Питання для контролю та самоконтролю

1. Назвіть органи управління і компоненти відеокамери Panasonic.

2. Порядок вставлення касети у відеокамеру.

3. Які Ви знаєте джерела живлення і як вони підключаються до відеокамери?

4. Як відбувається запис зображення на відеострічку у відеокамері?

5. Як відбувається відтворення зображення у відеокамері?

6. Як відбувається відтворення зображення і звуку з касети відеокамери в телевізорі?

7. Як відбувається відтворення зображення і звуку, записаних у відеокамері, з використанням відеомагнітофона?

8. Як виконується перезапис зображення і звуку з відеокамери на відеомагнітофон?

10. Яка мінімальна освітленість необхідна для зйомки відеокамерою?

11. Назвіть та охарактеризуйте спец ефекти, які є в даній відеокамері.

12. Методика застосування відео технічної апаратури у навчальному процесі.

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Камкордер

Камкордер (рис. 1 і рис. 2) – так офіційно іменується апарат, який називають просто відеокамерою. Слово камкордер утворено із двох – камера + рекордер, воно нагадує, що в апарат входить і відеокамера (перетворює картинку в електричний сигнал), і відеомагнітофон (записує і відтворює відеосигнал).

Рис. 1. Будова камкордера

Рис. 2. Блок-схема камкордера

Трансфокатор – об’єктив зі змінною фокусною віддаллю. В одному крайньому положенні рухомих лінз це ширококутник (рис. 3(1)), який охоплює зразу велику картину, але зрозуміло, досить дрібно показує її деталі. В одному крайньому положенні лінз трансфокатор – це вже телеоб’єктив, котрий показує невеличку частину картини, але крупно, зі збільшенням (рис. 3(2)). Трансфокатор звичайно змінює свій кут огляду не більш, ніж у 12 раз, цьому відповідає позначення 12. Однак, на нових камкордерах можна побачити позначення 24 або навіть 48. Це до оптики підключається електроніка, яка розтягує на весь кадр лише частинку того, що бачить об’єктив (рис. 3(3)), якби звужуючи кут огляду, але, на відміну від оптики, з втратою чіткості.

Рис. 3. Трансфокатор (1-3), магнітний запис відеосигналу (4-10)

Трансфокатор – складна багатолінзова система. Ще не так давно вважалося неможливим зробити його дешевим і достатньо чітким. У всякому випадку в кінокамерах тривалий час в основному використовували два-три окремих об’єктива на поворотній платформі (турелі). А фотографи взагалі носили в сумці цілий набір змінних об’єктивів з різними фокусними віддалями і підєднували до камери то один, то інший, в залежності від того, що потрібно було сфотографувати. Сьогодні навіть у недорогих фотоапаратах встановлюють трансфокатор (ZOOM – означає швидкий наїзд на об’єкт, який знімається за допомогою трансфокатора), а відеокамер взагалі не буває без трансфокатора. В ньому, до речі, тепер частіше всього використовують пластмасові лінзи – неможливе стало предметом широкого попиту, і потрібні дешеві моделі.

Один із двох головних блоків камкордера – відеомагнітофон, який колись назавжди включили у списки неможливого. Магнітний запис звуку з’явився більше ста років тому назад. А от картинку, здавалось, записати на магнітну стрічку не удасться, – для цього, як показували розрахунки, потрібно було б протягувати стрічку зі швидкістю 200 кілометрів за годину. Важко уявити собі магнітофон, де мимо записуючої головки зі швидкістю кур’єрського потягу несеться стрічка і великої кілометрової її котушки не вистачить на півхвилини.

Для запису відеосигналу така висока швидкість потрібна тому, що в його спектрі є дуже високі частоти – більше 6 МГц (мегагерц), що у 500 разів більше, ніж у спектрі звукового сигналу. А з’являються ці високочастотні складові відеосигналу при зчитуванні дрібних деталей картинки і саме вони, високочастотні складові, в результаті визначають, наскільки чітким буде зображення на екрані. Це дечим нагадує відтворення музики, коли високочастотні складові звуку визначають його чистоту і прозорість, приносять звучання скрипок і флейт.

Магнітний запис відеосигналу на стрічку – сама ця дія – відбувається в той момент, коли стрічка знаходиться над щілиною (зазором) записуючої головки: магнітне поле в районі щілини замикається через стрічку і в ній залишається маленька магнітна ділянка – магнітний слід якоїсь частини сигналу (рис. 3(5-10)). Чим швидше змінюється сигнал, тобто, чим вища його частота (рис. 3(7, 9)), тим швидше потрібно протягувати стрічку біля щілини, щоб запис різних частин сигналу, який змінюється (його магнітні сліди), не перекривали один одного (рис. 3(8)). Нескладна арифметика показує, що для запису повного відеосигналу, включаючи його найвищу частоту – 6 МГц, якраз і потрібно переміщувати стрічку зі швидкістю кур’єрського поїзду, що, зрозуміло, неможливо.

У грудні 1951 року американські інженери Олександр Поняков (засновник фірми «Апекс»), Мирон Столяров і Вальтер Селстед придумали відеомагнітофон, у якому вдалося обійти заборону «кур’єрської швидкості». Для запису картинки взяли широку стрічку, сама вона рухалась досить повільно, а запис проводився поперек стрічки головкою, яка швидко обертається (рис. 3(4)). Декілька років знадобилося, щоб розв’язати складні інженерні задачі, створити високоточну механіку, системи синхронізації, стабілізувати картинку. Однак, навіть коли все було зроблено і фірма «Апекс» розпочала випускати свої перші відеомагнітофони, важко було повірити, що невдовзі ці великі, майже в людський зріст машини, перетворяться в елегантні чорні ящички, котрі з’явилися у мільйонах квартир.

Із пісні, як відомо, слова не викинеш, і слід признатися, що творці побутових відеомагнітофонів і камкордерів, щоб не ускладнювати і не роздувати ці апарати, пішли на жертву: швидкість запису в них приблизно удвоє менша, ніж потрібно. При цьому найвища частота відеосигналу, що записується не більше 6 Мгц, як в телевізійному стандарті (рис. 3(11)), а 2,5 Мгц (рис. 7(12)). В результаті у картинки, котру отримано з відеомагнітофона або камкордера, чіткість удвоє менша, ніж з якісної телепередачі. Ми, правда, не завжди звертаємо на це увагу – був би добрий фільм, цікавий сюжет. Однак, все ж, якщо вдивитися…

Чіткість картинки оцінюється числом вертикальних ліній, які ще можна розрізнити на «мітелці» спеціальної випробувальної таблиці. Проте, часто оцінку зводять до умовної кількості рядків, якими відтворюється картинка. У нинішньому нашому стандарті електронний промінь в усіх випадках прокреслює на екрані 625 рядків, і в дуже доброму телевізорі при дуже добрій передачі помітні дрібні деталі розміром у товщину рядка. Якщо ж зображення нечітке, нерізке, то картинка виглядає так, немов би намальована більш грубими мазками, меншим числом більш товстих рядків. Саме їх кількість оцінює чіткість.

Трансляційні відеокамери це

- студійні камери, які застосовуються в апаратно-студійних комплексах (АСК) і пересувних телевізійних станціях (ПТС), які можуть мати порівняно великі габарити і масу, відрізнятися високим степенем автоматизації, присутністю додаткових сервісних систем, можливістю застосування великої абаритних об'єктів великої кратності, які забезпечують одержання високої якості зображення,

-камери нестудійного відеовиробницгва (НВВ), які застосовуються в невеликих двох-, трьожамерних ПТС, які мають порівняно невеликі габарити і масу камерної головки і можуть працювати як із штативом, так і з плеча оператора і забезпечують високу якість зображення в різних умовах роботи (кліматичних, погодних. змішаному освітленні і т.п.) (рис 1); камери відеожурналістики (ВЖ). застосовуються спільно

Рис.1. Цифрова HDV видеокамера Sony HVR-Z1E

з портативними відеомагнітофонами і радіолініями для оперативних репортажів передач, які відрізняються достатньо високою якістю зображення, портативністю і можливістю автономної роботи;

^-= відеокамери, яю є конструктивним об'єднанням малогабаритних камер ВЖ, касетних записуючих відеомагнггофонш і джерела живлення, які автономно працюють з плеча оператора і відрізняються дещо зниженою чіткістю відтворюючого зображення;

- телекіно- і теледіакамери, які застосовуються, як правило, в складі АСК для передачі кінофільмів.

Прикладні відеокамери бувають

- візуального спостереження і контролю,

- систем навчального ТВ і телевізійних тренажерів;

- систем телевізійної автомашки. які забезпечують знаходженняоб'єктів, вимірювання їх параметрів, ідентифікацію, підрахунок і класифікаціюоб'єктів.

На відміну від трансляційних і побутових відеокамер, чуттєвих тільки до електромагнітних хвиль видимого діапазону, прикладні відеокамери можуть використовувати і інші діапазони хвиль. До них відносять камери інфрачервоного діапазону (камери тегшобачення), ультрафіолетового діапазону і рентгенотелевізійго установки.

Побутові відеокамери призначенні для відеозйомок з записом на касетний відеомагнітофон і відтворення, як правило, в домашніх умовах. їх. часто об'єднують із записуючим відеомагаїтофоном (рис. 2). Масова портагивна побутова (любительська) кольорова відеокамера разом з підключеним до неї

Рис. 2. Побутова камера фірми "Canon"

домашнім відеомагштофоном і телевізором „складає відеокомлекс засобів домашнього любительського кіно Власник відеокомплексу може самостійно створювати і відтворювати в домашніх умовах любительські відеофільми, причому відеострічку, на відміну від кіноплівки, можна використовувати багато раз.

Основними особливостями побутових відеокамер є мала маса і габарити; невелика вартість, надійність і стабільність роботи, простота конструкції і експлуатації", прийнятна якість зображення і звук'», тривалість запису на одну касету і триващсіь роботи від одної акумуляторної батареї.

Якість зображення, яка забезпечується побутовими відеокамерами, поступається якості зображення, необхідної для телебачення. В той же час розробники намагаються покращити основні параметри побутових відеокамер (чіткість, чуттєвість, відношення сигнал-шум, відсутність помітних спотворень растра, поєднання, правильна передача кольорів)

Побутові відеокамери VНS-формату, як правило, кольорові Побутові відеокамери більш високої якості іноді називають напівпрофесюнальнилш, так як в деяких країнах для оперативних відеорепортажів допускають їх використання (не дивлячись на знижену якість зображення і звуку). Побутові відеокамери виготовляють як у плечовому так і ручному варіанті.

Відеокамера - портативна телевізійна передаюча камера, конструктивно об'єднана з касетним відеомагнітофоном; для запису сигналів зображення і звуку (відеозаписи) використовуються магнітні стрічки шириною 12.7 і 8 мм. Відеокамери забезпечуються високоякісними об'єктивами із змінною фокусною відстанню (т.з. трансфокатори або ZОOM-об'єктиви), забезпечуючими оптичне 10-кратне збільшення. Це дозволяє при відеозйомці, не сходячи з місця, плавно наблизити або віддалити об'ект, що фотографується. Відеокамери забезпечені електронним видошукачем, який може використовуватися як для контролю зображення під час зйомки, так і для проглядання записаного сюжету в цілому. Найдосконаліші відеокамери, окрім видошукача, забезпечені мініатюрним кольоровим дисплеєм на рідких кристалах. З його допомогою можна проглянути тільки що знятий відеофільм безпосередньо на відеокамері.

Схема відеокамери

1 - об'єктив; 2 - фільтр; 3 - мікродвигун; 4 - мініатюрний кінескоп; 5 - мікрофон; 6 - підсилювач звуку; 7 - електронні блоки

Відеокамера - електронний кінознімальний апарат, пристрій для отримання оптичних образів об'єктів, що знімаються, на світлочутливому елементі, пристосоване для запису або передачі в телевізійний ефір рухомих зображень. Звичайно оснащується мікрофоном для паралельного запису звуку. В даний час відеокамери практично витіснили з вживання раніше широко поширені кінокамери.

Через видошукач визначається що зображається в кадрі і виробляється фокусування зображення об'єктивом, який формує оптичне зображення об'єкту на світлочутливій матриці, відіконе, диску Ніпкова або іншому елементі, трансформуючим зображення в сигнал, який може передаватися в ефір онлайн або записуватися для подальшого відтворення на аналоговому (не дискретному) або цифровому носії.

Основними особливостями побутових відеокамер є мала маса і габарити; невелика вартість, надійність і стабільність роботи, простота конструкції і експлуатації, прийнятна якість зображення і звуку, тривалість запису на одну касету і тривалість роботи від одної акумуляторної батареї.

Якість зображення, яка забезпечується побутовими відеокамерами, поступається якості зображення, необхідної для телебачення. В той же час розробники намагаються покращити основні параметри побутових відеокамер (чіткість, чуттєвість, відношення сигнал-шум, відсутність помітних спотворень растра, поєднання, правильна передача кольорів)

Побутові відеокамери VНS-формату, як правило, кольорові Побутові відеокамери більш високої якості іноді називають напівпрофесіональними, так як в деяких країнах для оперативних відеорепортажів допускають їх використання (не дивлячись на знижену якість зображення і звуку). Побутові відеокамери виготовляють як у плечовому так і ручному варіанті.

В останній час значно зріс об'єм розробок по створенню комплексів відеокамера-віоеомагттофон і їх масове виробництво. В системах відеозапису VНS, VНS-С, в яких використовується магнітна стрічка шириною 12,7 мм (а.також 8 мм) вся електронна частина виконана на інтегральних мікросхемах В якості датчика зображення в загальному використовується чіп з зарядним зв'язком Тривалість запису або відтворення в системах VНS (12,7 мм ) 180 хв., а в 8-міліметрових комплексах вона досягає 240 хв. при високій якості запису звуку з частотним діапазоном до 15 кГц

Конкуренція між VНS і 8-мшметровими системами привела до розробки нових моделей, наприклад, S-VНS і апаратури фірми JVС (Японія )(рис. 3). В системі VНS використовується також нова магнітна стрічка Фірмою 'Samsung" (Південна. Корея) розроблена апаратура, в якій використовується магнітна стрічка шириною 4 мм, з цифровим магнітним записом. Покращити характеристики 8-мшметрових комплексів передбачається за рахунок заміни магнітних стрічок з порошковим металічним магнітним шаром (МР- Ваnd) стрічками з нанесеним у вакуумі металевим _>амагнітним шаром (МP-Ваnd). Розроблена телекамера для відеозапису по системі S- VНS, але через використання нестандартної горизонтальної розгортай з 400 рядками й серійний випуск поки не виправдовує себе.

Подальше вдосконалення комплексів пов'язують із цифровими відеокамерами Вони мають підвищену світлочутливість датчика, що забезпечує кращу передачу півтонів, зменшення експозиції до 0,001 і запис при малій освітленості. Обладнання цифрових відеокамер рідинно-кристалічними панелями, дозволяє зменшити габарити (камера Нitachi' габаритні розміри 6x4x3,5 см) та використовувати їх для перегляду відзнятих фрагментів. Обладнання цифрових камер електронними засобами збереження зображень (електронна пам'ять) дозволило зберігати записи тривалістю до 60 хв., у сучасних цифрових форматах, що обробляються комп'ютерами, МР2 та МР4, об'ємом до 240 Мбайт.