2. Зміст самобутньої культури народів Північної Америки

Область охоплює континентальну частину США. До неї не входить територія Аляски, Гавайських та Алеутських островів. Переважна більшість сучасного населення США належить до кон­тактних (змішаних і перехідних) рас, підрас і антропологічних типів великої європеоїдної раси та змішаних антропологічних типів (метисів, мулатів, самба). Аборигенне населення США на­лежить до американської під раси великої монголоїдної раси. Водночас тут помітну групу становить му латне населення. У складі північноамериканської історико-етнографічної обла­сті доволі чітко виділяється сім таких історико-етнографічних підобластей: індіанці північно-східного узбережжя США, індіан­ці південно-східного узбережжя США, індіанці північноамери-

канських степів і плато, індіанці північно-західного узбережжя Північної Америки, індіанці Каліфорнії і тихоокеанського узбе-США, індіанці Південного Заходу Північної Америки та американська етнополітична спільнота.

Ірокези (алгок. назва ірінакхоу, ірокуа — справжні гадюки) — група етносів чисельністю понад 100 тис. чоловік, які нині про­живають у США (піт. Нью-Йорк і Оклахома) і в Канаді (провін­ція Онтаріо). Основне заняття ірокезів — мотично-паличне підсічно-вогне­ве землеробство — було тісно пов'язане з колективним виробни­цтвом родової общини. Основною культурою ірокезів була куку­рудза. Вони знали 11 її сортів.

Важливу роль у господарстві ірокезів відігравало полювання, що задовольняло їх потреби у м'ясній їжі та шкурах. Полювали на оленя, лося, бобра, видру, куницю, лисицю, зайця, ведмедя, дикобраза, білку, щурів. І Весною і влітку ірокези доволі успішно займалися рибальст­вом. Рибу ловили вудочками, кошиками, сітками, взимку робили ополонки і в них опускали сітки, рибу били списами, стріляли з лука і т.п. Ірокези вміли робити зі шкур м'яку замшу. До приходу євро­пейців вони не знали зшиваного одягу. Чоловіки носили набедре-ні пов'язки із замші, а жінки обгортали стегна прямокутним кла­птем замші у вигляді спіднички. В прохолодну пору тіло обгорта­ли замшевою шкурою лося чи оленя, а взимку одягали ще й наки­дку зі шкур ведмедя, бобра, видри, лисиці чи білки. Накидки одягали хутром до тіла, а в талії перев'язували. На ноги взували довгі панчохи з хутра, а зверху — шкіряні мокасини.

Підооласть охоплює величезні простори від Великих озер на сході до Скелястих гір на заході, що називаються прерікми. До середини XIX ст. ці північноамериканські степи були населені великою кількістю різномовних індіанських етносів. Найчислен-нішими з них були етноси групи сіу (дакоти, асінібйони, апсаро-ки, хідасти, мандани, кайови, канзи, Міссурі, омахи, оседжі, осети,

понки), алгокінської групи (арапахи, чорноногі, чейни і частина оджібвеїв), групи кеддо (арікари, пауни, вічіти), атапаської гру­пи (апачі, сарсі), шошонської групи (банноки, команчі, оти, шо-шони). і

Природно-географічні умови та спільність історичної долі зу­мовили формування у цих племен однакового господарського укладу — ГКТ кінних мисливців прерій. Полювання на бізонів давало їм їжу, одяг, взуття, матеріал для житла і виготовлення знарядь праці.

Пощивом одягу займалися жінки. Давній чоловічий одяг скла­дався із замшевого фартушка, довгих штанів і накидки з орна­ментованих шкур бізонів.

Чоловіки ходили переважно простоволосими. Жінки запліта­ли волосся у дві довгі коди. Воїни стригли голову, залишаючи на маківці довгий оселедець. Головні убори з пір'я одягали лише вожді і визначні воїни у дні торжеств і свят. Підооласть охоплює величезні простори від Великих озер на сході до Скелястих гір на заході, що називаються прерікми. До середини XIX ст. ці північноамериканські степи були населені великою кількістю різномовних індіанських етносів. Найчислен-нішими з них були етноси групи сіу (дакоти, асінібйони, апсаро-ки, хідасти, мандани, кайови, канзи, Міссурі, омахи, оседжі, осети, понки), алгокінської групи (арапахи, чорноногі, чейни і частина оджібвеїв), групи кеддо (арікари, пауни, вічіти), атапаської гру­пи (апачі, сарсі), шошонської групи (банноки, команчі, оти, шо-шони). і

Природно-географічні умови та спільність історичної долі зу­мовили формування у цих племен однакового господарського укладу — ГКТ кінних мисливців прерій. Полювання на бізонів давало їм їжу, одяг, взуття, матеріал для житла і виготовлення знарядь праці.

Пощивом одягу займалися жінки. Давній чоловічий одяг скла­дався із замшевого фартушка, довгих штанів і накидки з орна­ментованих шкур бізонів. З приходом європейців чоловіки поча-

Чоловіки ходили переважно простоволосими. Жінки запліта­ли волосся у дві довгі коди. Воїни стригли голову, залишаючи на маківці довгий оселедець. Головні убори з пір'я одягали лише вожді і визначні воїни у дні торжеств і свят. В основі релігії індіанців степів лежали вірування в надпри­родні сили. Всі племена визнавали чотири головні сили стихій і живої природи. На першому місці були добрі сили — сонце, небо, земля, гори. На другому місці — місяць, вітри. На третьому — бізон, ведмідь, а на четвертому злі сили — вовк, рись, змії та ін.