Тема 12. Семіотика і структуралізм

Семіотика — це наука про знакові системи у найншршому розумінні (мистецтва, культури, суспільства, тварин тощо). Об'єктом семіотичних досліджень є всі сфери культурної діяльності, які можна розглядати як систему знаків, організованих відповідно до культурних кодів та процесу¹ означування. Засновниками семіотики вважаються Фердинанд де Соссюр (18574913) і Чарльз Пірс (1839-1914).

Де Соссюр вважав, пише Георгій Почепцов, що основу мови складають не самі складові елементи, а стосунки між ними. Він наводив приклад шахів, коли гравцям байдуже, з чого зроблені фігури і шахівниця, але важливими є правила гри, система взаємовідносин, котра надає фігурам сенс і значення. Вчений також визнав головним для лінгвістики як підрозділу семіотики розуміння подвійної сутності знака. Де Соссюр назвав два основоположних принципи знака: 1) зв'язок між формою і змістом, між означуючим та означуваним має умовний характер; 2) означуюче (форма) побудована лінійно. Це означає, що ми вимовляємо слово за словом, а не всю фразу одночасно. Здійснивши перехід від факта до системи в якості заснування теорії. Фердинанд де Соссюр запропонував нову парадигму побудови лінгвістичного знання.

Чарльз Пірс був логіком і на відміну від лінгвістичної спрямованості Де Соссюра, вважав цю науку іншою назвою семіотики, розуміючи під останньою формальне вивчення знаків. В галузі знакової теорії Пірс відомий введенням у розгляд людського чинника — інтерпретатора. Він запропонував розглядати знакові стосунки у вигляді: Знак, Об'єкт, Інтерпретатор. Це від початку означало звернення уваги на суб'єктивний момент і заперечення претензії на абсолютний об'єктивізм методології структуралізму.

Структуралізм є теоретичним напрямом, що зосереджує свою увагу на внутрішніх зв'язках мови, всіх символічних і дискурсивних системах, підрозділом або методологічною акцентацією семіотики. Структуралізм у літературознавстві — один з наукових підходів для вивчення літератури як мистецтва у системному акспекті. Його започатковує Володимігр Пропп своєю книжкою «Морфология сказки» (1928).

Семіотика мови та літератури є наукою про так знакові системи, яким притаманна функція висловлювання — самого принщшу знака тут недостатньо. Досліджуючи народні казки, Пропп виявив певну кількість постійних елементів, які вибудовують той чи інший сюжет. Він вводить поняття системи або структури, розуміючи її синтаксично. Юрій Степанов зауважує, що Володимир Пропп не зміг зрозуміти її семантично, тобто як «ціннісну». Синтаксичний рівень розглядає внутрішні стосунки між знаками. Семантичний — між знаками й тим, що вони означають. Прагматичний — між знаками і тим, хто їх

39

сприймає.

Основна тенденція розуміння структури у літературознавців структуралістів полягає в тому, що її складові елементи розглядають як функції. Розглядаючи текст літературного твору крізь призму здобутків семіотики, структуралісти прагнули наблизити літературознавство до точних наук, уникнути розпливчатості й суб'єктивізму. З одного боку, виникнення структуралізму вкладалося у загальну логік}' зміни естетичних мод, — після екзистенціалізму, — аз другого — було пов'язане із захопленням детермінізмом (і навіть марксизмом) початку століття.

Етнолог Клод Леві-Строс висуває кілька вимог, за умови дотримання котрих модель може вважатися структурою. Передусім структурою є певна система, яка складається з таких елементів, що зміна одного з них тягне за собою зміну всіх інших. По-друге, будь-яка модель належить послідовності перетворень, кожне з яких відповідає моделі того самого типу⁷, так що певна кількість цих перетворень створює групу моделей. По-третє, вищезазначені властивості дозволяють передбачити, яким чином буде реагувати модель на зміну одного з елементів, що її складають. Нарешті, модель має бути створена таким чином, щоб її застосування охоплювало всі досліджувані явища.

За Ж. П'яже, структуру можна визначити як модель, прийняту у лінгвістиці, математиці, логіці, фізиці, біології тощо, що відповідає трьом умовам:

а) цілісності — підпорядкування елементів цілому і незалежність останнього;

б) саморегулюванню — внутрішнє функціонування правил у межах даної системи;

в) трансформації — упорядкований перехід однієї підструктури в іншу.

Іншими словами, структура має бути самодостатньою і функціонувати за певними об'єктивними законами. Однак двоє різних дослідників ніколи не вибудують однаков структури при оцінюванні того самого тексту. Тобто повністю виключ ти суб'єктивний момент неможливо. Тому Ролан Барт (1915-1980) пише: «Метою будь-якої структуралістської діяльності — байдуже, рефлективної чи поетичної — є відтворення «об'єкта» таким чином, щоб у подібній реконструкції виявилися правіша функціонування («функції») цього об'єкта. Таким чином, структура — це, по суті, відображення предмета, але відображення направлене, зацікавлене, оскільки модель предмета виявляє щось таке, що залишалося непоміченим чи неінтелігибельним у самому предметі, що моделюється.

Структуральна людина бере дійсність і розчленовує її. а потім возз'єднує розчленоване; на перший погляд, це видається маловажливим (тому дехто і вважає структуралістську діяльність нецікавою і некорисною). Однак з іншої точки зору виявляється, що ця дрбниця має вирішальне значення, бо в проміжку муж цими двома об'єктами, чи двома фазами структуралістської діяльности, народжується щось нове і це нове є не що інше, як

40

інрелігибельність вцілому. Модель — це інтелект, доданий до предмету, і такий додаток має антропологічну значимість у тому сенсі, що він виявляється самою людиною, її історією, його ситуацією, його свободою і навіть тим спротивом, котрий природа робить її розумові».

Учнем Володимира Проппа був Воман Якобсон (1896-1982) — активний учасник ОПОЯЗа (Общество по изученшо по...тического язьїка) та Празького лінгвістичного гуртка, який пізніше справив великий вплив на Клода Леві-Строса. До спадкоємців традиції російських формалістів належав і професор Тартуського університету Юрій Лотман (1922-1993), що створив центр і школу семіотики на території Радянського Союзу. Він веде мову про культуру як про семіотично організований простір: «З точки зору вивчення культури існують тільки ті повідомлення, котрі є текстами. Всі інші ніби не існують і до уваги дослідником не беруться. У цьому сенсі можна сказати, що культура є сукупністю текстів або складно побудований текст».

Юрій Лотман вводить поняття «вторинних моделюючих систем», які є такими щодо природної мови як «первинної моделюючої системи». Таким чином, будь-який текст обов'язково належить до певної національної культури: «В реально-історичному функціонуванні мова і культура нероздільні: неможливе існування мови (у повнозначному розумінні цього слова), яка б не була занурена в контекст культури, і культури, котра не мала б у центрі себе структури типу природної мови. /.../ Культура — генератор структурності, цим вона створює навколо людини соціальну сферу, котра, подібно до біосфери, уможливлює життя, щоправда, не органічне, а суспільне».

Марія Зубрицька вказує, що структура літературного твору — це спосіб зв'язку між складовими частинами, компонентами твору як цілісного організму, система істотних вирішень між ними. Ще з часів Арістотеля структуру твору вбачали у стосунках теми, фабули, перипетій, характерів, дійових осіб, мовних засобів. Гегель характеризує чотиричленну структуру твору: а) представлений світ; б) його естетичний вигляд; в) значення мовних форм; г) мовлення і його звукову організацію.

Юрій Лотман розвинув семіотичний аналіз поезії. Він розглядає поетичний текст як складну ієрархієну систему, елементи якої взаємопов"язані між собою. Кожний лтературний текст втягує кілька систем (рима, метр, лексичні елементи), а напруженість між цими різними системами впливає на читача.

Структуралізм спонукав літературознавців до поглибленого вивчення літературних творів — до найдрібшпшх нюансів. Літературознавство більше схилялося в бік науки, все далі від довільних міркувань на тему або з приводу. За умови уникнення ідеологічної абсурдизації, ця методологія реалізується як надзвичайно цікавий прикладний аспект