3.Ескімоси(адаптовані до екстримльних умов проживання).

Ескімоси поділяються на три географічно-етнографічні гру­пи: західні, які населяють Аляску і басейн р. Маккензі; центра­льні, які проживають на арктичному узбережжі Канади; східні (гренландські). У них виділяється 5 господарсько-культурних комплексів: а) мисливці на морських,звірів Чукотки, о.Святого Лаврентія, північно-західного узбережжя Аляски; б) рибалки за­хідного і південно-західного побережжя Аляски; в) мисливці на оленів-карібу тундри Канади, заходу Гудзонової затоки та півос­трова Унгава; г) мисливці на тюленів північного заходу і сходу Гренландії та островів Канадського Арктичного архіпелагу; д) мисливці на оленів-карібу і тюленів півночі Канади і Аляски.

Господарство і культура ескімосів — виразний приклад твор­чих можливостей людини, її здатності не лише виживати, а й творити навіть в екстремальних природно-географічних умовах. Ще задовго до приходу європейців, на основі кам'яної індустрії мезоліту і раннього неоліту, ескімоси витворили високоспеціалі-зовану культуру експлуатації природних ресурсів півночі. Ряд досягнень і винаходів цієї культури були запозичені європейця­ми і стали важливими елементами сучасної "арктичної культу­ри" полярників.

Винятково важливу роль у господарстві ескімосів відігравав морський звіробійний промисел, що давав їм усе необхідне для життєзабезпечення: м'ясо і жир були їжею; шкури використову­валися для виготовлення одягу, взуття, начиння, обладнання і утеплення житла, виготовлення каяків,-упряжі, ременів для гаг рпунів, .сіток; з кишок шили водонепроникний одяг, ними затя­гували віконні отвори; із сухожилля робили нитки і мотузки; салом морського звіра, яке спалювали в кам'яних Каганцях, осві­тлювали їзігрівали житло; кістки китів йшло на спорудження каркасу житла та кріплення підземних переходів до нього.

Стійбища ескімосів складалися з кількох жител, в яких меш­кали 3-4 споріднені сім'ї. Існувало два типи житла: зимове і літне. Найдавнішим зимовим житлом була трохи заглиблена в землю куполоподібна кам'яна будівля. її розміщували переваж- -но на схилі. До неї вів довгий прохід з каменів, який зверху присипали глиною. Вхід у житло закладали плоскою кам'яною брилою. Стіни над землею складали з китових ребер і каменів або лише з китових ребер. Цей каркас накривали тюленячими

шкурами, які міцно прив'язували одна до одної і до кісток. Звер­ху накидали шар гілочок вересу і знову накривали шкурами. У внутрішньому просторі житла влаштовували нари-лежанки і під­вищення для ламп.

У центральній частині американської Арктики ці кам'яно-кістяно-шкіряні житла замінювали сніговими "іглу". На Лабра­дорі, Алясці і Гренландії "іглу" — лише тимчасове житло. Укла­дали таке житло зі снігових брил справа наліво у вигляді спіра­лі. Ззовні під снігом рили тунель до іглу. Якщо товщина снігу була недостатньою, то прохід вимуровували із снігових плит. Діаметр іглу 300-400 см, висота — 200 см. Велике іглу в діаме­трі .сягало 900с-1000 см, а у висоту — 300-350 см. Велике іглу використовували для проведення зборів, влаштування свят.

Збудувавши іглу, всередині нагрівали повітря, щоб сніг пус­тив вологу, влігся і набрався води. Коли стіни були вже достат­ньо зволожені, в іглу впускали холодне повітря і давали стінам промерзнути. Стіни покривалися плівкою льоду, а іглу ставала монолітним сніговр-льодовим куполом. Верх цього купола ви­тримував кількох чоловік. Вдень у житлі було дуже світло. На час полярної ночі вікна іглу закладали скибками тонкого озер­ного льоду. Освітлювали і опалювали іглу жировими лампами.

Одяг ескімосів максимально пристосований до умов холодно­го клімату. Оленяче хутро і глухий крій чудово захищали тіло від холоду, вітру і вологи. Чоловіки одягали коротку глуху курт­ку з капюшоном з оленячих чи тюленячих шкур хутром усере-дину. Поясний натільний одяг являли собою коротенькі шкіряні натазники, зверху на них одягали зшиті зі шкур оленя, тюленя чималого ведмедя штани до колін. На ноги натягали довгі панчо­хи хутром до тіла і взували чоботи зі шкір оленя чи нерпи хут­ром назовні. Жіночий одяг шили з такого ж матеріалу. Він за формою кроєм був близький до чоловічого. Жінки одягали на­тільні шкіряні сорочки, а зверху короткі куртки, що оздоблюва­лись аплікацією. На куртку ззаду пришивали мішок, в якому носили дітей. Тихоокеанські ескімоси шили куртки без капюшо­на зі шкурок морських птахів.

Білет№5