Значення хсКтеор для різних сполук

Сполука	ХСКтеор, мг/дм3
Щавлева кислота	0,18
Ціанідна кислота	0,59
Глікоколу	0,64
Оцтова кислота	1,07
Глюкоза	1,07
Цукроза	1,12
Масляна кислота	1,82
Етиловий спирт	2.09

Біхроматне окиснення визначається методом титрування [18, с.42]. Згідно з ним, надлишок калій біхромату після операції окиснення відтитровують сіллю Мора в присутності індикатора, в якості якого зазвичай використовується ферроїн – комплекс 1,10-фенатроліну з ферум(II) сульфатом (як індикатор може бути також використана N-фенілантранілова кислота). При цьому катіон Fe²⁺ в титранті реагує з катіоном  хрому: 3Fe²⁺ + Cr⁶⁺ = 3Fe³⁺ + Cr³⁺ (1.11)   Індикатор утворює інтенсивно забарвлену сполуку з Fe^{2 +} , і безбарвну – з Fe^{3 +}. Тому коли відновлення Cr^{6 +} до Cr^{3 +} завершено, Fe^{2 +} реагує з індикатором з утворенням ферроїнового комплексу. При цьому забарвлення розчину чітко змінюється від синювато-зеленого до червоно-коричневого, що вказує на момент закінчення титрування [19, с.205].

ХСК визначають також біхроматним методом. Відповідний показник називається перманганатною окиснюваністю. Перманганатна окиснюваність є мірою забруднення води, що окиснює органічні і неорганічні речовини, які здатні до окиснення за умов аналізу, і такими умовами є окиснення розчином калій перманганату (С( KMnO₄)=0,01 ммоль/дм³) в кислому середовищі (H₂SO₄) або при кип’ятіння протягом 10 хв.

Йонне рівняння реакції при окисненні проби калій перманганатом має вигляд [20, с.88] :

MnO₄^- + 8H⁺ + 3ē = Mn⁴⁺ + 4H₂O (1.12)

Для визначення перманганатної окиснюваності використовується більш простий метод, ніж для біхроматної окиснюваності, проте він має обмежене застосування. Так, визначення перманганатною окиснюваністю може бути рекомендовано лише при аналізі природних вод для контролю за динамікою вмісту легко окиснюючих речовин природного походження (наприклад, гумінових кислот). Слід відзначити також, що саме перманганатна окиснюваність є тим показником ХСК, який регламентує якість питної води (норматив становить 5,0 мг/дм³) [21, с.13].

Перманганатна окиснюваність може давати некоректні результати при аналізі стічних вод з наступних причин:

1) калій перманганат – недостатньо сильний окиснювач, тому                 окиснення  багатьох речовин проходить неповно;

2) при кип’ятінні розчинів, що містять перманганат, останній                  розкладається до манган (IV) оксиду і кисню (як в кислому,                  так і в лужному середовищах) [22, с.143].

Випадаючи в осад манган(IV) оксид каталітично прискорює процес, проте в холостій пробі або у відносно чистій воді цього не відбувається. Процес ускладнюється тим, що манган діоксид випадає в осад, що залежить від умов і складу проби.

Як вже зазначалося, в природних водах вміст органічних речовин, які важко окиснюються, зазвичай вкрай мало, і результати, одержані при аналізі природних вод біхроматним і перманганатним методами, практично достатньо близькі.