4.6. Методи інформаційного забезпечення соціально-географічних досліджень

Слово метод походить від гр. methods — шлях до чого-небудь. Тому метод у широкому розумінні можна визначити як діяльність, спрямовану на досягнення якоїсь цілі. Метод науки, з одного боку, відображає уже пізнані закони дослі­джуваної сфери, а з другого — виступає як засіб подальшого пізнання. Отже, метод одночасно є і результатом процесу пізнання, і його передумовою. Зберігаючи властивості й за­кони об'єкта, що вивчається, він водночас несе на собі відби­ток доцільної діяльності суб'єкта, що його пізнає. Об'єктив­не переходить в суб'єктивне, і навпаки.

Звичайно метод дослідження формується на базі певної методології, яка включає в себе світоглядний підхід, дослідження предмета, структури і місця даної науки в загальній системі знань і власне метод. У ході процесу пізнання відбу­вається постійна взаємодія предмета і методу. Предмет пе­редбачає певний метод дослідження, а метод формує предмет.

Методи інформаційного забезпечення у соціально-гео­графічних дослідженнях включають: спостереження, опиту­вання, експеримент, документальні джерела, контент-аналіз, вибірковий метод.

Спостереження — метод отримання первинної інфор­мації, який грунтується на візуальному і слуховому сприй­нятті процесів і явищ, що належать до об'єкта, який вивчається. Під спостереженням розуміють пряму реєстрацію подій оче­видцем. Для проведення спостереження розробляють про­граму. Характерними рисами наукового спостереження є цілеспрямованість і планомірність. Це означає, що наукове спостереження, по-перше, підпорядковане певним практич­ним або теоретичним цілям і, по-друге, здійснюється за рані­ше продуманим планом та розробленою програмою.

За ступенем формалізації спостереження поділяють на структуралізовані (контрольовані) і неструктуралізовані (неконтрольовані). Структуралізовані спостереження здійсню­ються за раніше розробленим планом, коли соціогеограф точно знає, що і як він буде спостерігати. Неструктуралізоване (неконтрольоване) спостереження — це такий вид спосте­реження, при якому визначено лише об'єкт спостереження. Найчастіше використовується на початку дослідження з ме­тою з'ясування проблемної ситуації.

За місцем проведення і умовами організації розрізняють польові і лабораторні спостереження. Польові спостереження проводяться в природній обстановці, в реальній життєвій си­туації. Лабораторні спостереження — це спостереження, при яких об'єкт вивчення знаходиться в штучно створених умовах.

За регулярністю проведення спостереження поділяють на систематичні і випадкові. Характерною рисою систематичних спостережень є регулярність фіксації дій, ситуацій, процесів протягом певного часового періоду. При випадкових спосте­реженнях вивченню підлягають раніше не заплановані дії, ситуації, явища.

Опитування — це метод отримання первинної інфор­мації, який передбачає звертання із запитаннями до певної групи людей. Існує два великих класи опитувальних ме­тодів: інтерв'ю і анкетні опитування.

Інтерв'ю (від англ, interview — бесіда) — цілеспрямонана бесіда, мета якої -- отримати відповіді на запитання, передбачені програмою дослідження. Залежно від числа рес­пондентів (від англ, respond — відповідати, той, у кого бе­руть інтерв'ю) розрізняють індивідуальні і групові інтерв'ю.

За способом спілкування між інтерв'юером і респонден­том інтерв'ю може бути особистим і телефонним. Залежно від частоти проведення розрізняють інтерв'ю одноразові і багаторазові (панельні).

Одним із основних видів опитування є анкетне опиту­вання.

Анкета (від фр. enguete — розслідування) ~ опитувальний лист, який самостійно заповнює опитуваний за наведеними в ньому правилами.

Анкетні опитування широко використовуються для отри­мання інформації про фактичний стан справ у галузі, що досліджується, їх оцінку, інтереси і мотиви діяльності опи­туваних (респондентів). Питання в анкеті мають формулю­ватися максимально чітко, однозначно, доступною мовою.

У сучасних дослідженнях використовують кілька видів анкетування: анкетування роздавальне, поштове і пресове. Найпоширенішим видом анкетування є роздавальне анкету­вання, при якому респондент отримує анкету безпосередньо із рук соціолога.

Поштове анкетування -- поширення анкет через пошто­ве розсилання. Список респондентів -- це або список усієї генеральної сукупності, або список вибіркової сукупності. Недоліком цього виду анкетного опитування є мала частка повернення анкет, що знижує цінність дослідження.

Пресове анкетування — вид анкетування, при якому ан­кети публікуються в пресі. Відсоток повернення анкет при такому опитуванні не перевищує 5%.

Матеріали опитування за анкетами шифрують для руч­ної або машинної обробки, а відповіді у вільній формі підля­гають контент-аналізу, а потім також зашифровуються для статистичної обробки.

Експеримент (від лат. experimentum -- проба, дослід) -це спосіб отримання інформації про кількісну і якісну зміну показників діяльності й поведінки об'єкта в результаті впливу на нього деяких керованих і контрольованих факторів (пе­ремінних). Необхідність застосування соціального експери­менту виникає тоді, коли потрібно вирішити завдання, пов'язані з реакцією будь-якої соціальної групи на внутрішні або зовнішні фактори, якщо ці завдання не можуть бути вирішені іншим шляхом. Отже завдання соціального експе­рименту полягає в тому, щоб визначити показники групи на ті чи інші фактори в штучно створених і контрольова­них умовах. Експериментальне можуть бути вивчені, по-перше, тільки ті об'єкти, експериментальне управління якими не приведе до порушення функціонування даної системи, а по-друге, ті, за якими у разі негативних результатів очіку­ються мінімальні втрати.

За характером досліджуваних об'єктів експерименти поділяються на соціологічні, соціально-психологічні, еко­номічні та ін.

Прикладом експерименту може бути експериментальна перевірка переселення жителів із зони ЧАЕС. У цьому ви­падку завданнями соціогеографічних досліджень є вивчен­ня пристосованості на нових територіях переселеного насе­лення, його адаптація до нових умов проживання.

Практика соціологічних досліджень свідчить, що визна­чення сфери використання методу експерименту залежить від двох чинників: специфіки об'єкта дослідження і від того, наскільки вивчено характер реакції соціальної групи на зміни, які відбуваються в системі. Метод експерименту вико­ристовується лише за певних умов: умови експерименту мають не суперечити основним принципам об'єкта. Сукуп­ність елементів соціального експерименту та їх взаємозв'я­зок називають експериментальною системою. До неї входять такі елементи: експериментатори, тобто група вчених, які тео­ретично розробляють експеримент і керують ним на прак­тиці; експериментальний фактор, або незалежна змінна, — це умова або система умов, які вводяться соціологом; експери­ментальна ситуація створюється на основі узгодження з про­грамою дослідження для проведення експерименту; експери­ментальний об'єкт -- група осіб, які поставлені в експери­ментальні умови.

Практика і теорія соціологічних досліджень показують, що майже усі соціологічні дослідження починаються з аналізу документальних джерел. Документальною в соціології назива­ють будь-яку інформацію, фіксовану в друкованому або руко­писному тексті, на магнітній стрічці, на фото- або кіноплівці, карті. Документи можна класифікувати за рядом ознак:

За формою викладу: а) статистичні; б) вербальні (лат. verbalis — усний, словесний).

За загальною значущістю: а) офіційні; б) неофіційні.

За способом фіксації інформації: а) письмові (рукописні, друковані), в яких інформація викладена у формі буквеного тексту; б) іконографічні документи (картини, кіно- і фотодокументи); г) фонетичні документи (магнітофонні записи, грампластинки).

Зупинимося на характеристиці видів документів.

Статистичні документи містять дані і судження в чис­ловій формі, звичайно систематизовані і зведені в таблиці, графіки, схеми тощо. Ці документи майже виключно ство­рюються з урахуванням вимог державних, економічних та їм подібних органів за певною системою і з певною метою. Ста­тистичні дані є обов'язковою передумовою управління в га­лузі економіки, політики, культури та інших форм суспіль­ного життя. Слід підкреслити, що статистичні дані, призна­чені для управління і планування, в своєму первинному ви­гляді не являють соціологічне значимих фактів і самі по собі не дають пояснення причин соціальних явищ. Завдання соціогеографа — виділити із цих первинних даних соціальне значимі, істотні.

Основними джерелами статистичної документації можуть бути:

переписи населення;

вибіркове опитування населення;

статистична звітність державних і громадських органі­ зацій.

Вербальні документи описують соціальні явища, ознаки процеси & формі тексту. Це звіти, описи та ін. Від статис­тичних даних вербальні відрізняються більш низьким сту­пенем абстракції, меншою стислістю викладення.

Офіційні документи — це всі документи, які тією чи іншою мірою були складені, викладені й затверджені державними органами, громадськими організаціями, установами та ін. До офіційних документів належать рішення і документи Уряду, укази Президента, документи господарських і фінансових органів, даних Держкомстату тощо.

Неофіційні документи являють собою дані, складені за особистим мотивами. Вони можуть дати опис деяких явищ або процесів докладніше, ніж офіційні.

Письмові документи -- найбільш численний вид сучас­ної документації. Вони поділяються на матеріали держав­них і центральних архівів, матеріали архівів організацій і підприємств, пресу, особисті документи, непряму документа­цію (довідникові видання, навчально-педагогічна і художня

література).

До іконографічних документів відносять кіно-, відео- і фотодокументи, картини, скульптури тощо. За цими джере­лами можна отримати інформацію про деякі характеристи­ки життя минулих часів, особи авторів та ін.

Фонетичні документи є важливим джерелом інформації при вивчені матеріалів зборів, мітингів, зіставленні діалектів

тощо.

У сучасній соціологічній науці виділяють два методи аналізу документів: традиційний, класичний, формалізований, кількісний або, як його найчастіше називають, контент-аналіз. Контент-аналіз (від англ, contens — зміст) — метод кількісно-якісного вивчення (аналізу) змісту документів з метою виявлення або виміру соціальних фактів і тенденцій, які відбиті цими документами. Об'єктом контент-аналізу може бути зміст газет, кінофільмів, публічних виступів, теле-і радіопередач, суспільних і особистих документів, соціоло­гічних інтерв'ю, відповідей на відкриті запитання анкет та ін. Цей метод відрізняється строгістю, систематичністю, викори­станням кількісних показників. При проведенні контент-ана­лізу формується система чітких правил (індикатори, одини­ця рахунку тощо), тобто певний алгоритм, за допомогою яко­го і аналізується зміст інформаційного масиву, що розгля­дається. Ефективність контент-аналізу багаторазово зростає завдяки використанню комп'ютерів і спеціальних програм для аналізу текстової інформації.

Об'єктом соціологічного дослідження є, як правило, ве­ликі сукупності людей, диференційовані за різними соціально-демографічними ознаками і розосереджені на великій території. Внаслідок цього організація суцільного опитування ускладнена. Тому в соціологічних дослідженнях зверта­ються до несуцільних опитувань. Це роблять за допомогою вибіркового методу, який забезпечує вибір оптимальної чисельності осіб для опитування з якомога більшою надійністю отриманих емпіричних даних про статистичний розподіл опитуваних осіб і його параметри.

Вибірковий метод — метод вибіркового обстеження, який дає змогу робити висновки про характер розподілу ознак генеральної сукупності, що вивчаються, на основі розгляду деякої її частини, яку називають вибірковою сукупні­стю або вибіркою. Дослідник здійснює відбір (формує вибір­кову сукупність) і на основі законів статистики екстрапо­лює результати і висновки на генеральну сукупність.

Генеральна сукупність — це сукупність індивідів, для якої потрібно встановити закон розподілу випадкової вели­чини і його параметри за однією або декількома характери­стиками. Генеральна сукупність — множина елементів, яка має яку-небудь загальну характеристику, що свідчить про їх належність до даної системи. Такі системи називають також статистичними популяціями, або універсумами.

Вибіркова сукупність — це частина генеральної сукуп­ності, результати емпіричного дослідження якої щодо закону і параметрів розподілу за цими характеристиками поширю­ються на всю генеральну сукупність.

Якість вибірки оцінюється за двома показниками: ре­презентативності й надійності.

Основою для організації вибірки можуть бути ті чи інші документи, в яких реєструються жителі країни. Існують два види документів: реєструючі населення за місцем прожи­вання і реєструючі населення за місцем роботи. Відповідно до цього соціологічні опитування можуть проводитися як за місцем проживання, так і за місцем роботи. Залежно від того, який із цих двох документів прийнято за основу, розрізня­ють виробничі та територіальні вибірки.

Для того щоб отримати значимі з соціологічного погля­ду результати, використовують статистичні вибіркові мето­ди, які поділяються на дві основні групи: вибірка на розсуд (невипадкова) і випадкова (ймовірнісна) вибірка.

Вибірку на розсуд (невипадкову) підрозділяють на ціле­спрямовану і за квотами. Квотну вибірку будують як модель, яка відтворює структуру генеральної сукупності у вигляді квот (пропорцій) розподілу ознак, що вивчаються. При цьо­му вважається, що набори ознак, за якими відбираються квоти, для предмета дослідження є вирішальними. На основі квот-ної вибірки установлюється, скільки осіб і з якими харак­теристиками потрібно опитати. При цілеспрямованій вибірці із генеральної сукупності вибирають типові елементи, що дає змогу отримати зменшену модель генеральної сукупності. Переваги цілеспрямованої вибірки полягають у можливості відносно легко і економно знайти певні тенденції в гене­ральній сукупності. Недоліком цілеспрямованої вибірки є те, що вона здійснюється суб'єктивно і тому не дає змогу робити надійні висновки про кількісний розподіл у гене­ральній сукупності.

Випадкову (ймовірнісну) вибірку підрозділяють на час­то випадкову, вибірку прошарками (районування), вибірку гніздами (серійну).

Чисто випадкова вибірка — основна форма ймовірнісної вибірки, коли усі елементи генеральної сукупності мають однакову ймовірність потрапити до вибіркової сукупності.

Для проведення випадкової вибірки існує кілька прийо­мів: а) відбір за принципом лотереї; б) відбір за допомогою випадкових чисел; в) систематичний відбір, в основу якого покладено певну систему, наприклад вибір за точним інтер­валом. Величину такого інтервалу визначають за формулою K = N/n,

де N -- обсяг генеральної сукупності; п — обсяг вибірки.

Чисто випадкова вибірка потребує великого обсягу інфор­мації — переліку всіх одиниць генеральної сукупності.