батькові спадкодавця і дата його смерті;

• прізвище, ім'я, по батькові спадкоємця;

• прізвища всіх інших спадкоємців, які закликані до спадкування, із заз­наченням отримуваних ними часток від спадщини;

• перерахувати спадкове майно, яке оформляється;

• зазначити частку, належну конкретному спадкоємцю.

Всі інші відомості зумовлюються законодавством про нотаріат, а тому вони встановлюються в нотаріальній процедурі.

У частині 3 ст. 1296 ЦК має місце положення про те, що відсутність сві­доцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Але слід сказати, що це положення закону треба сприймати у контексті статусу спадкоємця у певні проміжки часу, оскільки редакція даної норми має широкий зміст. Уточнимо такі правові ситуації.

Якщо особа не подала заяву про прийняття спадщини і не вступила у фактичне володіння і управління спадщиною та не отримала свідоцтва про право на спадщину, то слід брати до уваги строк, який минув з дня від­криття спадщини:

• якщо строк, що минув, менше шести місяців, то особа справді не втра­тила право на спадщину. У такому випадку особа ще має можливість д:-дати нотаріусу заяву про прийняття спадщини;

• якщо строк, що минув, більше шести місяців, то особа фактично втра­тила право на спадщину. У такому разі нотаріус не прийме заявуocобипро прийняття спадщини, а має роз'яснити їй право на звернення а: інших спадкоємців або до суду за визнанням її такою, що пропустила строк з поважних причин.

Тому особа, яка не має свідоцтва про право на спадщину, фактично не мас належних документів для підтвердження власних прав на майно спадкодав­ця. Більше того, якщо у свідоцтві про право на спадщину не встановлено на­лежність речі до спадкового майна, то спадкоємці не можуть вважати сем належними правонаступниками спадкодавця у правах на відповідну річ.

Якщо особи не можуть довести свої права на спадщину, то відповідні факти, з якими пов'язується виникнення права на спадкування, встановлюються судом у порядку цивільного судочинства.

На відміну від ст. 1296 ЦК, де йдеться про право на отримання свідоцт­ва про право на спадщину, у ст. 1297 ЦК закріплено обов'язок спадкоєм­ця звернутися до

нотаріуса за отриманням свідоцтвом про право на спад­щину, коли йдеться про спадкування нерухомого майна, що входить в: складу спадщини.

Ця норма є позитивною щодо стабілізації і надання прозорості у правах власності на об'єкти нерухомого майна. Вона за своєю суттю має спонука­ні спадкоємців «зафіксувати» за собою право власності на майно, а також :платити державне мито та інші податки на нерухомість.

Однак при збільшенні податків на оформлення права на спадщину та ти д введенні в дію окремого податку на нерухомість частина громадян бу­їв де здатна прийняти спадщину і сплатити належні платежі, тому неважко передбачити, що такий обов'язок у багатьох випадках не буде викону­ватися. Тут, на наш погляд, слід враховувати також менталітет українського народу, який неуважно ставиться до документального оформлення :в:пх прав. Наприклад, авторам відомі непоодинокі випадки, коли після смерті одного із співвласників приватизованої квартири, інші співвласники які є одночасно спадкоємцями, тривалий час не оформляли своїх прав на частку квартири померлого.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців. Слід зазначити, що ч. 2 ст. 1296 ЦК має декларативний характер, оскільки нею не встановлено максимальних строків звернення до нотаріуса за видачею спадкоємцю свідоцтва про пра­во на спадщину на нерухоме майно, я також негативних наслідків невиконання останнім встановленого в даній нормі обов'язку.

Отже, спонукати до оформлення власних прав на квартиру мають зайві квартирні платежі та сплата податку на нерухомість. Крім того, положен­ня ч.2 ст. 1297 ЦК не має особливого змісту і значення у цій статті, а також повністю збігається з ч. 2 ст. 1296 ЦК, тому автори вважають що цю частину доцільно виключити із даної норми.

Але певні правові особливості видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно встановлено і в інших нормах ЦК. Так, за ст. 47 ЦК спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв’язку з відкриттям спадщини. Правильність такого положення можна підтвердити також і ст. 250 ЦПК, де йдеться про скасування рішення суду про оголошення особи померлою у разі її з'явлення. Для забезпечення ре­ального виконання і гарантування цього положення нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накла­дає на нього заборону відчуження.

Щодо доцільності видачі свідоцтва про право на спадщину кожному із спадкоємців, то це положення має узгоджуватися з особливостями конк­ретних спадкових правовідносин, у яких можуть брати участь різні спад­коємці. Наприклад, нераціональною є ч. 2 ст. 1297 ЦК щодо видачі сві­доцтва про право на спадщину дитині віком 1 рік тощо, оскільки такий спадкоємець не здатен здійснювати своїх прав до набуття дієздатності, то­лу при спадкуванні такою дитиною разом з одним із батьків, свідоцтво, на наш погляд, може видаватися одне на двох спадкоємців.

Якщо свідоцтво про право на спадщину видається державним нота­риусом не на всю спадщину, в тексті його зазначається, яка частка спадщини залишається відкритою.

Спадкоємцям, які одержали свідоцтво про право на спадщину певної частини спадкового майна, у подальшому видаються додаткові свідоцтва про право на спадщину інших частин спадкового майна, яке не перераховане в раніше виданому свідоцтві. У випадку видачі додаткового свідоцт­ва про право на спадщину на інше майно і з'явлення спадкоємців, які не були включені в раніше видане свідоцтво, вони також можуть бути включені у свідоцтво про право на спадщину на додаткове майно за письмовою згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину. Згода вимагається, як­що такі спадкоємці не прийняли спадщину в строки, встановлені зако­ном.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та за наяв­ності виконавця заповіту нотаріус перевіряє обсяг здійснених ним повно­важень. Видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом здійснюєть­ся після припинення нотаріусом повноважень виконавця заповіту.

Особиста явка спадкоємця за одержанням свідоцтва не обов'язкова. На прохання спадкоємця свідоцтво може бути надіслане йому поштою.

Державний нотаріус про видачу свідоцтва про право на спадщину на ім'я малолітнього, неповнолітнього або недієздатного чи обмежено діє­здатного спадкоємця повідомляє (надсилає копію свідоцтва про право на спадщину) орган опіки і піклування за місцем проживання спадкоємця для охорони його майнових інтересів (п. 225 Інструкції).

За видачу свідоцтва про право на спадщину передбачено сплату держав­ного мита, яке складає 0,5% від суми спадщини. Звільняються від сплати державного мита: неповнолітні, реабілітовані, фінансові органи за видачу їм свідоцтва про право держави на спадщину та інші особи відповідно в: Декрету «Про державне мито».

Крім того слід звернути увагу читачів на питання оподаткування спад­щини, але це питання висвітлюється автором Рабовською СЯ. в п. 12." глави 12 розділу IV.