Семінар № 5. Політичні партії та партійні системи сучасності.

План

1. Політичні партії: поняття, виникнення і функції

2. Типологія політичних партій та партійних систем.

3. Вибори та виборчі системи.

4. Партійна та виборча системи сучасної України.

Повідомлення, реферати:

1. Походження і формування партій (історичний аспект).

2. Громадські організації та рухи, їх роль у політичному житті.

3. Сучасний молодіжний і студентський рух в Україні.

4. Партійні орієнтації українського електорату.

5. “Залізний закон олігархії” Р.Міхельса.

6. Сучасні виборчі системи, їх сутність та специфіка.

Основні поняття: політична партія, група інтересів, партійна система, функції політичної партії, суспільно-політичні рухи, громадсько-політичні об’єднання, вибори та виборчі системи, виборче право, абсентеїзм, виборча кампанія.

1. Політична партія – це спеціалізована, організаційно упорядкована група, що об’єднує найбільш активних прибічників тих чи інших цілей (ідеологій, лідерів) та слугує для боротьби за завоювання та використання політичної влади в суспільстві. Група інтересів відрізняється від політичної партії тим, що вона не намагається увійти до влади, завдання її впливати на органи політичної влади формально залишаючись поза їх межами. Вивчаючи цю тему особливу увагу слід приділити характеристиці сучасної партійної системи в Україні, звернутися до матеріалів щодо програм партій, виявити основні напрямки у партійній системі України. Важливо уяснити для себе велику роль багатопартійності та наявності активних груп інтересів для успіху демократичного переходу в Україні.

Ознаки політичних партій:

• певна тривалість існування в часі;

• наявність організаційної структури;

• прагнення влади;

• партія – суб’єкт певної ідеології або особливої світоглядної орієнтації;

• пошук народної підтримки.

Партії утворюються внаслідок виборчої кампанії, а також виростають із профспілок, релігійних організацій, клієнтів визначних політиків.

Важливе місце у розумінні сутності партій та оцінці їхньої ролі у житті суспільства посідає визначення функцій політичних партій. Партії виконують такі функції:

• ідеологічну;

• наукову;

• беруть участь у боротьбі за владу;

• здійснення влади, розробка політичного курсу;

• представництво соціальних інтересів.

Американський політолог П.Меркл називає такі головні функції політичних партій:

• підбір партійних і державних лідерів;

• “рекрутування і соціалізація” нових членів;

• вироблення заходів щодо впливу партій на суспільні інституції та соціальне середовище;

• розв’язання внутрішніх політичних протиріч, як виникають у процесі діяльності та будь-якого роду інших внутрішніх проблем.

2. Типологія партій здійснюється за такими ознаками: 1) ідеологія; 2) політична платформа; 3) організаційна структура; 4) методи і засоби діяльності; 5) політичний статус; 6) соціальна база й електорат.

За ідеологією партії поділяють: на комуністичні (ліві); соціал-демократичні (лівоцентристські); ліберальні (центристські); консервативні (правоцентристські); фашистські (праві).

За організаційною структурою партії поділяються на масові, кадрові, “партії виборців”, а також на централізовані з авторитарним, авторитарно-демократичним і демократичним типами управління; децентралізовані з горизонтальними координуючими ланками; фракційні.

За методами і засобами діяльності партії поділяють на авангардні і парламентського типу.

Під партійною системою треба розуміти сукупність політичних партій, характер їх взаємодії, місце і вплав у політичній системі. Поширені різні підходи до типологізації партійних систем. За основу типологізації партійних систем можна взяти семи типову систему Дж. Сарторі, згідно з якою можна поділити на:

• однопартійну;

• гегемоністську;

• систему з домінуванням однієї партії,;

• двопартійну;

• обмеженого плюралізму;

• поляризованого плюралізму;

• атомі зовану.

А.Лійпхарт запропонував на підставі аналізу партійного життя у 21 країні світу виділив 7 типів суперечностей, за якими можна типологізувати партійні системи: соціально-економічні; релігійні; культурно-освітні; між містом і селом; щодо підтримки режиму; у міжнародній політиці; індустріальні та постіндустріальні.

Партогенез в Україні можна уявити у вигляді кривої з більшою чи меншою амплітудою. Більшість сучасних партій створювалась у 1990-1993 рр., потім процес припинився, хоча всередині цих об’єднань та між ними відбувалися активні процеси. Потім знову піднесення – передвиборча ситуація 1998 р. і т.д., причому кількісно вони не зменшувалися. Це свідчить про деякі елементи розвитку громадянського суспільства у нашій державі, хоча якість цих процесів очевидна. І в цьому напрямку вищеназваний Закон відкриває деякі перспективи.

У науковій літературі багато уваги приділяють етапам становлення багатопартійності, виділяючи допартійний (кінець 80-х – початок 90-х рр. – Білоус А., Примуш М.) та партійний етапи (начало 90-х – 2001рр.); класифікації партії сьогодні визначають за різними ознаками, але домінує поділ на ліві, праві, центристські, а також лівоцентристські і правоцентристські. Ознайомившись з навчальною літературою та програмами деяких партій, спробуйте визначити типи партій

3. Вибори – це демократичний спосіб формування (періодичної чи позачергової зміни) персонального складу органів державної влади або підтвердження повноважень на новий термін; процедура призначення посадових осіб через вільне волевиявлення дієздатних осіб шляхом голосування за кандидатів, висунутих відповідно до встановлених законом правил і процедур.

Види виборів: 1) за предметом обрання – президентські, парламентські, муніципальні; 2) за причиною проведення – чергові, позачергові, дострокові.

Абсентеїзм – це байдуже ставлення до своїх громадсько-політичних прав. Найхарактерніший прояв абсентеїзму – свідоме ухилення виборців (електорату) від участі у голосуванні. Найважливіші типи абсентеїзму:

• пов’язані з особливостями виборчої кампанії, коли в силу певних причини вибори нецікаві: висунені неяскраві кандидати, відсутня справжня змагальність на виборах тощо;

• пов’язані з загальною політичною, соціальною й економічною ситуацією у державі.

Виборча система – сукупність передбачених законом виборчих процедур, пов’язаних з формуванням органів влади. Сучасні демократії застосовують найрізноманітніші виборчі системи і кожна із них має певні переваги та недоліки. Основними типами виборчих систем є:

• система абсолютної більшості або мажоритарна; її різновидом є система відносної більшості або плюральна;

• система пропорційного представництва або пропорційна; її різновидом є пропорційна система з преференціями;

• система або мажоритарно-пропорційна система.

4. Здобуття Україною незалежності прискорило процес створення політичних партій. Особливо цей процес прискорився після 1994 р. З березня 1991 р. почалася реєстрація політичних партій у СРСР, а до кінця 1991 р. було зареєстровано 26 партій, у 1995 р. – офіційно зареєстровано 36 партій, у 1996 р. – 39, 1997 р. – 46, 1999 – 70, 2000 – понад 107, у 2006 -127 та 54 блоки, з яких 45 – учасники парламентських перегонів. Україна належить до країн з системою поляризованого плюралізму.

Спільні риси українських партій:

• у багатьох з партій відсутній свій електорат;

• спостерігається втрата інтересу громадян до всіх партій;

• вкрай слабкі ідеологічні засади;

• відірваність програмних гасел партій від повсякденних інтересів населення;

• спостерігається активне зрощення партій та їхнього апарату з бізнесом, часто з тіньовим;

• відсутність сталого співробітництва партій в головному – побудові незалежної процвітаючої України.

Виборча система України. В ст.69 Конституції України зазначається, що “народне волевиявлення здійснення через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії”. В грудні 2004 р. в Україні було проведено політичну реформу, за якою змінюється тип виборчої системи. Не лише українська виборча система зазнає трансформацій. У 1980-ті рр.. Національні Збори Франції двічі кардинально змінювали виборчу систему – з мажоритарної на пропорційну і навпаки. Більшість пострадянських держав, за винятком Білорусі, Туркменістану, Узбекистану, Таджикистану, трансформували свої виборчі системи від мажоритарної до змішаної. Для України це був перехідний крок до введення пропорційної виборчої системи.

По багатомандатному загальнодержавному виборчому округу (пропорційна система) мандати розподіляються між партіями, виборчими блоками партій, що отримали 4 і більше відсотків голосів пропорційно до отриманих ними голосів. По одномандатному виборчому округу обраним вважається кандидат, який одержав більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні відносно інших кандидатів, котрі балотувалися по даному виборчому округу.

Завдання для самостійної роботи:

1. Чим відрізняється партія від інших політичних інститутів?

2. Чому, на Вашу думку, в країнах, які переходять до демократії, як правило, велика кількість політичних партій та рухів?

3. Які політичні партії в Україні найбільш впливові і мають значний електорат?

4. Які перспективи української багатопартійності?

Література (додаткова)

1. Голишев В. Коаліції партій у парламентах // Політика і час. – 2003. – № 5.

2. Дюверже М. Партийная политика и группы давления // Социально-гуманитарные знания. – 2000. – № 4.

3. Дюверже М. Политические партии. – М., 2000.

4. Конституція України. – К., 1997.

5. Примуш М. Порядок утворення і діяльності політичних партій. – Віче. – 2001. – № 5.

6. Політологія посткомунізму: політичний аналіз посткомуністичних суспільств. – К., 1995.

7. Уоллерстайм М. Избирательные системы. Партии и политическая стабильность // Полис. – 1992. – № 5-6