Стилі сімейного виховання

Авторитарний: оснований на придушенні самостійності, ініціативи дитини, вимозі безвідмовного підпорядкування, суворій дисципліні, застосуванні заборон і покарань як основних способів впливу на дитину, черствістю, холодністю у взаємовідносинах. Це викликає у дітей віддалення від батьків, почуття страху, незахищеності.

Ліберальний: панує терпимість, всепрощення батьків, уседозволеність, дитині надається абсолютна свобода у виборі ціннісних орієнтацій, вчинків, дій.

Демократичний: передбачає єдність прав і обов’язків дитини, ґрунтується на глибокій взаємній зацікавленості, допомозі і підтримці. Батьківський контроль поєднується безумовною підтримкою бажання дитини бути самостійною й ініціативною. Батьки, гнучко, мотивуючи свої дії і вимоги дитини; прислухаються до думки дітей, аналізують їх аргументацію. (І.П. Анєнкова)

Рей Гваренді, американський психолог, автор книги «Назад к семье», переконаний, що батьки вносять у виховання дітей щось своє, неповторне, свою особливу силу. Він доводить, що умовою успішного виховання є традиційні цінності - взаємна довіра, правда та безумовна любов. Дітям потрібний батько, який – виявляє до них любов; проводить з ними час; – дивиться на світ їхніми очима; – встановлює для них межі поведінки.

Отже, роль сім’ї у житті дитини (за а.Г. Ковальовим)

– дає відчуття належності до певної групи. Без цього людина почувається самотньою (реалізація потреби людських зв’язків);

– дає відчуття і реальні докази своєї значущості для інших. Без цього у людини розвивається прочуття неповноцінності (реалізація потреби самоствердження);

– дає змогу відчути взаємне тепло. Інакше у людини нерідко виникає негативне ставлення до життя, схильність до песимізму (реалізація потреби прихильності);

– формує почуття своєї неповторності. Інакше у людини виникає почуття власної сірості, не талановитості (реалізація потреби самосвідомості);

– дає зразок для наслідування, адже кожний має у щось вірити, щось любити, щось визнавати і заперечувати (реалізація потреби орієнтації). (І.П. Анєнкова).

2. Сучасні проблеми сімейного виховання:

Сім’я – динамічна мала група людей, які разом проживають, зв'язані родинними відносинами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною відповідальністю.

Сім’я також визначається як соціальний інститут, що характеризується спільною формою взаємовідносин між людьми, в межах якого здійснюється основна частина їх життєдіяльності.

На жаль, реформи українського суспільства кінця ХХ ст. призвели до глибоких і не завжди позитивних змін у життєдіяьності родини. Йдеться насамперед про її соціально-педагогічні й демографічні основи: багато сімей, позбавлених належної державної підтримки, не зуміли адаптуватися до основних реалій. Спостерігається різка диференціація прибутків сімей, масове зубожіння населення.

Проблеми сімейного виховання:

асоціальні (схильні до правопорушень);

• конфліктні;

• ззовні благополучні;

• соціального ризику (соціальні незахищені);

• матеріальні проблеми ;

• безробіття батьків;

• неповні сім’ї;

• аморальний спосіб життя батьків;

• низька педагогічна і загальна культура батьків.

Найбільш типові помилки виховання:

• безконтрольність, бездоглядність – батьки занадто зайняті власними справами і не приділяють необхідної уваги дітям;

• гіперопіка – життя дитини знаходиться під постійним наглядом, весь час вона слухає суворі накази, численні заборони. Інший різновид гіперопіки – виховання за типом «кумиру» сім’ї;

• виховання за типом Попелюшки – виховання в умовах сімейного відкидання, байдужості, холодності;

• жорстке виховання – за будь-яку провину дитину карають і вона росте в умовах постійного страху;

• виховання в умовах підвищеної моральної відповідальності – з малих років дитині навіюється думка, що вона обов’язково має справджувати честолюбні надії батьків або на неї накладаються непосильні обов’язки;

• застосування фізичних покарань – фізичні покарання призводять до фізичних, психічних, моральних травм, які зрештою ведуть до зміни поведінки дітей. (І.П. Анєнкова)

Показники батьківської поведінки (за Е.Г. Ейдеміллером)

1. Рівень протекції в процесі виховання: показує скільки сил, уваги, часу батьки приділяють вихованню дитини – гіперпротекція: батьки приділяють дитині занадто багато сил, уваги, часу, її виховання є головною справою в житті батьків. Гіперпротекція – дитина знаходиться на периферії уваги батьків, батькам «не до неї»

2. Ступінь задоволення потреб дитини: показує в якій мірі діяльність батьків налаштована на задоволення потреб дитини, як матеріально-побутових, так і духовних (і насамперед – в її спілкуванні з батьками, в її любові й увазі) – потурання – максимальне задоволення будь-яких потреб дитини. Ігнорування потреб дитини, частіше при цьому страждають духовні потреби емоційному контакті, спілкуванні з батьками, в їх любові.

3. Кількість вимог до дитини в родині: характеризує обов’язки дитини – надмірність вимог (обов’язків). Завищена моральна відповідальність – від дитини чекають значних успіхів у навчанні або іншій діяльності, які не відповідають її здібностям. Недостатність обов’язків – дитина має мінімальну кількість обов’язків.

4. Кількість вимог-заборон: визначає ступінь самостійності дитини, можливість самій обирати спосіб поведінки – надмірність вимог-заборон: перед дитиною ставиться занадто багато вимог, що обмежують її свободу і самостійність, їй «все не можна»; недостатність вимог-заборон: дитині все можна, навіть якщо й існують якісь заборони, дитина легко їх порушує.

5. Суворість санкцій: характеризує схильність батьків до покарань – надмірність санкцій: схильність батьків до суворих покарань, надмірна реакція навіть на незначні порушення; мінімальність санкцій: батьки схильні обходитися без покарань або рідко їх застосовують.

6. Нестійкість стилю виховання: характеризує перехід від авторитарного до ліберального або перехід від значної уваги до дитини до емоційного відкидання. (Анєнкова, с.498)

Середньостатистичний український батько виховує свою дитину лише 4 хвилини на день.

Матері ж приділяють своїм чадам трохи більше часу – аж півтори-дві години щодня.

Лише 32% татусів допомагають дітям робити домашнє завдання.

А чоловіків, які доглядають хвору дитину лише 10%.

Тільки 24% татусів водять своїх дітей до школи.

Діти потребують захисту і від власних батьків.

90-97% неповнолітніх правопорушників вихідці із неблагополучних сімей. Кожна п’ята дитина, яка хворіє на невроз перенесла розлуку з батьками. 60% учнів, які відстають у навчанні ростуть без родини.

Прийнято зміни до сімейного кодексу, за яким батьки, що від’їзджають за кордон, мусять наперед подбати про утримання неповнолітніх дітей.( «Експрес»17-19 березня 2006р.)

Аліменти на їхніх неповнолітніх дітей будуть стягуватися перед від’їздом (повний обсяг – аж до повноліття), (держави, де нема з нами угод про правову допомогу).

Європейські школярі мають закріплене законодавством право на кишенькові гроші, сума яких залежить від віку: 6-річний малюк – 50 центів на тиждень; 13-річний – до 30 євро.

Злісна невиплата дітям кишенькових грошей карається законом.

Україна

20% українських немовлят народжуються у матерів, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі.

2010 р. – 87 265 позашлюбних дітей;

2005 р. – 81 114 позашлюбних дітей;

1995 р. – 73 505 позашлюбних дітей.

Найбільше позашлюбних дітей народжують жінки віком до 20 років (майже третину) до 28 років.

В Україні мешкає 2 млн. 40 тис. молодих сімей, в яких народжується 80% усіх народжуваних в Україні дітей.

10.3 млн. молоді (15-28р.), що становить 19.1% загальної кількості населення.

В Україні 17.5 млн. сімей, 6.5 млн сімей мають дітей – це 37.5% – 10 млн. дітей.

У нових соціально-економічних умовах проблеми захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не тільки не втратили своєї актуальності, а й набули особливої гостроти. Понад 80 тис. сімей з різних причин не виконують виховні функції щодо власних дітей. Зберігається тенденція до зростання кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Нині в Україні понад 115 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Щорічно в притулках перебуває від 25 до 30 тис. дітей. Майже 20 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, потребують влаштування. В Україні лише кожна десята дитина, яка перебуває під опікою держави, дійсно не має рідних. Інші – так звані «соціальні сироти», яких дедалі стає більше. Тернопільщина посідає третє місце в Україні за кількістю дітей-сиріт та дітей, що позбавлені батьківського піклування або виховуються у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу.

Станом на початок 2011 року в області проживає понад 1260 дітей, позбавлених батьківського піклування. За останній рік усиновлено 25 дітей-сиріт. Ще понад 30 сімей готові стати усиновлювачами. Всього ж у тернопільських родинах проживає більше 800 вчорашніх дітей-сиріт та діє 10 дитячих будинків сімейного типу, для розвитку сімейних форм виховання, зокрема створення дитячих будинків сімейного типу, з обласного бюджету виділено 200 тис. грн.

Тільки за останній рік службами у справах дітей розглянуто близько півтисячі заяв з питань захисту житлових та майнових прав дітей. Виявлено 8 випадків порушень чинного законодавства. Відновлено право на житло сімох дітей та попереджено п’ять випадків незаконного продажу житла. Всього захищено права 475 дітей.

У більшості виконавчих комітетів сільських (селищних) рад введено посади уповноваженого служби у справах дітей на громадських засадах. Водночас проведено перевірки щодо виконання делегованих повноважень в частині соціально-правового захисту дітей, під час яких виявлено 37 порушень.

Говорячи про дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, то зараз на профілактичному обліку служб у справах дітей перебувають 640 підлітків.

Значну допомогу дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування надає Тернопільський Обласний Благодійний Фонд Допомоги Сиротам, який працює над такими програмами як: «Від Серця до Серця», «Сім’ю кожній дитині», «Випускник», «Літній табір».

Робота служби у справах дітей протягом І півріччя 2010 року була спрямована на попередження вчинення правопорушень, злочинів серед неповнолітніх, запобігання бездоглядності та безпритульності серед них, виконання заходів, спрямованих на створення належних умов для всебічного повноцінного розвитку дітей, невідкладних завдань щодо поліпшення їх становища, захисту прав та інтересів, поліпшенню духовного, матеріального, психологічного становища дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, напівсиріт, дітей-інвалідів та дітей з соціально-незахищених сімей, на реалізацію питань соціального, правового захисту дітей, які перебувають у надзвичайно складних умовах.

Службою у справах дітей сформовано банки даних. На обліку перебуває 232 дитини, в тому числі:

• дітей-сиріт – 40;

• дітей, позбавлених батьківського піклування – 101;

• під опікою громадян – 134 дітей;

• під опікою державних установ – 43 дітей;

• у прийомних сім’ях – 9 дітей;

• інші форми влаштування – 6 дітей;

• дітей, які опинились в складних життєвих обставинах - 40.

У 2010 р. виявлено та влаштовано 10 дітей. З них передано під опіку – 7 дітей; направлено в дитячі будинки – 1, в притулок – 1, 1 – на повному державному забезпеченні в ТНУ ім. І. Пулюя.

На даний час в м. Тернополі функціонує 5 прийомних сімей, в яких виховується 70 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Значно посилився контроль з боку служби у справах дітей за умовами виховання дітей в сім’ях опікунів, піклувальників, за діяльністю опікунів, піклувальників, за використанням коштів на утримання дітей. Службою у справах дітей аналізується повнота та своєчасність виплат на дітей. Багато зусиль прикладається до питань взаємовідносин між опікунами та підопічними, надаються необхідні консультації, рекомендації, поради психологів, педагогів.

Однією із складових соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є захист їх житлових і майнових прав та інтересів. Здійснюється постійний контроль за додержанням вимог чинного законодавства щодо захисту майнових, житлових прав дітей.

Діти, які виховуються в неблагополучних сім'ях, потребують особливого захисту, реальної та дієвої допомоги від інститутів соціалізації. У багатьох випадках вони потребують захисту і від власних батьків. Дослідженнями виявлено, що 90-97 % неповнолітніх правопорушників – вихідці з неблагополучних сімей. Кожна п'ята дитина, яка хворіє на невроз, перенесла розлуку з батьками. 60 % учнів, які відстають у навчанні, ростуть без родини, 80 % – у сім'ях з нездоровою моральною атмосферою.

В особливо складних умовах у період кризи опинилася молода сім’я, яка визначається як соціальна група, у якої вік чоловіка та жінки або одного з них не перевищує 28 років. В Україні налічується 10,3 млн. молоді (віком від 15 до 28 років), що становить 19,1 відсотка загальної кількості населення. В країні мешкає 2 млн. 400 тис. молодих сімей, в яких народжується 80 відсотків усіх народжуваних в Україні дітей. Тобто 46,6 відсотка молодих людей перебувають у шлюбі, і хоча статистика недосконала і не встигає за кількістю розлучень, можна сказати, що 50 відсотків молоді перебуває в шлюбі (або була в шлюбі). Є молодь, яка готується до шлюбу. Отже, питання шлюбно-сімейних відносин хвилюють молодь: як підготуватися до шлюбу, як обрати супутника життя, як одружитися, зберегти сім'ю, запобігти сімейним чварам, як виховувати дітей та ін.

Перед молодою сім'єю стоять особливо гострі проблеми матеріально – економічного та житлово-побутового характеру. Невизначеність майбутнього, незайнятість у сфері суспільного виробництва, нестабільність заробітків, непідготовленість до сімейного життя та виживання у таких умовах негативно позначаються не лише на демографічній ситуації в Україні, а й на внутрісімейних процесах, характері взаємостосунків членів сім’ї, сім'ї з оточуючим середовищем, вихованні дітей, організації вільного часу сім’ї.

У соціальній педагогіці виокремлюють чотири категорії сімей, які розрізняються за рівнем соціальної адаптації від високого до середнього, низького і вкрай низького:

• благополучні сім’ї;

• сім’ї групи ризику;

• неблагополучні сім’ї;

• асоціальні сім’ї.

Благополучні сім’ї успішно справляються зі своїми функціями. За рахунок адаптивних властивостей, які засновуються на матеріальних, психологічних та інших внутрішніх ресурсах, швидко адаптуються до потреб своєї дитини і успішно вирішують завдання її виховання та розвитку. Сімейне благополуччя визначається не матеріально-економічною забезпеченістю сім'ї, її прибутками, а високим рівнем внутрісімейної моральності, духовності, задоволення емоційних потреб всіх членів сім'ї. Хороші матеріальні умови справляють вплив лише при нормальному емоційно-психологічному кліматі, хороших взаємостосунках між членами сім'ї. В благополучній сім'ї існує взаєморозуміння, взаємоповага між всіма її членами, спільність життєвої мети, позитивна моральна атмосфера, приблизно однакова оцінка різних життєвих ситуацій, спільність інтересів у багатьох сферах духовного життя, взаємопогодження стосовно взаємних справ і обов'язків, врахування взаємних інтересів, розуміння душевних переживань іншого, психологічна підтримка, трудова співдружність, задоволення почуття власної гідності, своєї значимості, взаємна довіра, людяність, доброта, чуйність, раціональне вирішення всіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання. Дитина в такій сім'ї почуває себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять. Проте не балують, залучають до посильної праці по дому, ставляться до її потреб з розумінням, роз'яснюють, чому слід робити так, а не інакше тощо.

Сім’і групи ризику характеризуються наявністю певного відхилення від норм, що не дозволяє визначити їх як благополучні (наприклад, неповна сім'я, малозабезпечена сім’я тощо) і знижує адаптивні властивості цих сімей.

Неблагополучна сім’я – сім’я, яка через об’єктивні чи суб’єктивні причини втратила свої виховні можливості внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дітей. Такі сім’ї мають низький соціальний статус у певній сфері життєдіяльності або в декількох одночасно. Такі сім'ї не справляються з покладеними на них функціями, їх здатність до адаптації суттєво знижена, процес сімейного виховання дитини відбувається з великими труднощами, повільно, малорезультативно. Для даного типу сімей необхідна активна і тривала підтримка з боку соціального педагога. Неблагополучними (проблемними) називають сім’ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості в силу тих чи інших причин, у результаті чого в цих сім’ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дитини (в основу виділення неблагополучних сімей покладені соціально-психологічні та соціально-економічні фактори). До таких сімей відносять:

- сім’ї, де батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими вимогами суспільства;

- сім’ї з низьким морально-культурним рівнем батьків;

- сім’ї з стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками, батьками та дітьми;

- неповні сім’ї;

- материнські сім’ї;

- сім'ї зовні благополучні, які припускають серйозні помилки, прорахунки в системі сімейного виховання, внаслідок невміння будувати правильні взаємини між членами сім'ї, низької педагогічної культури та неосвіченості. Причому такі помилки в системі сімейного виховання мають не ситуативний, а стійкий характер. Тобто в таких сім'ях постійно порушуються певні педагогічні вимоги до дітей.

Асоціальні сім’і – це сім'ї, в яких батьки ведуть аморальний, протиправний образ життя і де житлово-побутові умови не відповідають елементарним санітарно-гігієнічним вимогам, а вихованням дітей, як повило, ніхто не займається. Робота соціального педагога з такими сім'ями повинна вестися у тісному контакті з правоохоронними органами, а також органами опіки.

Кожен дорослий свідомий член суспільства мріє про сімейне благополуччя. У науковій, соціологічній, психолого-педагогічній літературі існує визначення сімейного благополуччя, його сутності.