3.Розвиток екології в останні десятиліття 20-го століття.

У другій половині 20-го в. завершується становлення екології як самостійної науки, що має власну теорію й методологію, свій коло проблем, і свої підходи до їхнього рішення. Математичні моделі поступово стають більше реалістичними: їхні пророкування можуть бути перевірені в експерименті або спостереженнями в природі. Самі ж експерименти й спостереження всі частіше плануються й проводяться так, щоб отримані результати дозволяли прийняти або спростувати заздалегідь висунуту гіпотезу. Помітний внесок у становлення методології сучасної екології внесли роботи американського дослідника Роберта Макартура ( 1930-1972), що вдало сполучило в собі таланти математика й біолога-натураліста. Макартур досліджував закономірності співвідношення численностей різних видів, що входять в одне співтовариство, вибір хижаком найбільш оптимальної жертви, залежність числа видів, що населяють острів, від його розміру й далекості від материка, ступінь припустимого перекривання екологічних ніш співіснуючих видів і ряд інших завдань. Констатуючи наявність у природі якоїсь повторюваної регулярності («паттерна»), Макартур пропонував одну або кілька альтернативних гіпотез, що пояснюють механізм виникнення даної регулярності, будував відповідні математичні моделі, а потім зіставляв їх з емпіричними даними. Свою точку зору Макартур дуже чітко сформулював у книзі «Географічна екологія» (1972), написаної їм, коли він був невигойно хворий, за кілька місяців до своєї передчасної кончини.

Підхід, що розвивали Макартур і його послідовники, був орієнтований насамперед на з'ясування загальних принципів устрою (структури) будь-яких співтовариств. Однак, у рамках підходу, що одержав поширення трохи пізніше, в 1980-х рр., основне увага була перенесена на процеси й механізми, у результаті яких відбувалося формування цієї структури. Наприклад, при вивченні конкурентного витиснення одного виду іншим, екологи стали цікавитися насамперед механізмами цього витиснення й тих особливостей видів, які визначають результат їхньої взаємодії. З'ясувалося, наприклад, що при конкуренції різних видів рослин за елементи мінерального харчування (азот або фосфор) переможцем часто виявляється не той вид, що у принципі (при відсутності дефіциту ресурсів) може рости швидше, а той, котрий здатний підтримувати хоча б мінімальний ріст при більше низькій концентрації в середовищі цього елемента.

Особлива увага дослідники стали приділяти еволюції життєвого циклу й різних стратегій виживання. Оскільки можливості організмів завжди обмежені, а за кожне еволюційне придбання організмам доводиться чимсь розплачуватися, то між окремими ознаками неминуче виникають чітко виражені негативні кореляції (так звані «трейдофи»). Не можна, наприклад, рослині дуже швидко рости й у той же час утворювати надійні засоби захисту від травоїдних тварин. Вивчення подібних кореляцій дозволяє з'ясувати, як у принципі досягається сама можливість існування організмів у тих або інших умовах.

У сучасній екології як і раніше зберігають свою актуальність деякі проблеми, що мають уже давню історію досліджень: наприклад, установлення загальних закономірностей динаміки достатку організмів, оцінка ролі різних факторів, що обмежують ріст популяцій, з'ясування причин циклічних (регулярних) коливань чисельності. У цій області досягнуть значний прогрес - для багатьох конкретних популяцій виявлені механізми регуляції їхньої чисельності, у тому числі й тих, які породжують циклічні зміни чисельності.

Новим напрямком останнього років є так звана, макроекологія - порівняльне вивчення різних видів у масштабах більших просторів (порівнянних з розмірами континентів).

Величезний прогрес наприкінці 20-го сторіччя досягнуть у вивченні круговороту речовин і потоку енергії. Насамперед, це пов'язане з удосконалюванням кількісних методів оцінки інтенсивності тих або інших процесів, а також зі зростаючими можливостями широкомасштабного застосування цих методів. Прикладом може бути дистанційне (із супутників) визначення втримування хлорофілу в поверхневих водах моря, що дозволяє скласти карти розподілу фітопланктону для всього Світового океану й оцінити сезонні зміни його продукції.