Головні завдання сімейного виховання

• Виховання фізично і морально здорової дитини, забезпечення необхідних економічних і соціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу).

• Створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов розвитку почуттів і сприймань дитини, її самореалізації.

• Засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, чесності, людяності, здатності виявляти турботу про менших, милосердя до слабких і людей похилого віку.

• Залучення дітей до чарівного світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислів’їв, приказок, дум тощо; виховання поваги до школи і вчителя, прагнення до освіти і творчого самовдосконалення.

• Залучення дитини до спільної з дорослими діяльності, розвиток творчої, працелюбної особистості, спрямування її зусиль на турботу про довкілля; виховання дітей цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

• Формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти красиве і потворне в житті мистецтві, поважати прекрасне у вчинках людей; забезпечення умов для творчої практичної діяльності дітей.

• Забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу.

• Прилучення дітей до народних традицій, звичаїв та обрядів, виховання в них національної свідомості самосвідомості.

• Статеве виховання дітей, дотримання дівочої честі, юнацької (чоловічої) гідності, поваги до жінки.

Педагогічні умови виховання дітей у сім’ї

1. Знання батьками своїх дітей, їх позитивних і негативних рис.

2. Особистий приклад батьків, їх авторитет, доброзичливий характер стосунків у сім’ї.

3. Спільна діяльність, розумне спілкування; правильне ставлення батьків до дитини.

4. Педагогічна культура батьків, наявність педагогічних знань у батьків.

5. Єдність вимог з боку батька і матері.

6. Дотримання батьками норм і правил співжиття; правильна організація сімейного життя.

7. Авторитет батьків;

8. Культура побуту у сім’ї.

(І.П. Анєнкова).

Учительська і батьківська педагогіка ґрунтуються на загальних основах. І вчителям і батькам необхідно пам’ятати основні умови ефективності сімейного виховання.

А.С.Макаренко про умови сімейного виховання.

Виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя. Правильне виховання – це наша щаслива старість. Погане виховання – це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша вина перед іншими людьми, перед всією країною. Смисл авторитету в тому і заключається, що він не потребує ніяких доказів, що він приймається як безпосереднє достоїнство старшого, як його сила і дійсність, видима простим дитячим оком. Авторитет може бути організований в певній сім’ї і це не дуже важко.

Негативний авторитет батьків:

1). Авторитет придушення – базується на примусі, залякуванні, і як наслідок – формування у дітей брехливості, жорстокості, агресивності.

2). Авторитет відстані – батьки намагаються тримати дітей на відстані, розмовляють з ними зверхньо, холодно.

3). Авторитет чванства – батьки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів.

4). Авторитет педантизму – батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину.

5). Авторитет резонерства – батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу.

6). Авторитет любові – батьки постійно демонструють свою любов і вимагають того ж від дітей.

7). Авторитет доброти – батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви.

8). Авторитет дружби – дружба між батьками і дітьми досягає крайніх меж: діти глузують з батьків, неповажно ставляться до них, повчають на кожному кроці.

9). Авторитет підкупу – відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. ( Анєнкова, с.498).

Тактика виховання дітей у сім’ї грунтується на таких типах:

• диктат. Такі взаємини засновані на жорсткій регламентації поведінки дитини, суворому контролі за нею, використанні покарань, погроз тощо. Як правило у таких сім'ях діти живуть у страху, постійно лицемірять, брешуть, наслідком чого стають різноманітні відхилення у їхній поведінці;

• опіка. Вдаючись до такої тактики. Батьки намагаються відгородити дитину від життєвих реалій, випробувань, намагаються все вирішувати за неї, задовольняти її потреби і примхи. За таких умов дитина позбавлена змоги формувати в собі необхідні для подальшого життя психологічні. Вольові якості, об’єктивно оцінювати себе, свої можливостей інших людей, цілеспрямовано працювати над собою. Усе це формує її внутрішній світ, систему цінностей, різко занижує або завищує її вимоги до оточення, спонукає до девіантних форм задоволення своїх потреб;

• мирне співіснування на засадах невтручання. Цю тактику характеризують максимальне дистанціювання дорослих від життя дитини, абсолютне невтручання у її справи, залишення наодинці зі своїми проблемами, мінімальні вимоги до її поведінки. Це породжує відчуження батьків і дітей. Діти, не маючи від батьків належної підтримки, будучи позбавленими необхідних для їх становлення зразків соціальної поведінки, часто почуваються складно у ситуаціях, з якими легко справлятимуться їх однолітки, яку виростали у сприятливіших педагогічних умовах. У них можливі образи на своїх батьків за байдужість до себе;

• співробітництво. Така тактика взаємин у сімї, виховання дітей є найпродуктивнішою, оскільки батьки намагаються бути їхніми соратниками, є відкритими і щирими з ними, охоче впускають їх у свій світ. Між ними немає необґрунтованих таємниць, недовіри. За таких умов діти охоче експериментують, шукають, пробують себе, не боячись помилитися і бути за це покараними. Батьки охоче допомагають у всіх справах, вміло підводять дітей до вирішення проблем, завдяки чому діти відкривають у собі все нові можливості, здобувають упевненість у своїх силах. (Т.І. Поніманська)

Варіанти стосунків у сім’ї

– співробітництво ґрунтується на взаєморозумінні і взаємній підтримці, кожний відчуває свою особистісну значущість;

– паритет – рівні, «союзницькі», більш «раціональні» стосунки, на перший план виходять пошуки доцільності кожної дії;

– змагання – стосунки, які базуються на прагненні окремих членів сім’ї перевершити один одного в якійсь справі;

– конкуренція – домінування стосунків, коли переважає прагнення кожного довести свою зверхність над іншими за будь-яку ціну;

– антагонізм – стосунки, для яких характерним є протистояння окремих членів сім’ї і небажання жодної сторони іти на компроміс. (І.П. Анєнкова)