2.5 Інші партії та рухи

Українська демократично-радикальна партія

Поряд з національними партіями соціалістичного спрямування в Україні поступово став розвиватися ліберально-демократичний рух. Проте, на відміну від радикалів, ліберали почали оформлятися в політичні організації дещо пізніше — практично напередодні Російської буржуазно-демократичної революції 1905-1907 pp.

Так, у середині 1904 року з ініціативи молодих членів українських громад була створена Українська демократична партія (УДП) на чолі з поміркованими громадівськими діячами О. Лотоцьким і Є. Чикаленком та Українська радикальна партія, яку очолили Б. Грінченко і С. Ефремов. Обидві партії, нечисленні складом, займали послідовні ліберально-демократичні позиції, обстоюючи ідею встановлення в Російській імперії конституційної монархії, яка надала б Україні автономію. Принципових програмних розходжень між ними не існувало, тому 1905року вони злилися в Українську демократично-радикальну партію (УДРП), яка, як і її попередники, обстоювала лише ідею автономії України в складі Росії.

9 січня 1905 року за наказом російського царя Миколи II гвардійські частини розстріляли мирну демонстрацію в Петербурзі. Звістка про це блискавично облетіла країну. День, який увійшов в історію як «кривава неділя», був початком першої російської революції. Могутня революційна хвиля охопила Україну. У революційній боротьбі взяли участь усі верстви населення: робітники, селяни, солдати, інтелігенція. [4, с.16]

Революційна робітнича боротьба

У ході боротьби із самодержавством робітники виявили неабияку політичну свідомість та організованість. Спочатку в Катеринославі, а потім у Києві, Одесі, Миколаєві, Єнакієвому виникли політичні організації робітничого класу — ради робітничих депутатів, що взяли на себе керівництво боротьбою трудящих як за економічні, так і за політичні права.

Улітку та восени 1905 року в Україні активно ширився профспілковий рух. Першою профспілковою організацією в Україні став комітет Південно-Західного відділення Всеросійської залізничної спілки в Києві. Загалом під час революції в Україні виникло близько 80 профспілок, які об'єднували десятки тисяч робітників.

Не чекаючи наказів адміністрації, ради та профспілки:

• встановлювали робітничий контроль за виробництвом;

• 8-годинний робочий день;

• знижували ціни на товари у фабрично-заводських крамницях.

Під впливом активної діяльності соціал-демократів чимало робітничих колективів висунуло гасло «Геть самодержавство!». У жовтні 1905 року під час загальноросійського політичного страйку страйкувало 120 тис. робітників України. Незважаючи на вихід царського маніфесту від 17 жовтня 1905 року, робітники низки міст України під впливом більшовиків підняли збройне повстання проти самодержавства. У грудні 1905 року відбулися збройні виступи трудящих Горлівки, Катеринослава, Харкова, Києва, Одеси, Миколаєва. Царські війська швидко розбили погано озброєні та зорганізовані робітничі дружини.

Селянські виступи

Революційні події пробудили до активних дій і селян. У червні 1905 року відбувся І з'їзд Усеросійської селянської спілки, на якій активну роль відіграли делегати від України. Представники селянства активно вимагали ліквідувати поміщицьке землеволодіння. Про рішучість дій селянських комітетів свідчить той факт, що на Сумщині один з них фактично взяв під контроль життя повіту, створив народну міліцію. В окремих регіонах організації Селянської спілки й ради робітничих депутатів стали взаємодіяти. Проте загалом на Наддніпрянщині селянський рух не набув організованого характеру. Погроми поміщицьких маєтків, підпалювання власності, захоплення землі, вбивства окремих поміщиків були найголовнішими формами боротьби селян. Царський уряд посилав на села каральні загони й легко придушував непов'язані між собою селянські повстання.

Повстання в армії та на флоті

Під час Російської революції 1905-1907 pp. захиталася вірна й надійна опора царизму — армія. 14-15 червня 1905 року спалахнуло повстання на броненосці «Потьомкін». Бойовий корабель прибув до Одеси, де підтримав загальний страйк трудящих. Вислана на придушення непокірного броненосця ескадра відмовилася відкрити вогонь і вітала «Потьомкіна» могутнім «Ура!». Броненосець «Георгій Победоносец» вийшов зі строю ескадри й приєднався до «Потьомкіна». Але офіцерам удалося посадити його на мілину. [9, с.198]

Не маючи плану конкретних дій, команда броненосця «Потьомкін» вирішила взяти курс до берегів Румунії. У листопаді 1905 року на Севастопольському рейді повстали матроси 12 кораблів Чорноморського флоту на чолі з лейтенантом Петром Шмідтом.

Уряд стягнув до Севастополя вірні йому кораблі та армійські частини й потужним вогнем артилерії примусив повстанців скласти зброю. П. Шмідт та інші керівники збройного виступу були розстріляні. [4, с.62]

18 листопада 1905 року в Києві виступили солдати-сапери та робітники під керівництвом Б. Жаданівського. Царські війська оточили повстанців і після короткого, але кровопролитного бою, примусили здатися. Б. Жаданівський був заарештований і засуджений до страти. Проте під тиском страйкового руху царський суд замінив розстріл на тривале тюремне ув'язнення.