4 Попит, пропозиція грошей. Графічна модель грошового ринку.

Суть попиту на гроші

Економічна теорія розглядає попит на гроші як попит на певний запас грошей. Слід відрізняти зміст понять «попит на гроші» та «попит на грошовий доход». У першому випадку йдеться про запас грошей, що існує на певний фіксований у часі момент. Розміри цього запасу можуть вряди-годи змінюватися. На відміну від цього поняття «грошовий доход» характеризує не запас, а потік грошей. Його обсяг визначається не на визначений момент, а за певний відтинок часу. Коли говориться, що ваша місячна заробітна платня становить 1 тис. українських карбованців, то йдеться про потік грошей, ваш доход.

Певна річ, що кількість (запас) грошей, якими володіє та чи та особа на даний момент, значною мірою залежить від її доходу. Однак у цьому випадку може бути й інша залежність. Ви можете збільшити свій запас грошей, якщо маєте намір і можливості збільшити обсяг споживання дорожчих продуктів харчування чи збираєтесь піти у відпустку.

Отже, першим, на чому має зосередитися Ваша увага при визначенні суті грошового попиту (Мd), є положення про те, що йдеться про попит на запас грошей, сформований на певний момент.

Наступна проблема, яку слід осмислити, пов'язана встановленням залежності між попитом на гроші та тратами, що виникають у зв'язку з його задоволенням. Попит на ті чи інші блага (товари) пов'язується економічною теорією з витратами (у західній економічній літературі вживається ширше поняття — жертвами) особи, яка прагне отримати відповідну кількість благ. При цьому необхідно враховувати, що у будь-якого блага існують замінники, здатні певною мірою компенсувати задоволення повідних потреб. Економічна теорія виходить з того, що ринок завжди надає покупцеві можливість альтернативного вибору. Ви можете доїхати до стадіону міським транспортом чи на таксі. Вибір залежить від зіставлення витрат і вигоди, що отримується вами в першому чи другому випадках.

Ці загальні положення теорії попиту легко трансформуються у визначення суттєвих характеристик попиту на гроші. Як зазначалося, цей попит пов'язаний з бажанням особи мати у своєму розпорядженні, чи, як кажуть, на руках, у будь-який час певну суму грошей, не витрачаючи їх. У такім разі, віддаючи перевагу триманню у своєму портфелі відповідної суми грошової маси, ви позбавляє-себе певної кількості благ (цінностей), яку можна отримає в обмін на вказані заощадження. Це може бути цій книга, новий предмет хатнього вжитку чи туристична подорож. Але не тільки. Ви могли б використати зайву частину свого заробітку, що зберігається у вашому гаманці на придбання акцій чи облігацій і отримувати від цього грошовий відсоток. Мова йде знову ж таки про те, утримання певного запасу грошей, їх тезаврація, пов'язана з відповідними жертвами (втратами): ви позбавляєтесь можливості задоволення своїх поточних потреб чи додаткової частки можливого доходу.

З урахуванням цих процесів монетарна теорія вносить додатковий момент у характеристику попиту грошей. Його зміст розглядається лише як попит на певний запас грошової маси, а не як попит на одну з можливих форм багатства.

Отже, попит на гроші – це запас грошей, яким економічні суб'єкти прагнуть володіти на певний момент. Він може означати частину багатства, яким володіють учасники господарського життя у ліквідній формі грошей, як засобом обігу і засобом збереження вартості. У відповідності до цього розрізняють три групи мотивів попиту: попит на гроші економічних суб'єктів для задоволення поточних потреб, мотив завбачливості і спекулятивний мотив.

Попит на гроші як засіб обігу включає попит на ділові угоди і операції, а його теоретичне обґрунтування базується на методологічних засадах рівняння обміну І.Фішера, яке аргументує пряму взаємозалежність між кількістю необхідних для обігу грошей і швидкістю їх обігу, з одного боку, та абсолютним рівнем цін і реальним обсягом виробництва, з іншого. Класичне формулювання цієї теорії має вигляд:

МV = РQ , (1)

де М - кількість грошей, що перебуває в обігу (пропозиція

грошей);

V - швидкість обігу грошей;

Р - рівень цін;

Q - реальний валовий внутрішній продукт (ВВП), або

реальний обсяг виробництва.

Згідно з цим рівнянням можна визначити грошову масу, необхідну для розміщення та реалізації реального продукту:

М = РQ / V . (2)

Однак грошова маса, як правило, значно менша (ВВП) в індексованих цінах (РQ), оскільки швидкість обігу грошей становить кілька оборотів за рік.

Індекс цін:

Р = МV / Q . (3)

Формула виражає пряму пропорційну залежність цін від кількості грошей в обігу. Швидкість обігу грошей:

V = РQ / М . (4)

Оскільки швидкість обігу грошей (V) обернено пропорційна їх кількості (М), то високе значення V зменшує потребу в грошах, в їх додатковій емісії.

Якщо виходити з припущення, що пропозиція грошей на ринку має дорівнювати величині попиту на них, то в такому разі параметр М можна замінити на параметр Мd - величину попиту на гроші, тобто кількість грошей, яку економічні агенти бажають; зберегти як частку своїх портфелів активів. Тоді формула попиту матиме вигляд:

Md = PQ / V , (5

і свідчить вона про те, що кількість грошей, необхідна для обігу прямо пропорційна реальному обсягові виробництва та обернене пропорційна швидкості обігу грошей (V).

Одним із припущень цієї теорії є положення про те, ще індивідууми потребують грошей тільки для поточних операцій, тобто для купівлі товарів та послуг. Йдеться про так звані «трансакційні гроші», які не дають доходу.

Примітка: Трансакція (від лат. Transactio – звершення) – банківська операція щодо переведення коштів з одного рахунку на інший, зокрема й за кордон.

У рівнянні обміну не враховано такого чинника, як нагромадження, тезаврація грошей (М₂ -• МІ). У формулі І. Фішера гроші функціонують тільки як засіб обігу і платежу.

Теорія касових залишків. Більш привабливий варіант кількісної теорії грошей відомий під назвою «кембриджського рівняння», або теорії касових залишків. Згідно з цією теорією грошові кошти (касові залишки) перебувають безпосередньо у розпорядженні учасників господарського обороту - фізичних та юридичних осіб (капітальні активи). Далі «гроші, що перебувають у господарстві», поділяються на дві частини: одна частина призначена для задоволення особистого та виробничого споживання, а друга - для заощадження «про запас». Отже, у теорії касових залишків враховано вже такі основні функції грошей - засіб обігу, засіб платежу і засіб нагромадження.

У зв'язку з цим зауважимо, що попит на гроші як на одну із форм багатства формується на основі «портфельного» підходу. Такий підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж. М. Кейнсом, котрий назвав своє трактування попиту на гроші теорією переваги ліквідності. Портфельний підхід передбачає вибір між вигодою, що може отримати власник грошей за «трансакційного» їх використання (тобто у функціях засобу обігу чи засобу платежу) або ж реалізуючи функцію нагромадження. Одна справа, коли йдеться про гроші як найліквідніший актив (М1), й інша, коли відбувається нагромадження (тезаврація) грошей (М₂ – М1).

Примітка: Тезаврація (від грец. Thusauros (тзаурас) – скарб) – накопичення грошей населенням унаслідок вилучення їх з обігу та зберігання нагромадженої готівки поза кредитними установами.

Так звані «трансакційні гроші» (М₁) не дають доходу. Додаткові параметри (М_{2 –} М₁) мають властивість до самозростання. Величина приросту залежить від альтернативної ціни грошей - норми процента, що визначається поза сферою обігу. Чим вища норма процента, тим нижчою буде оцінка переваг залишків грошей, які не дають доходу. Для монетаристів, на думку П. Самуельсона, співвідношення між М₁ і М₂, темпи їхнього зростання, є головними показниками під час аналізу сукупного попиту. Тому глибшим за змістом вважається «кембриджське рівняння» грошового обігу:

М = k * Р*Q . (6)

Новим показником у цій формулі є коефіцієнт k або, як його ще називають, коефіцієнт заощадження. Цей коефіцієнт визначає частку PQ, яку індивідууми бажають зберігати у вигляді грошей (касових залишків).

Як бачимо, у «кембриджському рівнянні» порівняно з «рівнянням обміну» відсутній показник V, який характеризує швидкість обігу грошей. Його замінено на коефіцієнт k, який за своїми характером дії і величиною відповідає коефіцієнту V. Його значення можна записати у вигляді 1 / V. Обидва показники покликані виявляти реальну потребу в грошах. Наприклад, якщо PQ = 500 млрд. дол., k. - 1/5, то

М = 500 : 5 = 100 млрд. дол.

Отже, для реалізації ВВП за відповідного рівня цін буде потрібна грошова маса у п'ять разів менша, ніж PQ.

Якщо порівняти обидві формули (1 і 6), то значення V і k збігаються, але показник k передбачає обширнішу гаму чинників, які визначають попит на касові залишки.

Одним із чинників, що визначає величину касових залишків, є норма процента (r). Коефіцієнт k характеризує обернено пропорційну функцію норми процента: коли норма процента зростає, величина k зменшується, і навпаки. Існує й інша залежність: за зростання норми процента (r) обіг грошей (V) прискорюється. Цей висновок має принципове значення щодо осягнення логіки розвитку теорії касових залишків.

Отже монетаристи внесли в теорію касових залишків положення про те, що пропозиція грошей (емісія) відбувається екзогенно (автономно), а тому М визначає Р. На думку монетаристів, гроші нав'язуються господарству, відбувається їх насильне розміщення (покриття державних видатків, замовлень) через продаж державних цінних паперів та додаткову емісію грошей. Саме ці маніпуляції спричиняють «шоки й провали» в економіці.

За екзогенного збільшення пропозиції грошей економічні агенти приходять до висновку, що частина портфелю активів, яку вони зберігають у грошовій формі, є надмірною. Тому можна передбачити, що, прагнучи максимізувати корисність багатства, його власники віддають перевагу заміщенню грошей іншими активами. Прикладом може бути теоретична модель «заміщення багатства» М. Фрідмена, де власник грошей, вирішуючи питання про формування касових залишків, намагається забезпечити собі максимальну вигоду через альтернативний вибір між різними формами багатства.