4. Місце кочових народів в давній історії України

У X - VII ст. до н. є. в південноукраїнських степах жили кіммерійці. Цей кочовий народ розселився від Дону до Дунаю. Походження цього народу остаточно не з'ясоване. Можливо, що кіммерійці були «сплавом» місцевого проірансько-фракійської та сабатинісвької культури з пришлими зі сходу давньоіранськими кочовими племенами. Кіммерійський народ складався з племен, об'єднаних у союзи на чолі з царями -вождями. Войовничі племена кіммерійців здійснювало набіги па своїх північних сусідів - на праслов'янські племена, спустошуючи їх землі. Сильне кіммерійське військо, що складалось з рухливих загонів вершників, озброєних чудовими сталевими і залізними мечами і кинджалами, луками та стрілами бойовими молотами та булавами, десятиліттями наганяло жах на іонійські, лідійські та фригійські міста Малої Азії, воювало з царями Урарту та Ассирії. Кіммерійці - найдавніший народ на території України, назва якого дійшла до нас. Вперше про кіммерійців згадує Гомер в «Одіссеї» та «Іліаді», згодом - клинописні ассирійські тексти та інші античні автори.

Археологічні пам'ятки, залишені кіммерійцями на території України - це здебільше під курганні поховання воїнів із зброєю та кінським спорядженням і кам'яні надмогильні стели обеліски, що зображають постать воїна у бойовому споряджені та кам'яні стели обеліски, що зображають постать воїна у повному бойовому обладунку.

Скіфи. І наприкінці VII ст. до н. є. завершилось політичне формування Скіфії. Географічні межи - від гирла Дунаю (Істра), та верхньої течії Дністра ( Тираса) на заході та низина Дону ( Танаїс) па сході; від впадіння Прип'яті в Дніпро (Борісфен ) па півночі, до південних кордонів, які співпадали з північним узбережжям Чорного ( Понт Евксинський) та Азовського (Меотида) морів, окрім грецьких колоній. За Геродотом населення Скіфії ділилось на: скіфів -орачів, скіфів землеробів, скіфів - кочовиків та царських скіфів. Завдяки сусідству з грецькими колоніями культура та торгівля скіфів зазнали великого впливу античної культури. В 512 р. до н. є., об'єднавшись з сусідніми племенами, скіфи перемогли величезне перське військо на чолі з перським царем Дарієм І. У IV ст. до н. є. склалася Скіфська держава -Велика Скіфія якою правив цар Антей. Він карбував свою монету, йому підкорялась більша частина населення Скіфії. Саме за правління Антея почалася конфронтація між Македонією та Скіфією за вплив у Північне - Західному Причорномор'ї. В 339р до н. Філіп II розбив скіфів. Через 8 років, намісник Олександра Македонського у Фракії - Зопірон знов напав на Скіфію та Ольвію, однак цього разу його військо було знищено скіфами. Наприкінці III ст. до н. є. Велика Скіфія припинила своє існування.

Сармати. У III - II ст. до н. с. сарматські племена розгромили скіфів і на шість століть опанували

Причорномор'я. За легендою, записаною Геродотом, сармати походять від шлюбів скіфів з амазонками. За свідченнями давньогрецьких авторів сарматські жінки займали особливе місце в племені, вміли їздити верхи, володіли зброєю та разом з чоловіками ходили в походи. В «Географії» Страбона названі деякі сарматські племені об'єднання: язиги, Роксолани, алани та ін. Войовничі кочові племена сарматів приймали участь у всіх війнах і сварках західних сусідів. Спрямували вони свою експансію і на північ та па північний захід, де жили слов'янські племена. Кінець аданському (сарматському ) пануванню в Причорномор'ї поклали гуни, які розбили сарматів у Подонні. Вцілілі алани приєднались до гунської орди і, пройшовши всю Європу, опинилися аж у Африці.