Запропоновані характеристики досягнутої та потенційної конкуренції дають смогу визначити ринкове становище банку і сформувати ефективну стратегію подальшого розвитку на ґрунтовній аналітичній базі.

На даній момент нові підходи до управління активів залежать від якості активів.

Якість активів визначається їх ліквідністю, об’ємом ризикових активів, питомою вагою критичних і неповноцінних активів, об’ємом активів, які приносять дохід.

Для забезпечення властивості банку кожен день відповідати по своїм зобов’язанням структура активів комерційного банку повинно відповідати якісним вимогам ліквідності.

В склад ліквідних активів входять усі кредити, виданні кредитною організацією в національній і іноземній валюті.

Установлюючи раціональну структуру активів, банк повинен виконувати вимоги до ліквідності, а відповідно, мати достатній розмір високоліквідних, ліквідних та довгостроково ліквідних коштів по відношенню до зобов’язань з обліком їх строків, сум і типів, і виконувати нормативи миттєвої, поточної і довгострокової ліквідності.

Ці нормативи використовуються у процесі управління активами. Але саме головне для побудови раціональної структури активів банку – виконувати співвідношення між ліквідними і сумарними активами.

Оцінка активів за ризиком виконується шляхом перемноження залишку коштів на відповідному балансовому рахунку, або їх частини, на коефіцієнт ризику, поділений на сто.

Ступінь ризику своїх активів банк повинен визначати і підтримувати на рівні, відповідному діючому законодавству і політики банку в цьому відношенні. Однак вивчення активів за ступенем ризику вимагає і аналізу об’ємів критичних та неповноцінних активів, а також їх зміни.

Крім кредитних вкладень в активі комерційного банку присутні статті активів, які приносять дохід. Узагальнюючім показником в аналізі раціональній структурі активів є відношення активів, які приносять дохід, до загальної суми активів.

Однак, не взираючи на високу дохідність, рентабельність і прибутковість і питомої ваги працюючих активів, у банку є загроза недотримання показників ліквідності по низькій частині непрацюючих активів.

Отже, в складі і структурі активів, кожен банк хоче мати раціональну структуру активів, яка залежить від їх якості.

Існують три підходи до управління активами. Це інтегрований підхід, традиційний та альтернативний підходи.

Інтегрований підхід до управління активами забезпечує належне з точки зору сучасного банківського менеджменту бачення керівництвом комерційного банку його сьогоденних і майбутніх проблем. Цей підхід базується на таких основних принципах:

а) визначення стратегії та цілей, для досягнення яких керівництво повинно якомога повніше контролювати обсяги, структуру, доходи та витрати за активами.

б) контроль над активами повинен бути скоординований таким чином, щоб управління активами характеризувалося внутрішньою єдністю.

в) наріжним каменем стратегії банку с прибутковість. При цьому слід

враховувати, що доходи та витрати відносяться до активних.

г) управління ризиками є актуальним завданням менеджменту банку, для вирішення якого необхідно подбати про методологічне, організаційне, інформаційне та програмне забезпечення.

Інтегрований підхід до управління активами допомагає вирішити проблему оптимізації співвідношення між прибутковістю та ризиком.

Трактування управління активами як методів чи певних прийомів суттєво звужує сферу застосування інтегрованого підходу до управління банком. Спираючись на принципи системного підходу, вважаємо найдоречнішим розглядати управління активами як загальну методологічну концепцію, згідно з якою формується філософія управління сучасними банком. Сутність концепції управління активами полягає у скоординованому керуванні фінансовими потоками банку, в процесі якого шляхом узгодження управлінських рішень досягається кілька цілей – таких, як підвищення прибутку, зниження ризиків, аналіз і контроль ліквідності. Інтегрований підхід стосується практично всіх сфер фінансового управління банком.

Традиційний підхід до розв'язання проблеми полягає в об'єднанні джерел фінансування. Згідно з таким методом управління структура зобов'язань не впливає на вибір напрямків розміщення активів, усі кошти розглядаються як єдиний ресурсний потенціал банку без урахування особливостей різних видів зобов'язань. Завдання керівництва банку — визначити пріоритетні напрямки розміщення активів, що розглядаються як незалежна величина.

Перевагою методу об'єднання джерел фінансування є простота й доступність його практичного застосування, а головним недоліком - виникнення проблем з ліквідністю.

Альтернативний підхід до управління структурою активів та зобов'язань банку базується на поділі джерел фінансування. Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами таких джерел та напрямками використання ресурсного потенціалу. Кошти, одержані з відносно стабільних джерел, таких як строкові вклади, депозити, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

Отже, основна ідея концепції управління активами полягає в тому, що банки, визнаючи роль сукупного портфеля в одержанні високого прибутку за прийнятого рівня ризику розглядають свої активи.