2. Характеристика окремих видів звільнення від кримінальної відповідальності.

2.1 Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 кк)

Стаття 45 КК встановлює: «Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завданні нею збитки або усунула заподіяну шкоду». Очевидно, що в цьому разі закон передбачає обов’язкове і безумовне звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Дана норма передбачає новий, невідомий попередньому КК, вид звільнення від кримінальної відповідальності. Раніше дійове каяття розглядалось як обставина, що пом’якшувала відповідальність і враховувалась судом при призначенні покарання (п.1 і п.8 ст.40 КК 1960 р.). Сутність дійового каяття як підстави обов’язкового звільнення від кримінальної відповідальності полягає в тому, що особа, яка вчинила злочин, не лише внутрішньо переживає і словесно розкаюється у вчиненому, але й підтверджує це своїми соціально корисними й активними діями. Вчинити їх вона може з власної ініціативи, проте застосування ст.45 КК не виключається й у тому разі, коли дійовому каяттю передувала роз’яснювальна робота компетентних органів про позитивні наслідки поведінки, описаної у цій нормі КК.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям за таких умов:

• особа вчинила злочин вперше;

• вчинено злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості;

• особа після вчинення злочину щиро покаялася;

• особа активно сприяла розкриттю злочину;

• особа повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Ст.45 КК може бути застосована лише за наявності всіх перелічених у ній обставин, які засвідчують дійове каяття особи. Разом із тим, звільнення від кримінальної відповідальності, згідно зі ст.45 КК, не повинно виключатись у тому разі, коли винний об’єктивно позбавлений можливості виконати всі вимоги, які містяться у цій нормі. Наприклад, якщо злочинне посягання фактично не спричинило суспільно небезпечних наслідків, у посткримінальній поведінці особи, яка звільняється від відповідальності на підставі ст.45 КК, можуть бути відсутні такі дії, як повне відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди. Сфера застосування ст.45 КК охоплює як закінчені, так і незакінчені злочини. Відсутність активного сприяння розкриттю злочину з боку винної особи може бути зумовлена тим, що правоохоронним органам і без її допомоги вдалося повністю розкрити злочин.

Якщо злочин вчинено у співучасті, питання про звільнення від відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям вирішується лише щодо того співучасника, який виконав всі вимоги, зазначені у ст.45 КК.

Під вчиненням злочину вперше у ст.45 КК потрібно розуміти те, що: 1) у особи немає непогашеної або не знятої судимості за раніше вчинений злочин будь-якої тяжкості; 2) відсутня кримінальна справа, порушена у зв’язку із вчиненням особою злочину будь-якої тяжкості. Особою, яка вперше вчинила злочин, з юридичної точки зору слід також визнавати того, кого за раніше пред’явленим обвинуваченням судом було виправдано, а також того, хто раніше, хоч і вчинив кримінально каране діяння, проте у встановленому законом порядку був звільнений від кримінальної відповідальності.³ Особами, які вчинили злочин вперше, вважаються реабілітовані особи, особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання, а також особи, котрі відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких усунена законом (відповідно до ч.3 і ч.4 ст.88 КК вони визнаються такими, що не мають судимості).

Злочин невеликої тяжкості - це злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м’яке покарання (ч.2 ст.12). Злочин середньої тяжкості - це злочин, за який передба­чено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років (ч.3 ст.12). Але щодо злочинів середньої тяжкості, то в ст.45 обумовлюється, що це повинні бути обов’язково злочини вчинені з необережності. За наявності умислу при вчиненні злочинів середньої тяжкості виключається можливість застосування звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.

Вирішуючи питання про те, до якої категорії злочинів (невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких) належать вчинені до набрання чинності новим КК злочини, передбачені КК 1960 p., потрібно керуватися ст. 12 нового КК, якщо це пом’якшує відповідальність осіб, котрі вчинили злочини до набрання чинності цим КК. В інших випадках необхідно застосовувати відповідні положення КК 1960 р. (п. 18 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 p.).

Щире каяття означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро шкодує про вчинене, негативно оцінює злочин, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Щире покаяння може мати місце на будь-якій стадії кримінального процесу, у тому числі після того, як правоохоронними органами зібрані докази вини особи в інкримінованому їй злочині. Будучи внутрішнім, морально-психічним процесом у свідомості правопорушника, щире покаяння підлягає встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням постзлочинної поведінки винного, правдивості його свідчень під час дізнання, досудового слідства і розгляду справи у суді тощо.

Під активним сприянням розкриттю злочину слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам правосуддя у встановленні істини у справі, з’ясуванні тих фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину. Конкретно така поведінка може полягати, наприклад, у повідомленні про всі відомі епізоди й обставини злочинної діяльності, викритті інших співучасників, визначенні ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги у встановленні їх місцезнаходження та затриманні, в активній особистій участі у слідчих та оперативно-розшукових заходах, у видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом, або повідомленні про місцезнаходження таких предметів тощо. Приховування від компетентних органів окремих, відомих винному співучасників злочину виключає наявність такої обставини, як активне сприяння розкриттю злочину.

Якщо допомога правоохоронним органам з боку винного не привела до позитивних результатів (наприклад, незважаючи на неї, не вдалося затримати співучасників), ця обставина сама по собі не повинна перешкоджати застосуванню ст.45 КК.

Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди - це дії, які фактично усувають негативні наслідки вчиненого злочину. Закон прямо вказує на те, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям можливе тільки у разі реального відшкодування у повному обсязі заподіяної злочином шкоди.

Відшкодування збитків або усунення шкоди повинно бути добровільним. Добровільність відсутня у випадках, коли відшкодування збитків або усунення шкоди здійснюється під якимись умовами, наприклад, подання письмової заяви потерпілим про прощення особи, яка вчинила злочин, про відмову потерпілого від якихось претензій до цієї особи в майбутньому тощо.

Відшкодування збитків або усунення шкоди може бути здійснено не тільки винним, а й іншими особами (наприклад, батьками неповнолітнього, родичами, близькими тощо). Важливо, щоб ініціатива щодо такого відшкодування виходила саме від імені особи, яке вчинила злочин, і вона об'єктивно не мала можливості зробити це особисто (наприклад, внаслідок відсутності власних коштів, перебування під арештом тощо).

Слід пам’ятати, що сприяння розкриттю злочину і добровільне відшкодування заподіяної шкоди у випадках, коли особа не може бути звільнена від кримінальної відповідальності враховуються судом як обставини, що пом’якшують покарання (п.п. 1 і 2 ч. 1 ст. 66).