Розділ II Методика дослiдження

Емпіричний матеріал, потрібний для соціологічного дослідження, має різний характер і міститься у багатьох різноманітних джерелах. Інформація, яка є у кожному з них, як правило, дає змогу охарактеризувати досліджуване явище лише в якомусь одному аспекті. Для забезпечення комплексного, всебічного аналізу досліджуваної проблеми рекомендується в емпіричних дослідженнях передбачити одержання інформації з різних джерел відповідними методами.

Загалом у соціології виділяють чотири основні методи збору інформації: опитування, спостереження, експеримент та аналіз документів.

Як правило, емпіричні дослідження виконують на вибірковій сукупності – частині об’єкта дослідження яка і підлягає обстеженню. Це пов’язано, з тим, що вибірковий метод дає змогу значно скоротити фінансові та часові витрати на реалізацію дослідження. Проте, зрозуміло, що дані з обстеження частини об’єкта дослідження будуть мати певний рівень похибки. В соціології розроблено цілий перелік методів формування вибіркової сукупності та алгоритмів розрахунку її оптимального об’єму (з позиції допустимої похибки).

Питання вибору методів збору, обробки та аналізу інформації, розрахунку обсягу та формування вибіркової сукупності є питаннями методики соціологічного дослідження, та висвітлюються у методичній частині програми дослідження.

Отже, розділ II повинен складатися з таких елементів:

• вибір та обґрунтування планованого/планованих методу/методів збору соціологічної інформації;

• розрахунок обсягу вибірки(для вибіркового дослідження);

• вибір та обґрунтування методу формування вибіркової сукупності.

Завершальним етапом складання програми соціологічного дослідження є розробка процедурної частини дослідження з визначенням етапів та термінів реалізації соціологічного дослідження.

Додаткові роз'яснення до II роздiлу

1. Метод соціологічного спостереження.

Соціологічне спостереження – метод збору наукової інформації, сутність якого полягає в безпосередньому сприйнятті та реєстрації фактів, явищ, процесів, що відбуваються у соціальній реальності. Для соціологічного спостереження характерними є систематичність, планомірність та цілеспрямованість. Воно має певні пізнавальні цілі та може бути піддане контролю й перевірці.

При спостереженні збирається і фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка) лише та інформація, яка може бути використана для опису, а потім і пояснення проблемної ситуації, що досліджується.

Застосування методу соціологічного спостереження передбачає дотримання таких вимог:

1. Зазвичай спостереження застосовується в комплексі з іншими методами збору інформації, такими, як аналіз документів, опитування і т.д.

2. Спостереження ефективно використовують у дослідженнях поведінки окремих індивідів, соціальних груп, спільнот у різноманітних сферах – на виробництві (реакція трудового колективу на умови, організацію праці, ставлення до існуючої системи оплати праці, стосунки робітників з керівництвом, конфліктні ситуації тощо), навчанні (поведінка учнів, студентів на заняттях, їх підготовленість до занять, інтерес до матеріалу, стосунки між ними і викладачем, згуртованість учнівської, студентської групи тощо), громадському житті (участь населення у різних формах суспільно-політичної діяльності – зборах, мітингах, демонстраціях, страйках тощо), дозвіллі (зміст і структура вільного часу, реальні та бажані види дозвілля, інтереси, потреби та інфраструктура вільного часу тощо) і т.п.

3. Спостереження застосовують у процесі отримання попередньої інформації, необхідної для уточнення напрямів запланованого дослідження, оскільки професійно проведене спостереження надає досліднику нові характеристики досліджуваного об’єкта.

4. Спостереження передбачає отримання ілюстративних даних, які суттєво доповнюють статистичний аналіз даних, одержаних за допомогою масового опитування.

5. Цей метод дає змогу безпосередньо вивчати поведінку людей в конкретних умовах у реальному часовому просторі („саме те”, „саме тут”, „саме зараз”), має здатність давати насичені конкретними деталями, живі, безпосередні враження про об’єкт, а не спогади чи інтерпретації респондента.

6. Спостереження дає можливість одержати дані незалежно від вміння респондента описати словами свою поведінку, а також від того, чи бажає він взагалі щось говорити про свою поведінку.

Види спостережень класифікують, опираючись на різні підстави.

1. За ступенем формалізації виділяють структуроване та неструктуроване спостереження.

Структуроване спостереження застосовується тоді, коли дослідник має достатньо інформації щодо об’єкта дослідження і може заздалегідь виокремити всі важливі елементи досліджуваної ситуації, розробити чіткий план, спеціальні документи для реєстрації фактів, подій, явищ, процесів, надати чіткі інструкції спостерігачам. В такому виді спостереження розробляється бланк спостереження у якому чітко вказується за чим має спостерігати дослідник, і яким чином фіксувати події, спостережувані явища тощо.

Неструктуроване спостереження не передбачає чіткого плану дій спостерігача, а лише визначення об’єкта обстеження, загальних рис ситуації. Дослідник в процесі спостереження сам вирішує на що звернути увагу, які дані зафіксувати. Найчастіше його застосовують у пошукових та розвідувальних дослідженнях.

2. За умовами та місцем проведення виділяють польове та лабораторне спостереження.

Польове спостереження застосовують у реальній життєвій ситуації (тобто там, де спостережувана соціальна подія має місце).

Лабораторне спостереження передбачає, що умови його проведення визначає і створює дослідник. Часто його проводять з використанням допоміжних технічних засобів – фотоапаратів, магнітофонів, відеомагнітофонів, кінокамер тощо.

3. За ступенем участі спостерігача у досліджуваній ситуації розрізняють невключене та включене спостереження.

У невключеному спостереженні дослідник знаходиться поза процесом чи явищем, які він вивчає, будучи стосовно них зовнішнім спостерігачем. Такими, наприклад, можуть бути спостереження за масовими процесами (зборами, демонстраціями, мітингами), за соціально-психологічними груповими процесами в будь-якій малій соціальній груп, наприклад, студентській чи виробничій тощо.

У включеному спостереженні дослідник сам певною мірою є учасником досліджуваного процесу. При цьому ступінь такої включеності може бути різною: від пасивного спостереження, яке близьке до невключеного, до активного, коли дослідник настільки зливається з групою дослідження, що там починають вважати його „своїм” і відповідно до нього ставитись.

Включене та невключене спостереження в свою чергу поділяються на відкрите спостереження та спостереження інкогніто. Відкрите характеризується тим, що членам досліджуваної групи відомо про факт спостереження, який відбувається за їхньою згодою. При спостереженні інкогніто членам досліджуваної групи невідомо, що за ними ведеться спостереження. Наприклад, при включеному-інкогніто спостереженні дослідник грає роль члена групи в якій ведеться спостереження.