Політичний розвиток Польщі. Режим "санації"

У 1921 р. було прийнято конституцію Польської Республі­ки, в якій проголошувалися демократичні права громадян. Згідно з нею Польща стала парламентською республікою. По­вноваження президента, обираного на 7 років, були обмеже­ними. Закріплювалося привілейоване становище католицької церкви.

У листопаді 1922 р. відбулися перші парламентські вибори, на яких жодна з партій не набрала більшості голосів. Ю.Пілсудський відмовився балотуватися на посаду президента. Ці обставини свідчили про слабкість парламентської республіки. Вади парламентського ладу, відстала економічна структура, криза в армії зрештою привели до перевороту 1926 р. і вста­новлення режиму "санації" (оздоровлення).

12 травня 1926 р. військові під командуванням Пілсудського почали наступ на Варшаву. У вуличних боях урядові війська зазнали поразки. Переворот значною мірою підтримувався на­селенням, яке сподівалося на покращання життя. Пілсудський встановив одноосібну владу. Його прихід до влади збігся з еко­номічною стабілізацією у країні, що дало можливість закріпи­тися встановленому режиму. Втричі збільшився експорт вугіл­ля, пожвавилися машинобудівні галузі промисловості, зросли транспортні перевезення. В економіку Польщі було залучено англійські, американські та німецькі інвестиції. Зменшилося безробіття, зміцнів курс злотого. На селі збирали добрі урожаї.

Режим "санації" — авторитарний режим на чолі з Пілсудським, установлений в умовах кризи парламентської системи і польської державності, базувався на лавіруванні між різними політичними силами, що не дозволяло опозиції чітко органі­зуватись. Влада відверто зневажала сенат і сейм, видаючи тимчасові успіхи в економіці за свої заслуги.

Економічна криза 1929-1933 рр. зумовила еволюцію режиму вправо. Щоб утриматися при владі, Пілсудський розпочав ре­пресії проти своїх противників та обмежив права парламенту. У 1935 р. було прийнято нову конституцію, яка закріпила ре­жим особистої влади.

У травні 1935 р. Пілсудський помер. Після його смерті роз­горілася боротьба між генеральним інспектором збройних сил генералом Е.Ридз-Смігли та президентом І.Мосцицьким, яка завершилася компромісом і поділом влади.

Період 1935-1939 рр. у внутрішньому стані був відносно ста­більним. Основні події, пов'язані з Польщею, розвивалися на зовнішньополітичній арені.

Лідери Польської Республіки під час її створення заклали небезпечний потенціал саморуйнування, загарбавши етнічно непольські території та проводячи щодо них політику колоні­зації. Це неодмінно породжувало опір непольського населен­ня (ОУН на українських землях) і давало можливість сусіднім державам висувати територіальні претензії та підтримувати се­паратистські рухи.

Диктатура Хорті

14 Листопада 1919 р. Після виведення румунських військ з Угорщини до Будапешта вступила угорська армія адмірала м.Хорті, який фактично встановив у країні свою диктатуру

У січні 1920 р. в країні було проведено вибори до Національ­них зборів, які 1 березня 1920 р. ухвалили рішення про віднов­лення у країні монархії. Проти такого рішення категорично ви­ступили країни Антанти і наступники Австро-Угорщини (Чехо- Словаччина, Румунія, Югославія). М.Хорті скористався таким становищем і домігся проголошення себе регентом із широки­ми повноваженнями.

У червні 1920 р. Угорщина підписала Тріанонський мир­ний договір, згідно з яким вона втрачала 77% території і 59% населення. На неї було покладено обов'язок випла­чувати репарації. Чисельність збройних сил обмежувалася 35 тис.

У 1921 р. прихильники мо­нархії двічі намагалися підня­ти заколот з метою відновити на престолі Карла IV Габсбурга, поки Національні збо­ри не прийняли закону, що позбавляв його права на пре­стол. Отак 1921 р. в Угорщині було встановлено авторитар­ний режим Хорті, який спирався на цілу систему легальних і таємних союзів і товариств.

У період з 1921 р. до 1931 р. уряд Угорщини очолював граф І.Бетлен. Він припинив терор проти учасників революції, уклав угоду з соціал-демократами про легалізацію діяльності партії та про звільнення політичних в'язнів. Водночас було обмеже­но демократичні права і свободи, вводилися відкрите голосу­вання, освітній ценз, створювалася верхня палата парламен­ту, депутати якої призначалися.

В економічному розвитку Угорщина в середині 20-х рр. до­сягла довоєнного рівня. Виникали нові галузі виробництва, але країна залишалася аграрно-індустріальною. Було проведено часткову аграрну реформу.

На міжнародній арені Угорщина прагнула до перегляду Тріанонського договору і зменшення репарацій. У 1927 р. Угор­щина почала зближення з Італією.

Економічна криза 1929-1933 рр. завдала сильного удару угорській економіці, а надто сільському господарству. У 1931 р. сталася зміна уряду, що його очолив ДХембеш. У період його правління (1931-1935 рр.) було значно урізано демократичні права, а саме: скорочено кількість виборців; розширено права верхньої палати парламенту; обмежено діяльність опозиційних політичних партій. Активізували діяльність ультраправі сили, зокрема партія угорських фашистів на чолі з Нілаші "Схрещені стріли". У зовнішній політиці було взято курс на зближення з Німеччиною. Відроджувалися гасла створення "Великої Угорщини" та реваншу.

У 1936 р. прем'єр-міністром став граф П.Телекі, який прова­див політику зближення з Німеччиною.

У1938-1939 рр. Угорщина взяла участь у розділі ЧСР і при­єдналася до Антикомінтернівського пакту.

Граф Телекі, протестуючи проти розділу Югославії, по­кінчив життя самогубством. На його місце було призначено Л.Бардоші.