4. Інвестиційна діяльність підприємства

Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дії фізичних, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій [3]. Інвестиційна діяльність може проводитись у таких формах:

• інвестування, що здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, об’єднання та установами, а також громадянськими та релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

• державне інвестування;

• іноземне інвестування;

• спільне інвестування коштів і цінностей громадянами та юридичними особами України й іноземних держав.

Об’єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, у тому числі основні фонди й оборотні кошти у всіх сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технологічна продукція, інтелектуальна власність, інші об’єкти власності, майнові права і т. ін.

Взагалі управління інвестиціями розглядається на рівні держави, галузі, регіону, підприємства та окремих інвестиційних проектів. Воно включає [12, 15, 26, 27, 37]:

1. управління інвестиційною діяльністю в державних масштабах (держава, галузь, регіон) передбачає регулювання, контроль, стимулювання та підтримку інвестиційної діяльності законодавчо регламентованими методами;

2. управління окремими інвестиційними проектами, що включають діяльність з планування, організації, координації, мотивації та контролю на протязі життєвого циклу проекту шляхом використання системи сучасних методів та техніки управління. Ця система має ціль забезпечити найбільш ефективну реалізацію визначених у проекті результатів за складом та обсягом робіт, вартістю, якістю та відповідністю інтересів учасників щодо інвестиційного проекту;

3. управління інвестиційною діяльністю окремого господарюючого суб’єкта підприємства передбачає управління інвестиційним портфелем підприємства (формування, моніторинг, оцінка якості, реінвестування та ін.), управління оборотним капіталом (короткострокові інвестиції) та ін.

Управління інвестиційною діяльністю включає такі функції: аналіз та прогнозування; стратегічне, поточне, оперативне планування й організація; облік, мотивація, моніторинг (контроль), координація та регулювання управління діяльністю. Перераховані функції суттєво розрізняються у залежності від рівня суб’єкта управління: держави, галузі, регіону (суб’єктів України та АР Крим), господарюючих суб’єктів – підприємств.

На рівні держави управління інвестиційною діяльністю спрямовано на соціально-економічний та науково-технологічний розвиток України і здійснюється:

• у відповідності з державними інвестиційними програмами;

• шляхом прямого управління державними інвестиціями;

• законодавчими заходами стимулювання та заохочення або підтримки (наприклад, введення податкових ставок та пільг, впровадження системи платежів за користування визначеними ресурсами тощо);

• проведення відповідної політики: ціноутворення, фінансової та кредитної,амортизаційної та ін.;

• шляхом контролю державних норм та стандартів, а також виконання правил обов’язкової сертифікації;

• антимонопольними заходами, приватизацією об’єктів державної власності, у тому числі об’єктів незавершеного будівництва;

• експертизою інвестиційних проектів;

Основна мета інвестиційної діяльності – забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізація інвестиційної стратегії держави подані у табл. 1.4.

Таблиця 1.4.

Функції управління інвестиціями на рівні держави

№ з/п	Найменування
1.	Аналіз та прогнозування розвитку інвестиційного ринку з урахуванням його кон’юнктури та загальнодержавних потреб у результатах інвестиційної діяльності
2.	Розробка стратегічних напрямків інвестиційної політики з урахуванням цільових напрямків розвитку країни (суб’єкта України, регіону і т. ін.)
3.	Законодавча діяльність щодо стимулювання, регулювання, підтримки та контролю інвестиційної діяльності
4.	Моніторинг інвестиційної діяльності та реалізації конкретних заходів щодо її регулювання на усіх рівнях (держава – галузь – регіон – підприємство – проект), підтримка та фінансування окремих інвестиційних проектів

У процесі реалізації основної мети інвестиційна діяльність на рівні держави та суб’єктів України має забезпечувати:

1. високі темпи економічного зростання країни (суб’єктів України та АР Крим, регіонів й ін.) за рахунок ефективної інвестиційної діяльності;

2. максимальну частину національного доходу від інвестиційної діяльності;

3. мінімізація інвестиційних ризиків.

На рівні підприємства управління інвестиційною діяльністю здійснюється у відповідності з перспективами розвитку.

В Україні багато аспектів управління інвестиціями підприємства, що складають основний об’єкт функціональної системи управління, все ще знаходяться лише в стадії становлення, зіштовхуючись з об’єктивними економічними труднощами сьогодення, недосконалістю нормативно-правової бази, недостатнім рівнем підготовки фахівців до роботи в складних ринкових умовах. Просування країни по шляху ринкових реформ та подолання кризових економічних тенденцій дозволить повною мірою застосувати теоретичні результати, накопичений закордонний і вітчизняний досвід управління інвестиціями на всіх рівнях [6, 7, 9, 14, 15, 26, 27, 37].

Інвестиційна діяльність – складова частина економічного управління діяльністю підприємства, що потребує визначення організаційно-економічних методів і форм управління всіма стадіями інвестиційних процесів на рівні підприємства – регіону – галузі – національного господарства в цілому.

Ефективне управління інвестиційною діяльністю підприємства забезпечується реалізацією ряду принципів, основні [6, 9, 15, 26, 27] з яких подані на рис. 1.8.

На нашу думку, наведені принципи слід доповнити таким: постійність та коригованість стратегічних цілей щодо загальної системи управління підприємством. Він має дуже важливе значення для підприємств України, враховуючи особливості становища, розвитку та перспективи економіки в цілому, галузі, регіону та окремого підприємства.

1. Інтегрованість із загальною системою управління підприємством. Забезпечення ефективності всіх сфер діяльності підприємства прямо чи побічно пов’язане з вибором напрямків форм інвестування, забезпеченням росту ефективності операційної діяльності, оптимальним фінансуванням інвестиційних проектів, впровадження досягнень науково-технологічного прогресу і т. ін. А це потребує органічного поєднання управління інвестиційною діяльністю з іншими видами діяльності та загальною системою управління підприємством.

2. Комплексний та системний характер формування управлінських рішень. При формуванні та реалізації інвестицій всі управлінські рішення найтіснішим чином взаємозалежні і справляють прямий (чи непрямий) вплив на кінцеві результати фінансової діяльності підприємства в цілому. Управління інвестиціями слід розглядати як комплексну функціональну керуючу систему, що забезпечує розробку взаємозалежних та взаємодоповнюючих управлінських рішень, кожне з яких робить певний внесок у загальну результативність діяльності підприємства.

3. Динамізм управління. Це пов’язано з динамікою факторів зовнішнього середовища за умов трансформації економіки, і в першу чергу, - зі зміною кон’юнктури інвестиційного, фінансового й товарного ринків. Постійно змінюються в часі і внутрішні умови функціонування підприємства. Система управління інвестиційною діяльністю має особливу властивість щодо змін факторів зовнішнього середовища, потенціалу формування інвестиційних ресурсів, темпів економічного розвитку, форм організації операційної, інвестиційної та фінансовою діяльності, фінансового стану тощо.

4. Варіативність підходів щодо розробки окремих управлінських рішень. Обгрунтування кожного управлінського рішення мають врахувати можливі альтернативи. Вибір проектів щодо їх реалізації та прийняття управлінських рішень засновується на певній системі критеріїв, яка формується підприємством самостійно і повинна відповідати вимогам суб’єкта господарювання у сфері управління інвестиційною діяльністю. Критерії необхідно постійно переглядати та уточнювати в залежності від цілей підприємства.

5. Орієнтованість та узгодженість зі стратегічними цілями розвитку підприємства. Управлінські рішення щодо вибору інвестиційних проектів не повинні протирічити головній меті діяльності підприємства і відповідати стратегічним напрямкам його розвитку щодо забезпечення ефективності діяльності підприємства у майбутньому.

6. Постійність та коригованість із загальною системою управління підприємством. Реалізація розглянутих принципів потребує їх постійного уточнення, доповнення та коригування в залежності від впливу факторів внутрішнього та зовнішнього характеру. Це допоможе оперативно реагувати на зміни та забезпечити ефективну систему управління інвестиційною діяльністю підприємства. Ефективна система управління інвестиціями – це основа високих темпів розвитку підприємства, досягнення необхідних результатів його інвестиційної, операційної та фінансової діяльності.

ВИСНОВКИ

Першим законодавчим актом у сфері правового регулювання іноземних інвестицій був Закон України «Про захист іноземних інвестицій в Україні», який був прийнятий 1991 р. Він не відповідав загальним вимогам, тому що вміщав в себе лише певні загальні фрази, які стосувалися захисту та гарантування іноземних інвестицій. У 1992 – 1993 роках Верховною Радою України були прийняті важливі закони, а саме Закон України «Про іноземні інвестиції» (який пізніше був скасований Законом України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» від 17.02.2000), «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій» (який також втратив чинність на основі Декрету КМ України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996) та декрет КМ України «Про режим іноземного інвестування». Прийняття цих законів дали поштовх до збільшення надходжень іноземних інвестицій в економіку нашої держави. Прийняті закони встановлювали преференційний режим інвестування, що дозволяло підприємствам з іноземними інвестиціями отримувати податкові пільги, якщо інвестування було здійснене у встановленому законодавством розмірі. Ці пільги називалися «податкові канікули».

Пізніше зазначені законодавчі акти були скасовані, але держава надала гарантії підприємствам, які вже працювали на той момент і запевнила, що податкові пільги будуть залишені за ними. Ці гарантії були затверджені в Постанові Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України "Про режим іноземного інвестування"».

У 2000 році був прийнятий закон, який скасовував усі пільги для іноземних інвесторів і надавав їм рівний статус з вітчизняними інвесторами. Для іноземних інвесторів був встановлений національний режим інвестування.

Потрібно також відмітити, що інвестор, який хоче проводити інвестиційну діяльність в Україні повинен бути обізнаний не лише в Законах України «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», а також враховувати положення таких законів та нормативно – правових актів як Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про зовнішньоекономічну діяльність» тощо. Це створює певну перешкоду через необхідність опрацювання великої кількості правових документів, які мають до інвестиційної діяльності непряме відношення.

Відносини між Україною та інвестором регулюються адміністративними актами, тобто регламент інвестиційної діяльності регулюється державою в односторонньому порядку. Зміни може вносити лише держава, тому для інвестора відсутні гарантії непорушності умов його діяльності в державі. Таким чином інвестор змушений вкладати у свою діяльність додаткові кошти задля покриття ризику нестабільності законодавства, що створює ще одну проблему для покращення інвестиційного клімату України.

Ситуація, яка склалася на сьогоднішній день потребує швидких обґрунтованих змін. Законодавчу базу потрібно зробити стабільною, прийняти відповідні закони та нормативно – правові акти, які допоможуть покращити інвестиційний клімат в державі.

Насамперед потрібно надати певні гарантії інвесторам і закріпити їх на законодавчому рівні. Необхідно забезпечити виконання цих гарантій, що посилить довіру іноземних інвесторів до України. Україна вже зробила певні кроки для покращення інвестиційного клімату. Значну частину законодавства держави становлять міжнародно-правові акти, учасником яких є Україна: міжурядові угоди про заохочення та взаємний захист інвестицій, які укладаються урядом України із урядами відповідних країн, та якими регулюються основні питання взаємин сторін такого договору в галузі інвестиційної діяльності та багатосторонні міжнародні угоди, конвенції, які спрямовані як на захист іноземних інвестицій, так і на врегулювання інших питань, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності.

Існування таких угод підсилює рівень захисту відповідних інвестицій, встановлює порядок вирішення інвестиційних спорів, що виникають як між державою та відповідним інвестором, так і між підприємствами країн – сторін відповідних договорів, підсилюють шанси інвесторів на правосуддя, й відповідно, на ефективний захист інвестицій. [Іноземні інвестиції в Україні – законодавче регулювання [Електронний ресурс] : Бондарєв Т. // Юргазета – 2004. - № 20 (32) 

Режим доступу до ресурсу: http://www.yur-gazeta.com/oarticle/1111/]

Інвестиційний клімат України можна покращити шляхом призначення для іноземних інвесторів преференційного режиму інвестування. Надання податкових пільг (в тому числі і «податкових канікул») зробить Україну для інвесторів більш привабливою.

Потрібно прийняти закони, які будуть регламентувати інвестиційну діяльність у повному обсязі (правила проведення інветиційної діяльності, права та обов’язки сторін, гарантії для інвесторів, затвердження законів та їхня незмінюваність у майбутньому) і кодифікувати їх.

У випадку, коли закони України супроводжуються застереженням: «якщо інше не передбачене законодавством» необхідно, щоб усі можливі винятки з відповідної норми були передбачені в тому нормативному акті, в якому міститься саме правило.

Отже, ми відзначили, що інвестиційний клімат в Україні є незадовільним. Цьому сприяють деякі чинники, вплив яких робить нашу країну не привабливою для закордонних інвесторів. Через це надходження в країну іноземних вкладів значно скоротилися, що впливає на економіку держави негативним чином. До основних з них ми віднесли:

• нестабільність законодавства;

• відсутність гарантій інвестицій;

• запровадження національного режиму інвестування, скасування податкових пільг;

• змушення інвестора ознайомлюватися з законодавчими документами, які до інвестиційної діяльності мають непряме значення;

• застереження в законах, які не мають чіткого вираження і створюють таким чином можливість проводити маніпуляції з законом.

Існування цих проблем погіршує інвестиційний клімат нашої держави. Вирішення поставлених проблем покращить інвестиційний клімат в Україні і дасть змогу залучити більшу кількість інвесторів. Для вирішення поставлених проблем потрібно провести ряд заходів. Основними з них є:

• створення стабільної законодавчої бази для регулювання інвестиційної діяльності;

• створення гарантій інвесторам, що дозволить їм почувати себе захищеними;

• створення преференційного режиму інвестування, запровадження податкових пільг для залучення більшої кількості інвестицій;

• створення законів, які будуть чітко регламентувати порядок здійснення інвестиційної діяльності у всіх аспектах, що дозволить іноземному інвестору знайти перелік всіх правил в одному законі;

• зробити чіткі визначення усіх винятків у законах, які супроводжуються застереженням: «якщо інше не передбачене законодавством»;

• прийняті закони не повинні мати зворотної чинності (неприпустимість зворотної дії закону).

Стабільність законодавчої бази та гарантії інвестиційної діяльності - це необхідна умова укладення серйозних контрактів, які передбачають мільярдні інвестиції з тривалим строком окупності проектів.