6. Утворення Галицько-Волинського князівства. Діяльність Данила Галицького

У період роздробленості Русі центр української державності перемістився у Галич. Населення Галицької землі складали дуліби, тиверці, білі хорвати, що були приєднані за Володимира Великого. Найбільшими містами були Галич, Перемишль, Звенигород, Теребовль. Наймогутнішим князем був Ярослав Осмомисл (правив у 1153-1187 pp.), якого оспівує «Слово о полку Ігоревім». Своє прізвисько він отримав тому, що знав вісім мов.

Волинська земля увійшла до складу Русі теж у період князя Володимира у кінці X століття. Основні міста – Волинь, Володимир, Луцьк, Бужськ, Дорогобуж, Белз, Берестя, Червень. Особливістю обох князівств було те, що тут рано сформувалося боярство, яке мало великий вплив на політичне життя.

1199 р. волинський князь Роман Мстиславович (праправнук Володимира Мономаха, правив у 1199-1205 pp.) заволодів Галичем, об'єднав його землі в єдине Галицько-Волинське князівство, а на початку XIII ст. заволодів і Київщиною (1202 p.). Таким чином, майже всі українські землі увійшли до складу Галицько-Волинської держави, що складалася з 12 земель. На ті часи це князівство було найбагатше та найбільш заселене серед руських князівств. Столицею став Галич.

Основні сили князь витрачав на боротьбу з боярством, шукаючи підтримку серед простого люду. Він відстоював православну віру і відмовився від пропозиції папи Римського надати йому корону короля Руського в обмін на перехід до католицтва. Роман ходив з походами проти половців, литовців, а під час походу проти Польщі біля містечка Завихвоста загинув. Після його смерті розгорнулася боротьба між боярами та сусідніми державами за князівство.

Після смерті галицько-волинського князя Романа у 1205 р. в князівстві розгорнулася 33-річна боротьба між місцевим боярством, що мало велику силу, та синами Романа. Ситуація ускладнилася вторгненням поляків та угорців. Боротьба закінчилася перемогою князя Данила Романовича в 1238 році – він вигнав з Галича чернігівських князів і сів на батьківський престол. У цьому ж році він розбив німецьких рицарів під Дорогочином, у 1240 р. захопив Київщину, а в 1245 р. він остаточно переміг місцевих бояр і вигнав угорське військо. З цього часу він став повноправним володарем Галицько-Волинської держави.

Данило був мудрим і вмілим правителем, за часів його правління було побудовано нові міста, в тому числі Львів (названий на честь старшого сина Лева), фортеці, церкви, монастирі; князь сприяв розвитку культури. Він дещо зменшив гноблення соціальних низів, розширив права ремісників і купців. Данило успішно воював з польськими й литовськими феодалами, створив небачену до того регулярну піхоту. Головною метою свого життя він вважав боротьбу проти татаро-монгольських загарбників.

Намагаючися захистити свою державу від монголів й знайти в Європі союзників для боротьби з ними, Данило уклав союз з Папою Римським і був урочисто коронований у Дорогочині в 1253 році. Він став першим українським королем. Він розбив у 1254 р. татарського воєводу Куремсу, однак протистояти військам хана Бурундая не зміг. Татари примусили Данила Галицького зруйнувати укріплення Львова, Володимира, Луцька, лише хитрістю вдалося зберегти Холм.

Звільнити свої землі від татаро-монголів йому не вдалося і 1264 р. Данило Галицький помер у Холмі. Проте татарам теж не вдалося зруйнувати Галицько-Волинську державу.