14.2. Функції часток в атрибутивних приєднувальних реченнях.

За допомогою часток підкреслюють те, що названий у приєднувальному реченні атрибут не єдиний, бо для мовця важливим є не атрибут основного речення, а інший, про який ітиметься далі, наприклад: Болять рани. І не тільки фронтові. Рема повідомлення, названа в такому реченні, може перетворюватися в тематичний компонент щодо наступної частини тексту. Інколи стрижневі речення в супроводі приєднувальних структур уживаюьбся в зачині статей, що дає змогу акцентувати їхню тему.

Частки надто, особливо, навіть, що мають обмежувально-виділбне значення, іноді підкреслюють особливість приєднувальної ознаки, її винятковий характер, наприклад: Підприємствонаше особливе, кожен, звісно, «при моторі», звідси й підвищений травматизм. Надто дитячий; Борги – завжди неприємна річ. Надто ж – моральні; Таких податків жоден світильник не витримає. Навіть ватрівський. Зміст названої у стрижневому реченні ознаки зрідка уточнюють за допомогою того ж слова в іншій формі й частки, що вказує на більшу ступінь вираження цієї ознаки, наприклад: Україна фантастична. Ще фантастичніша.

Актуальність ознаки в такому разі передають двома шляхами: за допомогою частки і за допомогою особливого синтаксичного оформлення думки, яку висловлюють.

Наголошувану приєднувальною структурою ознаку може коментувати автор вставними словами різної семантики, наприклад: Тут я хочу поставити крапку. Зрозуміло, тимчасову; Подешевілої ковбаси тут почали випускати втричі більше, а значить, утричі більше стало тут і демократії. Луганського зразка, звичайно. Характерно, що вставне слово стосується тільки приєднувального речення.

14.3. Сурядні сполучники в структурі приєднувальних конструкцій атрибутивної семантики.

Якщо приєднувальне неповне речення починається протиставним сполучником, виокремлена в ньому ознака протиставляється іншій, яка звичайно супроводжує названий в основному реченні суб’єкт, про який найімовірніше може подумати читач, наприклад: Асхара – терорист. Але бідний; На Поділлі – за союз. Але регіональний; Кредити необхідні. Але тільки ті, що необхідні.У такому разі семантику атрибута увиразнює і виділення його в окреме висловлення, і акцентування його як рематичного компонента, і протиставлення, яке, в свою чергу, увиразнюється за допомогою приєднання.

Протиставлятися можуть ознаки, названі в основному та приєднувальних реченнях, наприклад: Звичайна робота. Важлива. Уцих реченнях протиставлювані слова не є загальномовними антонімами, їхнє протиставлення має лише частковий характер: протиставляється повсякденність звичайного й незвичайність важливого. Синтаксичне оформлення допомагає наголосити на особливо актуальній характеристиці, що є основною для мовця.

Особлива експресивність властива приєднувальним конструкціям, що поширюють, доповнюють стале словосполучення, фразеологізм, які носії мови вважають замкненими семантичними структурами, що вживаються в тій самій формі, не потребують доповнення і не можуть бути продовжені, наприклад:Ташкент – місто хлібне. І гостинне. Сама приєднувальна конструкція буває частиною сталого словосполучення, фразеологізму, тоді як інша його частина міститься в попередньому реченні. У цьому разі автор використовує такий прийом підвищення експресивності викладу, як ефект невиправного очікування. Читач сприймає перше речення як окреме висловлення, що виражає певну закінчену думку. Однак, після прочитання наступного речення, яке вказує лише на одну ознаку названого в першому реченні суб’єкта чи об’єкта, зміст попереднього речення неочікувано змінюється, його доводиться переосмислювати. Наприклад: «Сухівське» обіцяє золото. Чорне; І так – до перемоги. Піррової.

Загалом приєднувальні конструкції дають змогу журналістам дивувати читача неочікуваними поворотами думки. Такі синтаксичні структури, завдяки своїй експресивності, допомагають увиразнити іронію, наприклад: Є мрія в них. Одна. Рожева; Яке чудове слово – апарат. Соковите, містке, солідне й багатозначне!; Це був початок. Історичний; П’ють воду. Подекуди чисту; Врожай є. Ну дуже маленький. Цим способом підкреслюють і загальну комічність висловлюваного, наприклад: Кіт у мішку. І не завжди сіамський; Жаба у пір’ї. У бурштиновому.

У приєднувальних атрибутивних конструкціях ефект невиправного очікування журналісти нерідко використовують і для інтригування читача, збудження його інтересу до певного матеріалу, наприклад: Влучні постріли батарей. Акумуляторних; Сусіди, не будуйте шахт. Ядерних; На півострові потік струмок. Молочний. Досить часто їх вживають як заголовки статей. Створення ефекту зреалізованого очікування базується на багатозначності вживаних у першому реченні назв суб’єктів чи об’єктів, наявності слів-омонімів. Коли читач сприймає перше речення, то звертає увагу тільки на одне якесь значення багатозначного слова чи ідентифікує певне слово-омонім за контекстом. Приєднувальна структура вказує на ознаку, яка виявляє абсолютно інше значення багатозначного слова, найчастіше переносне.

У приєднувальних реченнях виокремлюють не тільки одиничні ознаки: вони бувають розгорнутими, повторюваними, можуть створювати особливий настрій. Поширені приєднувальні утворення із сурядним зв’язком між атрибутивними членами, кожен з яких самостійно здатний утворювати приєднувальну конструкцію, сприймаються як комплексне змістове та інтонаційне ціле, що доповнює, розкриває, уточнює суб’єкт або об’єкт попереднього речення. Такий ланцюжок приєднувальних конструкцій увиразнює зовнішні характеристики персонажа, робить рельєфнішим його портрет, наприклад: Ще й сьогодні, через багато-багато літ, Улас Самчук бачиться мені таким. Зросту середнього. Гарної статури. Кремезний. Темно-русе волосся. Гладко причесаний.

За допомогою приєднувальних конструкцій подекуди концентрують увагу читача й на важливих внутрішніх характеристиках персонажа, що створює особливий інтимний тон оповіді, наприклад: Якраз у цей день і з’являється Ярослав. Живий, здоровий, але ніби якийсь обскубаний, як нетутешній. Тихий, сумирний і зажурений-зажурений.

Ніби нанизувані приєднувальні структури, які складаються з одиничних означень, можуть створювати своєрідний градаційний ряд, наприклад: Пригадайте. Світ дає Україні велику позичку. Велику. Вигідну. Пільгову. На оплату за газ. Якого в нас так бракує.

Такі синтаксичні конструкції допомагають упродовж розповіді звертати увагу читача на концептуальні для оповіді моменти, інтимізувати мовлення, наблизити його до розмовного. Наприклад: Марія йшла на побачення. Перше. Вона глянула і не впізнала Сашка. Свого меншенького. Блідий, з чорнотою під очима. Особливо вразили руки. Тонкі, наче прозорі, помережені синіми прожилками.